Яворівськими шляхами Михайла Вербицького

Надія ПастернакІСТОРІЯ№18, 2015-05-03

Несподівана знахідка

Церква з дзвіницею в Залужжі
Церква з дзвіницею в Залужжі. Усі фото Йосипа Марухняка

У селі Завадові, що лежить за чотирнадцять кілометрів на північ від Яворова, збереглася церква Різдва Пресвятої Богородиці, у якій відправляв отець Михайло Вербицький. Мурована церква була зведена тут 1812 р., а о. Михайло працював у цій парафії від 1850 до 1852 р. До ювілею (200-річчя) храм реставрували й заново розписали, отож він тепер виглядає наче цілком сучасний. Знаючи історію руйнувань храмів на Західній Україні й масового вивезення з них усіх сакральних цінностей, ми й не сподівалися знайти тут якихось цінних в історичному плані речей чи документів, та на цей раз помилилися. У Завадові нас чекала справжня сенсація: тут збереглася церковна реєстрова книга, у якій є записи рукою отця Вербицького: про народження, вінчання і смерть парафіян за 1852 р. Вони зроблені дуже акуратним, рівненьким і круглим почерком з характерними граматичними ознаками тих часів, зокрема, з буквою «твердий знак». Цю книгу віднайшли в церкві серед старих речей влітку цього року, як у селі вирішили зробити виставку до 200-річчя священика. Також збереглося Євангеліє з тих часів, яке, ймовірно, не раз тримав у руках парох, старі фелони, свічники, ікони й інші сакральні речі. А все тому, що в цій церкві, на відміну від інших, весь час відправлялися богослужіння, за радянської влади її не закривали.

DSCF4923--N_497x817
Запис рукою о. М. Вербицького в метричній книзі села Завадова

Ці віднайдені речі послужили основою виставки до ювілею М. Вербицького, яка була відкрита в цьому храмі ще в листопаді минулого року. Її доповнено й іншими експонатами, зокрема, копіями документів з архіву в Науковій бібліотеці імені Стефаника у Львові. Тепер усі експонати акуратно поскладані в ящики і помандрують в інші села, де служив М. Вербицький: Залужжя цього ж Яворівського району та Стрілки Старосамбірського району Львівської області. А селу на пам’ять залишився портрет отця Вербицького, який написала чи не з його єдиної світлини молода львівська художниця Наталія Гелета. Він тепер висить на видному місці у храмі, під ним – біографічна довідка. Кожен мешканець села знає, що в них був парохом автор мелодії до Національного гімну України. Про це постійно розповідають дітям у школі. Завідувач сільської бібліотеки Наталія Бурій розповіла, що напередодні ювілею в них відбулася презентація книжки про М. Вербицького, яку зараз пишуть уродженка села й ініціаторка виставки Галина Папірник та молоді львівські історики, а в майбутньому в Завадові збираються відкрити музей М. Вербицького. Для нього ще не знайдено приміщення, та невдовзі може появитися. Сільський голова Юрій Лойко розповів, що приміщення сільської ради може бути вивільнене для музею. Тоді це справді буде гарний музейний комплекс, який поєднуватиме автентичний храм і справді не бідний на експонати музей поруч.

Фірта і дзвіниця
Село Залужжя формально лежить за п’ять кілометрів від Яворова. Справжньою домінантою села є храм Преподобної святої Параскеви – на високому горбочку, який видно здалека. Село збиралося збудувати храм у зовсім іншому місці: уже звезли туди будівельний матеріал, мала розпочатися робота, але несподівано чотирьом братам приснився сон, що храм має бути на цьому горбочку. Чоловіки за ніч самотужки перевезли весь матеріал на нове місце, й коли селяни вранці встали, то були шоковані таким самоуправством. Братів навіть хотіли судити. Священика тоді в селі ще не було, отець із сусіднього села вислухав людей та сказав, що така, мабуть, воля Божа, коли-бо четверо людей за ніч зробили таку важку роботу, яка посильна тільки великій громаді, то тут не обійшлося без Божої помочі. До того ж, це була їхня земля, яку вони віддали громаді. Храм постановили збудувати на новому місці, а на старому поставили й освятили хрест. Тепер новий храм виблискує на тому горбочку куполами до сонця, і це вже третій храм після о. М. Вербицького.
Як розповів парох Залужжя о. Роман Галамай, за часів М. Вербицького, який побував тут недовго (у 1852–1853 рр.), на цьому місці стояв дерев’яний храм. Його згодом розібрали як такий, що й вийшов з ужитку, а на його місці побудували новий, теж дерев’яний. На свято Анни 22 грудня 2004 р. церква згоріла, 2007 р. в селі освятили новий храм, а ось стара дерев’яна дзвіниця ще пам’ятає о. Михайла. Також нам показали стару дерев’яну фірту – цікавий історичний та архітектурний об’єкт, вхід на церковне подвір’я. Такі фірти колись були поширені в Галичині, а зараз – рідкість. Виготовлена вона без жодного цвяха. Фірту після завершення всіх будівельних робіт планують поставити поруч із дзвіницею. «І це все, що маємо з автентичних речей, – говорить отець Ро­ман. – Щось інше не збереглося. В цьому селі церква була довго закрита, десь від початку сімдесятих і до 1989 року. Кажуть, коли закривали церкву, хтось із селян забрав цінні книги, серед них метричні, і сховав, отже й нема слідів. Можливо, ця людина померла, нікому не переповівши, де ці книги заховані».

«Чи важко служити на такій історичній парафії і чи це до чогось зобов’язує?», – запитую у священика. «Якщо зобов’язує президентів і міністрів, які встають, коли співається Гімн України, якщо це зобов’язує їх, зобов’язує весь світ, то нас, що ходимо тими стежками, у тій парафії, де колись служив о. М. Вербицький, ще більше зобов’язує. Це піднімає дух». А ще о. Роман зауважив, що ця парафія дуже добре співає. Можливо, ці навики доброго співу, які скрізь впроваджував о. М. Вербицький, тепер передаються з покоління в покоління.
У селі діє народний фольклорний колектив «Залужанка», який їздить з концертами по Україні, буває й за кордоном, діти у школі тепер вивчали твори М. Вербицького, які виконали на святковому концерті до 200-річчя отця. «Це доволі складні твори, багатоголосні, – каже вчителька історії та християнської етики Галина Захар, – але діти їх виконують. У школі зараз розгорнули виставку „По храмах і стежках, де служив отець Михайло Вербицький”, дітям постійно про це нагадуємо. А недавно в селі постало питання найменування вулиць, центральну назвали іменем М. Вербицького».

У сестер-василіанок
І ще цього дня ми побували в сестер–василіанок у Яворові, у монастирі, де також колись служив о. М. Вербицький, де навчав сестер музики і навіть гри на гітарі. Донині збереглися ці добротні приміщення, де на той час проживало майже сто монахинь. Колишній василіанський монастир служить яворівській громаді в той спосіб, що зараз там районна лікарня. П’ять сестер-василіанок сьогодні живе у невеличкому будиночку поруч, який колись служив монастирською пральнею. Працюють з дітьми, з молоддю, співають у церкві. Коли ми зайшли до цього приміщення, вразила простота і скромність умов, у яких мешкають сестри. По холоді відчутно, що сестрички економлять тепло.
«А колись це був великий монастирський комплекс з багатьма приміщеннями, з будинком для капітули, – продовжує розповідь отець Роман. – Був гарний сад, парники. Старі люди розповідали, що все це потопало у квітах.»
Поруч з лікарнею і монастирем є храм Успіння Богородиці, теж новий, що постав на місці старого дерев’яного, який кілька років тому пограбували і підпалили. Цих зловмисників знайшли – після пограбування іншого храму… А о. М. Вербицький служив у монастирській церкві, там, де тепер хірургія. Кілька років тому в лікарні робили ремонт і віднайшли фраґмент розпису.

Отець Роман показує стару фірту в Залужжі
Отець Роман показує стару фірту в Залужжі

Про цей період життя о. Вербицького сестри не могли чогось суттєвого розповісти, воно й не дивно: за радянської влади була перервана послідовність. Щоб хоч щось дізнатися про ці часи, сестри скопіювали монастирські хроніки, які тепер зберігаються в Польщі. Сестра Ілярія розповіла, що 1944 р., коли закрили монастир, одна з сестер взяла ці хроніки як найцінніший скарб і вивезла до Перемишля. Нині вони зберігаються в державному архіві Польщі. Тепер ці копії хронік забрали сестри з іншого монастиря. Інша монахиня врятувала ще одну реліквію – ікону Матері Божої з Дитятком (Замилування). Скрутила сувоєм і винесла з монастиря. Протягом багатьох років ця чудотворна ікона зберігалася в різних місцях і знову повернулася до монастиря. У хроніках сестри прочитали запис, як колись ця ікона врятувала монастир, тоді ще дерев’яний, від пожежі. Коли горіло місто й вогонь уже наближався до монастиря, настоятелька наказала двом молодим монахиням тримати ікону. Вони тримали її так, що аж руки обпікало, і вогонь відступив. Монастир не згорів.
Ікона Богородиці досить темна, але вражає. Вона теж є німим свідком тих часів, коли в монастирі бував отець Вербицький. Не виключено, що він молився біля неї. Він приїжджав до Яворова з Млинів, це за 25 кілометрів звідси. Як для коней – то відстань немала…

Поділитися:

Категорії : Історія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*