«Я проти ухвалення подібних постанов»

Записав Ярослав ПристашПОДІЇ№26, 2013-06-30

Розмова українських ЗМІ з маршалком Сенату РП Боґданом Борусевичем

На фото маршалок Сенату РП Богдан Борусевич (праворуч) під час зустрічі з Леонідом Кравчуком (ліворуч) Фото Міхала Юзефанюка з архіву Сенату РП
На фото маршалок Сенату РП Богдан Борусевич (праворуч) під час зустрічі з Леонідом Кравчуком (ліворуч). Фото Міхала Юзефанюка з архіву Сенату РП

Ярослав ПРИСТАШ (тижневик «Наше слово»): Пане Маршалку, Сенат Польщі прийняв постанову на тему Волинської трагедії – Волинської різні, Волинського злочину, для декого це геноцид. Яке це має значення для польського та українського суспільств?
Маршалок Сенату РП Боґдан БОРУСЕВИЧ: Я проти ухвалення подібних постанов, у яких оцінюють історію, особливо коли це стосується минулого двох народів. Проте Сенат РП уже засудив Акцію «Вісла», тобто виселення українців з території південно-східної Польщі. Важко було арґументувати проти цього рішення [щоб зайнятися Волинською трагедією – Я. П.]. Водночас наближається 70-річчя [Волинської трагедії – Я. П.]. Можна запитати: чому ці постанови щораз гостріші? – А саме тому, що з українського та польського боків голос мають крайні організації. Безсумнівно, на ухвалення цієї постанови мало вплив відродження культу Бандери в Західній Україні – провідника організації, яка відповідальна за ці жорстокі вбивства. Це ж зрозуміле, що за ці вбивства відповідають конкретні організації – ОУН та УПА. Однак від 60 до 100 тис. поляків загинуло жорстоким чином, таке число подають дослідники. Ці вбивства були теж результатом воєнного здичавіння, також тому, що українські організації прийняли фашистську ідеологію нацистської Німеччини. Не можу сприйняти визначення, як я читав у листівках Західної України, терміну «деполонізація». «Етнічна чистка» – це перша половина 90-х років і пов’язується з Югославією, а термін «геноцид» до юридичної мови введено 1948 р. У звичайній оцінці, коли гине кількадесят тисяч осіб, то це не просте вбивство. Коли ми описуємо так жорстокі вбивства на Волині, то відплатні акції польських підпільних організацій у 1944–55 роках на Люблинщині треба буде так само назвати. Не вдасться цього обґрунтувати звичайною помстою. Це також польська проблема, але ми в Польщі говоримо на тему цієї репресивної операції. Цим займаються дослідники, історики дискутують, нічого не вкриваємо. В Україні затрималася дискусія або взагалі її досі не було. Сподіваюся, що саме теперішнє зростання зацікавлення, історичні та політичні постанови викличуть дискусію з обох боків, також в Україні.

Ростислав КРАМАР (радіо «Свобода»): В Україні з’являються питання, чи визначення «геноцид» і «етнічні чистки» спричинять якісь юридичні наслідки?
Це має другорядне значення: «геноцид» чи «етнічні чистки». Ні, жодних юридичних наслідків не буде. Незалежно від цих постанов, Польща не звинувачує української держави, яка тоді не існувала, не звинувачуємо українців. Звинувачуємо тих, хто був у конкретних організаціях і робив зло. Це також абсолютно не матиме впливу на підтримку Польщею України на шляху до Європи.

Я.П.: А чи лунають такі думки, які б пов’язували волинське питання з підтримкою Польщею української євроінтеґрації?
Ні. Я взагалі не чув таких думок. Якщо й були такі, то крайні. Навіть «Право і справедливість» (ПіС) так не говорить. Були дві постанови. Думаю, що ми прийняли кращу. Протилежної, ПіС-у, не прийнято. Я – політик, мушу вирішувати так, щоб була якась політична перспектива на майбутнє, мушу знати, які наслідки матиме рішення. Для мене зрозуміло, що ПіС волинським питанням грає: під свої крила збирає крайні організації, так звані кресові. Хочу сказати і підтвердити, що ця постанова не вплине на польсько-українські відносини. Також не змінить ставлення Польщі до сучасної України.
Треба ще пам’ятати – про що я говорив на засіданні Сенату, – що під час ІІ Світової війни загинуло понад 5,2 млн. польських громадян. З них 3 млн. – це жиди. Польські страти на Волині і пізніше в кордонах передвоєнної Польщі оцінено у 60–100 тис. Тож бачимо співвідношення. Утрати, завдані гітлерівською Німеччиною, непорівнянні, так само совєтською Росією, що оцінюють у 200 тис.
У ПіС­овській постанові була мова про встановлення дня пам’яті жорстоко вбитих на Волині. ПіС дуже цього домагався – а цього не прийняли, хоча б тому, що нема дня увічнення вбитих німцями польських громадян, нема дня убитих совєтами поляків, нема дня Голокосту.
ПіС звернувся до мене з проханням зробити виставку фотографій у Сенаті. Я відмовив. Якісь ідеї реконструкції з відтворенням різні на Волині перевищують мої можливості сприйняття. За хвильку хтось запропонує ідею відтворити спалення жидів у Освенцимі. Це аберація (відхилення від нормального стану – Я.П.).

Р.К.: В Україні часто говориться, що ця ситуація сприяє третій стороні. У Польщі про це не мовлять.
Ні. Є автентична потреба сказати, що було. Дійсно, багато років, особливо на Волині, різня зіштовхувалася у підсвідомість. Водночас політики обох сторін працювали над тим, щоб була якась перспектива, яка значно виходить поза цей факт. Отож, на рівні президентів, Кучма–Квасневський, Качинський–Ющенко велися зустрічі, голови держав спільно брали участь у вшануванні пам’яті вбитих. Це був сиґнал, що ми спільно цю трагедію переживаємо.

Р.К.: Чи 80-та річниця посилить напруження ще більше?
Думаю, що ні. Якщо попрацюють Церкви – Римо-католицька в Польщі та Греко-католицька. Моральна оцінка – це передовсім роль Церков. Я проти політичної оцінки. Я не голосував. Шкода, що наша Католицька церква і Греко-католицька церква запізнилися. Інша була б ситуація, інші мав би арґументи, якби була спільна заява, наприклад, на місяць раніше.

Р.К.: А немає очікувань від Православних церков в Україні? Адже на Волині не було греко-католиків.
Є. Є ж Київська церква, Автокефальна. Знаю, що з ними зв’язувалися. Центр Московського патріархату – у Москві, а не в Києві. Були розмови з Київським патріархатом, але, мені здається, що Волинь – це більш Московський патріархат, ніж Київський.

Іван КОЗЛОВСЬКИЙ (газета «Голос України»): Постанова схвалена. Що далі? Чого очікуєте від українського суспільства?
Просто очікуємо дискусії. Українці, особливо в Західній Україні, мусять упоратися з власною історією. Також і ми мусимо впоратися. Наприклад, питання Єдвабного, дуже прикре полякам. Але ми з цим упоралися, попри крайні заяви, що нібито себе бичуємо, що це не так, що хтось нацькував. Звичайно, з української сторони будуть неґативні думки, але після цього настане можливість дискусії, зустрічі. Історики мають зустрітися, мають бути спільні дослідження.

І.К.: Готується постанова Сейму Польщі. Як ви оцінюєте, чи Громадянська платформа зможе захистити свою версію постанови?
Не знаю. Поки що вони в меншості. Коаліціант (Польська селянська партія, пол. PSL – Я.П.) зайняв таку саму позицію, як ПіС. Думаю, що вдасться захистити таке ж формулювання, як у Сенаті РП.

Я.П.: Які могли б бути наслідки, коли Сейм Польщі схвалить гірший варіант?
Юридично жодних.

Я.П.: А вплив на відносини з Україною, атмосферу співробітництва?
Р.К.: Л. Кравчук сказав, що це мало би вплив на десятиліття нашої співпраці.
Думаю, що це перебільшується. Відносини – добрі. Україна має різну історію своїх реґіонів, повністю відмінну. Маємо спільні інтереси, у політиці над історією переважають інтереси. Час від часу якась політична група може пригадувати історію та грати історією. На 70-річчя є постанова, але проголошення Бандери національним героєм – це також гра історією. Волинь – це страшенно кровоточива рана у відносинах між нами. Думаю, що вона щораз менше буде кривавити. ■

Поділитися:

Категорії : Події