ЄВРОПА вміє… товкти воду в ступі

Фейлетон Степана МігусаПОГЛЯДИ2011-04-30

Нещодавно мене “розчулила” до сліз заява представника Європейської Комісії про “прихильні відносини з партнерами на Сході”, незважаючи на “демократичний застій в Україні”. Так у Братиславі висловився європейський комісар з питань розширення і європейської політики сусідства Штефан Фюле. Політики європейського масштабу – а я тут додав би ще й американців – уміють товкти воду в ступі. Це нічого не коштує. І обіцянок конкретних давати не треба. На двадцятому році незалежності Україна, якщо йдеться про вхід до спільної Європи, не те що не стоїть на місці – вона відчутно подалася назад.

І чого б не говорили чільні чи менш провідні європейські й американські політики, правда є такою, що України в Європі не хочуть. Натомість її величезні ресурси – уже так. Американці, не зморгнувши оком, прийняли від України збагачений уран. Росіяни, зрештою, також. Одні і другі давали чергові обіцянки, яких навіть не намагатимуться виконувати. Пам’ятаємо, як запевняли і американці, і росіяни, і вся Європа, що ґарантуватимуть Україні безпеку, якщо та віддасть ядерну зброю… Росії. Віддали, державу обеззброїли, армію довели до такого стану, що весь світ нині з неї сміється. А це ж не до сміху. Не так же давно перший президент вільної України Михайло Грушевський та прем’єр міністр Володимир Винниченко відмовилися творити сильну українську армію, бо, мовляв, Україна має бути мирною пацифістською державою. Україна нею була – а чи інші також? І хто вже після цього не гуляв степами України, знищуючи все, що давалося, і загарбуючи теж все, що потрапляло в руки!..
Спрощенням було б звинувачувати в усьому найбільш ненажерливого українського сусіда – Росію, хоч саме вона найбезоглядніше розпинає Україну століттями. Але робить це при мовчазній згоді, а в найкращому разі – при тихому муркотінні невдоволення деяких європейських держав. Україна не буде в Євросоюзі доти, доки Росію підтримують два стовпи ЄС – Німеччина та Франція разом з декількома менш значущими державами. І американці воліють мати справу з одним стратегічним партнером на Сході, а не з двома. Отже Росія, яка завжди була імперським хижаком, безкарно робить своє діло, тобто намагається проковтнути Україну. Тільки українцям – хоч далеко не всім, а напевне вже не теперішній владі, – мріється, щоб вона врешті подавилася.
Нарікати на всіх і на все можемо без кінця, але Україні це добра не принесе. Якщо свідомі українці не згуртуються, – а доростають нові, не заплямовані чварами, кумівством і жадобою наживи, лідери європейського масштабу, – то ніхто поза українцями не збудує сильної, незалежної і демократичної держави. А коли вже збудуємо, то чи потрібний нам буде Євросоюз? Він потрібний саме тепер. Потрібний зі своїми рішучими діями – з окресленням жорстких умов вступу до європейського співтовариства, етапів та остаточного терміну входу України до ЄС. Не слід вірити деклараціям теперішньої української влади про її незмінний напрямок до спільної Європи. Це окозамилювання, що європейські політики усвідомлюють. Вони знають краще від багатьох із нас, хто такі і куди тягнуть януковичі, азарови та всілякі табачники, симоненки, мартинюки, клюєви… Їм навіть не Росія сниться – а те, щоб захопити якнайбільше українського багатства й покласти його в безпечних банках Європи чи різних таємних островів, які теж це використовують.

“Наше слово” №18, 1 травня 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*