(яп) ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №36, 2013-09-08
Софія Рабій-Карпинська, Бойківські говірки. Збірник статей, Перемиський відділ ОУП, Перемишль 2011, 186 с.
Володимир Пилипович і проф. Михайло Лесів підготували й видали XVIII том у рамках «Перемиської бібліотеки» Перемиського відділу ОУП. Серія публікацій відкриває наново призабуті імена Галичини, особливо Закерзоння. Настала черга видати мовознавчі праці українського діалектолога Софії Рабій-Карпинської (1908–1997). Цим збірником статей В. Пилипович закінчив видавати довоєнні українські мовознавчі праці, які стосуються рідних земель.
С. Рабій, родом із Самбора, вчилася в початковій школі у Відні та Самборі, у гімназії в Перемишлі (1918–1920) та жіночій гімназії в Самборі, де здобула атестат зрілості. Вищу освіту отримала в Яґелонському університеті на слов’янській філології. Там же 1934 р. під керівництвом проф. Івана Зілинського захистила докторську дисертацію «Dialekt Bojków». Варто додати, що рецензентами її праці були визначні мовознавці проф. Казимеж Нітш та проф. Тадеуш Лер-Сплавінський.
Свої дослідження вона проводила не тільки на території Бойківщини, а й Надсяння. Досліджувала мовлення й теперішнього Закерзоння: надсянську говірку записувала в Юрівцях біля Сянока, бойківську – в БерегахГорішніх (не існують), Беріжках, Буковці, Волосатому, Гошівчику, Двернику, Дзвинячі (не існує), Завозі, Кривому, Кривках (не існують), Липйому, Ліську, Літовищах, Лобізві, Мичківцях, Михнівцю, Насічному, Полянах, Полянках (не існують), Полянчику, Прислопі, Протісному, Рябому, Саківчику, Скородному, Смільнику, Соколовій Волі (не існує), Солині, Ступосянах, Сянках, Телесниці (не існує), Тисовцю, Угерцях, Устянові, Устриках-Горішніх, Царинському (не існує). Всього вона дослідила 183 населені пункти.
У вступних статтях видання М. Лесів пише про особистість С. Рабій-Карпинської та історію дослідження бойківських говірок. На мою думку, у вступі непотрібними є описи долі всіх членів великої сім’ї (дванадцяти братів і сестер), з якої вийшла дослідниця. Хоч серед них і є визначні постаті, та не вони – герої публікації.
Цікавим зате є огляд дотеперішніх найважливіших досліджень і публікацій бойківського говору. Вперше назву «бойки» вжив о. Йосиф Левицький у німецькомовній граматиці української мови 1834 р., де подав кількість бойків (167 669) та визначив територію їхнього проживання. Це дані з шематизму Перемиської єпархії за 1931 р. Він першим виокремив бойківський говір з ареалу карпатських говірок. А самі бойки називали себе «верховинцями».
Назва бойків походить від частки «боє», яка має різне значення, залежно від контексту, одне з них – «так», «звичайно». Іноді важко вказати на конкретне значення, переважно ця частка вживається як допоміжне слово («піду», «нехай» тощо). У цитованих фраґментах бойківських говірок з Нагуєвичів зустрічається також «бує», що є характерним явищем уподібнення голосних до «у» – «уканням». Зустрічається і «бойі».
У цій частині увагу приділено теж дискусії про кордони Бойківщини.
Головна частина книжки вміщає різні праці С. Рабій-Карпинської. Головна з них – скорочена версія дисертації «Dialekt Bojków», яка була опублікована 1932 р. Що цікаво, повна версія роботи ніколи не була видана і не відомо, де вона зберігається. У цій праці можна прослідкувати дискусію про походження назви «бойки» і як вони «бойкают» (вживають частку «боє»). Наступні роботи стосуються бойківської фонетики і морфології. Є також розробка говірки з Нагуєвичів, рідного села Івана Франка. Звертає увагу публікація діалектного матеріалу для Мовного атласу Галичини (тут є лексика села Юрівців), де можна прослідкувати лексично-фонетичну варіантність слів. Наприклад, на окреслення «картоплі» дослідниця зафіксувала аж шість лексем (слів): буля, кромплі (порівняйте з лемківськими комперами!), бульба, бульва, дулі, бульво.
У «Діалеккі бойків» С. Рабій-Карпинська визначила західний кордон бойківського діалекту в Ліському повіті (у тодішніх адміністративних межах) селами: Присліп, Криве, Завіз, Полянка, Саківчик, Солина, Угерці, Мичківці, Боберка, Лобізва, Гошівчик, Рябе. На карті меж Бойківщини, уміщеній наприкінці видання, вказано визначені науковцем кордони на тлі інших дослідників. Далі С. Рябій-Карпинська схарактеризувала основні риси бойківського говору в досліджуваних місцях. Її праці високо оцінювали мовознавці і сподівалися на подальший науковий успіх.
Немало мене однак здивувала рецензія з 1934 р. проф. Т. Лера-Сплавінського її дисертації, де перше речення мовою ориґіналу звучить так: «Gwara Bojków stanowi środkowe ogniwo małoruskich gwar karpackich, które ze względu na swój archaiczny charakter mają wybitne znaczenie w badaniach nad dialektami a także historją małoruszczyzny.» Нуковець також далі послідовно і свідомо вживає термін родом з російської імперії «język małoruski» тощо. Тим самим повністю вписується в польську колоніальну політику уникання слова «український», «українці» в міжвоєнний період…
Шкода, що повна дисертація С. Рабій загубилася, там же були ориґінальні мапи та межі поширення мовного явища (ізоглоси).
Хоч перемиська публікація не зібрала всієї наукової спадщини (з об’єктивних причин) С. Рабій-Карпинської, проте це вагомий вклад у збереження наукових надбань про рідні землі.
Коментарі
Польські та українські мовознавці зайшли в глухий кут з нашими бойками. Фактично маємо в Карпатах частину тюркомовного народу, який забрів сюди ще в ІУ-УІ ст. В тюркських мовах слово бой означає рід, племя. На Бойківщині не бракує тюркських звичаїв і топонімів. Але словянський патріотизм не лозволяє цього помічати.
Дуже спотикаються польскі дослідники на підгірській шляхті, насильно тулячи її польського етносу. Так не є і не було. В тюркських народів до цього часу є нормою знати свій рід до 7 покоління. В словян такого не було. Отже зайшлі в гори степовики-тюрки трималися тут гонорово, виконували сторожову службу (козацьку), панщини не робили. Досліджуючи історію с.Ільник (Турківщина) я наткнувся на документи в Львівському історичному архіві як королева Богна у 1500-х роках винищила нашу давню шляхту, а замість неї давала гори польським панам. Деякі польські історики намагалися доказувати, що саме в ті часи і заселялися дикі і безлюдні Карпати. Державний патріотизм (український чи польський) має мовчати, коли мова йде історичну правду. Не подумайте, що я походжу з якихось заблуканих з Криму тюрків. Ні, місцевий львівський. Але “хоч Платон мені друг, та істина дорожча” (вислів Арістотеля).