ЄВРОДЕПУТАТ Запаловський ганьбить Польщу

Богдан ГукПУБЛІЦИСТИКА2008-11-27

Анджей Запаловський (нар. 1966 р.), мешканець Перемишля, колишній учитель у перемиських школах. Євродепутат від Союзу за Європу націй (Unia na rzecz Europy Narodów) від 2005 р., раніше – від Ліґи польських сімей, стає сьогодні провідною антиукраїнською силою південно-східної Польщі. Він набагато справніший від свого попередника – Станіслава Жулкевича, та всіх його прихильників разом узятих, тому що має такі козирі, як молодість, політичний досвід та причетність до політики понадреґіонального рівня.

Він вибрав також трохи інший спосіб активності і не займається перебудовою костельних веж, спорудженням пам’ятників чи пікетуванням, тому що за нього зроблять це інші (наприклад, державні органи), якщо запрацює його метод: інформаційна, пропаґандивна та лобістична діяльність, спрямована проти історичної спадщини українства в Польщі загалом, а зокрема проти Греко-католицької церкви та Об’єднання українців у Польщі.

Ідентичним (інформаційним) способом рухається по свідомості поляків та засобах масової інформації о. Тадеуш Ісакович -Залеський. Діяльність цих двох людей – Ісаковича-Залеського та Запаловського, які працюють на антиукраїнському полі на інших площинах, має один дуже важливий спільний знаменник: у сучасній Польщі може сподіватися якщо не на успіх, то принаймні на мовчазне схвалення кожен, хто без огляду на географію, віросповідання, політичний світогляд чи партійну приналежність використовує чорні сторінки польсько-українських стосунків у ХХ ст. Це свідчить про те, що в польській національній та історичній свідомості за останні 20 років не сталися ніякі важливіші зміни в питанні стосунку до визвольних змагань українців. У польському суспільстві неґативна оцінка українського історичного минулого існує і панує надалі. Можна її узагальнити таким чином: українська діяльність задля власної свободи на землях, які становили т.зв. східні Креси Польщі, не виправдана і має явні або приховані риси антипольськості включно з народовбивством поляків.
У такому контексті можливість безперешкодно виступати з антиукраїнським закликами, до чого вдався А. Запаловський у жовтні й листопаді 2008 р., нікого не може дивувати. Він тільки скористався моделлю, яка функціонувала та функціонує й надалі в польських підручниках історії, навчанні польського священства Римо -католицької церкви та у виступах значної частини польських чиновників і політичних діячів.
Не тільки в останні місяці А. Запаловський діяльно, хоч не завжди з однаковою енергією, виступає проти українців та працює на власний імідж реґіонального діяча з європейським прицілом. Він робив це і в попередні роки, його стаж у цій ділянці визначається десь 10-річним періодом, хоч результати не були цілком задовільні. Що принесе найновіша спроба?
Нещодавно, тобто на початку жовтня 2008 р., Запаловський прореагував на демонтування “віночка Сємашків” (так задля докладності пропоную назвати відомий фальсифікат на пам’ятнику, встановленому на честь поляків, убитих на Кресах). Він 6 листопада на депутатському бланку Європарламенту написав відкритий лист до прем’єр- міністра Польщі Д. Туска. Відкрита форма листа, як і його адресат, указують, що лист насправді є зверненням до всіх поляків. Справою загальнонаціональної ваги не стало для автора демонтування “віночка Сємашків” у Перемишлі, а “діяльність осіб, пов’язаних із профашистськими колами ОУН-УПА”… у Польщі. Тут справа пішла дуже далеко. Увесь подальший зміст листа, як на мене, можна залишити поза увагою. І на сьогодні лише від Об’єднання українців у Польщі та Спілки українців- політ’язнів залежить, чи вони звернуться до відповідної прокуратури з повідомленням про підозру у скоєнні А. Запаловським злочину, яким є неправдиве і шкідливе для доброго імені цих організацій оскарження про зв’язок із фашизмом.
Чому Запаловський не повідомив про такий антидержавний злочин прокуратуру? Він зробив щось кардинально інше: надіслав копії свого листа найвищим ієрархам адміністрації Римо- католицької церкви в Польщі – кардиналу Дзівішу, архієпископам Міхалікові та Ґлудзеві. Це прямо вказує, на кого розрахована діяльність А. Запаловського. З якої причини саме ці високі духовні особи є відповідними адресатами листів ненависті? Казус Ісаковича-Залеського підказує, що Запаловський, мабуть, не помилився адресою. Цікаво, коли і яке становище щодо нової хвилі ненависті, спрямованої проти українців та України, займуть ієрархи Римо- католицької церкви в Польщі? Вони поки що мовчать, може й далі будуть мовчати. Проте, оскільки чільні ненависники українців почувають відповідальність саме перед ними, то власне до ієрархів мав би належати остаточний голос. Бо Туск не ієрарх, він “душами” поляків не володіє.
Оскільки лист закінчується висловленим сподіванням, що прем’єр міністр “вдасться до рішучих заходів”, а не називається, яких саме, то, можливо, автор додатково відповість на питання, що повинен зробити голова уряду ІІІ РП щодо українців – громадян цієї держави, або що зробив би сам Запаловський, якби був прем’єр- міністром Польщі?
Українці хочуть захищатися (зокрема, відкритий листпротест оприлюднив о. Іван Тарапацький), однак їхні відкриті листи значать небагато. Діяльність Запаловського чи ІсаковичаЗалеського натомість політична і служить дороговказом польському суспільству, підказує, де знаходяться колишні й теперішні вороги українства. Лист євродепутата – це відкрита політична вказівка та обіцянка недоторканності тим, хто схоче піти в його сліди. Адже Запаловський не має наміру чесно дискутувати з будьким – кожну відповідь, критику, відкритий лист постарається обернути на свою користь, посилаючись на старі арґументи про загрозу з боку ОУН, УПА та “націоналіста” Віктора Ющенка.
Особа Президента України, поставлена в один ряд або в одному контексті з “фашистськими” організаціями ОУН та УПА – це виклик, кинутий євродепутатом Запаловським і ксьондзом Ісаковичем Залеським стратегічному партнерству Польщі й України, спроба поважного перегляду дотеперішньої польської державної доктрини щодо України.
Зіставлення норм політичної коректності, яких вимагає ЄС у відносинах міжнаціональних, міждержавних та з нацменшинами, з нормами діяльності євродепутата Запаловського щодо громадян Польщі української національності викликає пригноблення. Це ганебна сторінка ІІІ РП, яку пише її представник на міжнародному форумі. Читаючи його звернення чи листи, складається враження, що ми опинилися у Європі 30их рр. ХХ ст.
Я б не здивувався, якби польський євродепутат отримав в Україні дипломатичний статус персони нон ґрата.
І, наприклад, на пропозицію уряду України був відсторонений від праці у Комітеті парламентського співробітництва ЄСУкраїна. Адже, як випливає з листів А. Запаловського, не тільки ОУП є спадкоємцем ОУН, а також Україна.

Листа можна прочитати в рубриці Artykuly w j.polskim

“Наше слово” №48, 30 листопада 2008 року

Поділитися:

Категорії : Публіцистика

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*