(гс) ■ ПОГЛЯДИ ■ №20, 2014-05-18
Спостерігачі відзначають, що реальною небезпекою найближчих виборів до європейського парламенту є те, що в його рядах може помітно збільшитися кількість представників радикальних угруповань. Вони не приховують своїх прагнень до розвалу Європейського союзу, який, у свою чергу, забезпечив у Європі мир, демократичні права й економічне зростання. Тобто всі ті цінності, які прислуговують і нам тут, у Польщі. Ця «радикальна віха» може призвести до того, що ЄС менше підтримуватиме демократичні прямування України і прикриватиме очі на імперську поведінку Москви. Наприклад, лідер праворадикальних середовищ у Польщі Артур Завіша прямо заявляє, що до ЄС треба прийняти Україну і Туреччину, але тому, щоб ці держави зі своїми проблемами розвалили європейське об’єднання зсередини. У Франції ультраправий рух очолює Марін Ле Пен. У мас-медіа вона прямо говорила, що народи Європи не хочуть України в ЄС, що Крим був практично російським і що стабільність Україні може дати автономія окремих реґіонів, які хочуть розвиватися в західному або східному напрямку.
На щастя, існує протилежна думка, а Україна, мов лакмусовий папірець, демонструє її цінність. Ставлення європейського політика до України показує, що він підтримує: національний егоїзм і як наслідок – дестабілізацію спільного демократичного простору, чи відкритість, яка усім ґарантує розвиток. Одним з тих, зокрема, хто в Польщі відстоює останню позицію і балотується на євровиборах зі списків партії «Польща разом», є Павел Коваль. Він їздив на Майдан і приходив на акції солідарності у Варшаві. З самого початку він висловлювався за скасування віз для українців, створення плану дій щодо України, відкриття європейських ринків для українських товарів тощо. Він однозначно критикує популізм Москви й ідею федералізації України, яка, як виявилося, знайшла підтримку серед певних кіл у Європі. На його думку, у східній частині Європи це означає окупацію. Коваль нагадує, що саме так Росія діяла вже у XVIII ст. Поділена Україна, за його словами, не є економічно і політично однорідним суб’єктом, тому це означає хаос і довгі роки втручання Москви у справи цієї частини Європи. Небезпека, за оцінкою Коваля, ще й у тому, що західний світ, наприклад, Німеччина чи США, є прикладами успішних федеративних держав. І це прекрасно розуміє Путін, піднімаючи питання федералізації. Така ідея у Європі може оцінюватися позитивно, але насправді Путін шляхом федералізації України отримує можливість контролювати значну її частину, офіційно не вводячи туди війська. Коваль стоїть також на позиції, що не варто говорити «про Україну без України», бо це її ослаблює. Офіційному Києву негайно й ефективно треба допомагати в модернізації, боротьбі з корупцією та вреґулюванні державного ладу. Зволікання Європи і реформаторські дії в Україні, які, як завжди в подібних ситуаціях, спочатку призведуть до погіршення життя пересічних людей, можуть спричинити подальшу дестабілізацію і розвиток проросійських настроїв. На погляд Коваля, Європа повинна працювати над тим, щоб такий сценарій не відбувся. Необхідна швидка та ефективна реакція з боку Заходу, бо Путін діє за такою схемою: робить крок, розглядається і, якщо не бачить опору, ставить наступний. Тому пасивність означає проблеми не лише для України, а й для всієї Європи.
Іншим «якісним експортером» політичної думки до Європи можна назвати депутата Громадянської платформи Марцина Свенцицького. Він дуже активно підтримував українців в Україні та Польщі під час протестів, а тепер приєднався до реформування української адміністративної системи. Останнім часом у Сеймі Польщі під час дебатів щодо закордонної політики М. Свенцицький виразно наголошував на тому, яким шансом є Європейський союз. Ця структура, на його думку, для всіх посткомуністичних держав була найсильнішим модернізаційним чинником. ЄС ґарантує безпеку, відкриває двері перед інвесторами тощо. Саме завдяки Євросоюзові Польща змогла бути серед країн-ініціаторів Східного партнерства й експортувати через цю програму демократичні цінності до східних держав, зокрема України. Політик наголошує, що треба постійно дбати, щоб ЄС надалі залишався магнітом для цих держав. Водночас, на погляд Свенцицького, «поодиноке вимахування шаблею» нічого не дає, бо держави ЄС, діючи спільно, можуть, наприклад, накладати ефективні санкції й адекватно відповідати на сучасні загарбницькі прямування Москви. Свенцицький критикує спроби, зокрема в Польщі, «ставитися до ЄС боком» і вибудовувати якісь союзи від Балтійського та Чорного морів або від Одри до Кавказу. Це ЄС ослаблює. Взамін треба, наприклад, зміцнювати оборонну потужність союзу. Свенцицький нагадує, що ЄС із більшим внутрішнім валовим продуктом, ніж у США, на захист видає у 2,5 рази менше. «Ефективності нашій закордонній політиці може додати спільна армія, спільна енергетична політика і спільне протиставлення російському імперіалізмові», – сказав на сеймовому засіданні М. Свенцицький. Він висловився також за те, щоб увести в ЄС квоти на закупівлю газу і нафти з Росії. Це би дало Заходові енергетичну безпеку, а Росії – сиґнал, що вона може й не заробити грошей, за які фінансує свою армію, життя еліти, пропаґанду чи п’яту колону в Україні. «Нехай вони побоюються про обмеження імпорту від них і обмеження напливу готівки, а не ми», – наголосив Свенцицький.
Ми в Польщі лише невеликою мірою відповідаємо за особовий склад європейського парламенту. Проте варто подбати, щоб цей орган був відкритим, вразливим на проблеми не тільки свого співтовариства, підтримував Україну та обмежував дестабілізацію, яка йде від Москви. Як бачимо, над Віслою не бракує тих, кому таку місію можна довірити. Водночас варто пам’ятати, що тут не йдеться лише про Україну, бо те, що сьогодні робить Росія, – це підривання у світі порядку, до якого ми звикли: з пошануванням основних прав, свободою тощо.
