Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ 2011-04-30
Національна праця – жертовний вівтар
У домівці ОУП в Ярославі 3 квітня відбулося засідання Ради Перемиського відділу ОУП. У ньому взяло участь 17 осіб – делеґатів від гуртків та запрошених гостей. Присутніх привітав голова ярославського гуртка Володимир Божик, а після нього засідання очолила Марія Туцька, як голова відділу. Вона пригадала, що остання Рада відділу 2010 р. також відбулася в Ярославі. Одночасно зауважила, що в залі засідань є присутні представники гуртків ОУП з Гребенного, Лазів, Перемишля, Хотинця і Ярослава, а немає представників з Кальникова, Кобильниці, Клоковичів і Любачева.
Голова відділу назвала найважливіших партнерів, з якими співпрацює ОУП, та коротко перерахувала основні заходи, здійснені на території відділу, причому додала, що на цьому засіданні бажано говорити про вади й недоліки оупівської діяльності. Успіх, пов’язаний з отриманням Народного дому в Перемишлі, повинен нагадувати й про те, що “не одне життя покладено на цей вівтар”. Кажучи про опікування цвинтарями й увічнення, голова Перемиського відділу ОУП констатувала, що, імовірно, у справі Заліської Волі доведеться піти шляхом Горайця, тобто якнайбільшої активності українських громадян у Польщі. Щодо Волі -Володзької слід передбачати ще складнішу ситуацію, тому що після заяв представників відомств України про наміри допомогти, нині наші проблеми українська сторона сприймає так, начебто чує про них уперше, хоч у відповідних відомствах не відбулися аж так кардинальні персональні зміни. Закриваючи характеристику проблематики пам’яті, голова відділу подякувала Іванові Вархілу, представникові Спілки українців- політв’язнів та репресованих, за активність у цій сфері. Одночасно натякала на те, що Перемиському відділові доводиться працювати в умовах, коли він не має секретаря (2010 р. відмовився від секретарювання Михайло Пульковський – бг).
Активність гуртків
Потім узяв слово Андрій Комар, як представник ревізійної комісії. Він спрямував свою увагу на режим формування бюджету відділу: гроші призначаються здебільшого на потреби Перемишля, а не гуртків на місцях. А. Комар звернувся до членів Ради відділу з питанням, чи вони готові представити Головній управі у Варшаві (ГУ ОУП) такий бюджетний план, щоб більше грошей могли отримувати гуртки, причому зрозуміло, що це відноситься спершу до етапу формування самих бюджетних потреб, які потім адресуються ГУ ОУП на розгляд.
У цій ситуації голова відділу попросила представників гуртків ознайомити присутніх з їхньою діяльністю, планами та потребами. Роман Божик, голова гуртка ОУП у Гребенному, сказав, що його гурток нещодавно брав участь у ремонті місцевої церкви, що вони весь час порядкують цвинтарі, організували теж “Маланку”. Мирослава Павлюшко з Хотинця розповіла про односельчан, чия активність є значна і стосується як парафіяльного життя, так і співпраці зі солтисом, отож важко вказати, де є праця гуртка ОУП, а де – просто хотинецької громади. Гурток не має свого приміщення. Хотинчани кожного року беруть на себе обов’язки співорганізатора відомого широко на околицю Cвята врожаю, опікуються цвинтарем, організовують “Маланку”, гостями якої мають собі за честь бути й польські мешканці села. Отож, Хотинець живе радше своїми турботами і власним ритмом, ОУП його тільки в дечому супроводить. Представник Лазів, Роман Мудрий, наймолодший учасник зборів, не вкривав, що дуже важко було б налагодити систематичну працю ОУП в його селі: замало живе в ньому українців. Усе- таки йому вдається знайти охочих серед своїх польських знайомих, щоб упорядкувати цвинтар (з якого хтось вкрав частину свіжо посаджених туй). Важко знайти спосіб, як подбати про місце, де стояла зруйнована в 50- х рр. ХХ ст. церква, проте кожного року там принаймні правиться греко- католицька літургія. В. Божик признав невідрадно, що ярославський гурток не має чим хвалитися, тому що й тут членів дуже мало. Основна активність – при церкві. У серпні має відбутися музичний фестиваль ім. С. Людкевича, перший день якого, імовірно, буде мати український характер. У Ярославі навчаються студенти з України, але вони не встановлюють тісних контактів з місцевим ОУП. Відчутна, проте, є допомога з Яворова, міста і району, що особливо важливе після того, як нещодавно рада Ярославського повіту пригрозила розірвати угоди про співпрацю з цим містом, оскільки воно вшанувало пам’ять провідників ОУН. На щастя, Міська рада не пішла шляхом повітової. Вона інколи фінансує деякі заходи гуртка, однак можна констатувати, що гурток працює без зовнішніх фінансових надходжень.
ОУП: між реальністю та фікцією
Під час дискусії жваво обговорювався виступ Ярослава Леськова, члена управи Перемиського відділу. Він, послухавши виступи представників гуртків, ствердив, що в ОУП нема ясності щодо того, якою є членська база організації. Адже важко відрізнити членів громади – просто українців, – від членів ОУП. Критерієм не є членські внески, бо є гуртки, де членів багато, а внесків мало. Критерієм не є численність громади, тому що вона завжди перевищує кількість членів ОУП. Критерієм не є також громадська активність. З виступів видно -бо: до дії спонукує не так ОУП, як життя церковних громад – наприклад, у Гребенному чи Ярославі, – або громадське життя певного села, як- от у Хотинці чи Лазах. Факт існування гуртка пояснює далеко не все, тому що є такі гуртки ОУП, де середній вік членів вищий за 70 років, і є гуртки, які існують тому, що зареєстровані як фактичні, а проте вони не проводять найменшої діяльності, як в Любачеві чи Кобильниці- Волоській. Факти навели Р. Божик та М. Козак. Перший сказав, що в Гребенному членів ОУП є з 5-6, а прихильників, може, і 50 чоловік. У Кобильниці протягом багатьох років треба було сплачувати членські внески за кілька осіб, і таким чином створювалася видимість існування реальних членів. У Ярославі, як виявив В. Божик, на 26 членів половина – це громадяни України, про яких важко навіть і гадати в контексті сплачування членських внесків. Я. Леськів додав, що ОУП треба будувати рахунок на основі ясніших критеріїв, тому що тільки це може скріпити організацію. Слід задуматися, чи не треба відмовитися від неофіційного зараховування кожного активного українця в члени ОУП. Стоїть питання: чи ОУП – це кадрова, чи масова організація? Це тим більш важливе в контексті перепису населення, коли влада на його основі може вже невдовзі почати ставити питання про те, скільки реально членів має ОУП. Якщо організація вчасно усвідомить собі наслідки такого сценарію розвитку подій, то, очевидно, зможе краще підготуватися до нових непростих викликів.
Стосовно виступу Я. Леськова, М. Туцька зауважила, що хоч ОУП, безсумнівно, є найбільшою та найчисленнішою українською організацією в Польщі, то справді – результати перепису можуть стати важливим критерієм у політиці держави щодо української меншини, в тому числі вони можуть запрацювати як фінансовий механізм. В. Божик категорично запротестував проти перспективи ліквідування гуртків і сказав, що формула зв’язку між ОУП та українцями в Польщі має бути далі така: активних українців слід уважати членами ОУП. Степан Боднар, член управи відділу, поділився думкою, що якби ліквідувати деякі гуртки, то під знаком питання стало б існування самого відділу. Андрій Чорний, голова Стипендійного фонду ім. Ярослави Поповської в Перемишлі, запримітив, що фіктивними критеріями користується не тільки ОУП, але й чимало інших організацій у всій Польщі. Навіть якщо ОУП було б фікцією, то ця фікція потрібна. Фікція може бути дієвою – так, у Перемишлі кресові організації здебільшого фіктивні, а проте можуть стати важливим політичним важелем. С. Боднар доповнив свої висловлювання тим, що, на його погляд, ОУП не врятує себе, вийшовши на дорогу самоскорочення, тобто самогубства – навпаки, воно має виступати згуртовано і робити ставку на молодь. Тут пролунала заувага, що ця ставка дається важко, тому що середній вік у відділі дорівнює 60-70 рокам. Я. Леськів констатував, що як організація зробить ретельний облік членства, то це не відкриє їй дороги до самознищення, а лише вкаже потреби та можливості поліпшення ситуації. Зрештою, якщо не зовсім відомо, чи на селах є члени організації, які мають комп’ютер, важко думати й про облік… А. Комар переконував, що тепер ще нема мови про ліквідацію гуртків, адже такі пропозиції не пролунали. І не з’являються прохання людей знімати їх зі списку членів ОУП. У відповідь він почув, що по -різному буває з членами ОУП – є такі, які прилюдно заявляють, що як раніше УСКТ, так тепер ОУП обдурює українців, а все- таки ці люди потім публічно отримують нагороди від керівництва організації. Відомо, що при такій внутрішній “стратегії” ОУП не збудує собі авторитету серед українців.
Дискусія закінчилася написаним на аркуші паперу питанням про те, хто є секретарем Перемиського відділу, і, нарешті, зреченням Я. Леськова від подальших запитань, оскільки вони у сприйманні присутніх є такими, що шкодять організації, а це не є його наміром. М. Туцька все- таки відзначила, що подібна дискусія була потрібна, тому що перепис населення вимагає поважного ставлення до ситуації ОУП. Організація повинна зробити все, щоб якнайкраще підготувати українську громаду в Польщі до його викликів.
Висновки
На завершення засідання Ради відділу голова відділу М. Туцька представила пропозиції щодо плану діяльності на найближчий рік. План враховував чимало різноманітних позицій, здебільшого відомих присутнім з минулих років, отож його не оспорювали і новими пропозиціями не доповнювали. М. Туцька сказала, що однією з найважливіших подій буде невдовзі зустріч ОУП з представниками українських організацій Перемишля (зустріч відбулася 14 квіт ня ц.р. – ред.). Метою зустрічі буде обговорення планів та принципів співпраці, зв’язаних з ремонтом Народного дому.
“Наше слово” №18, 1 травня 2011 року {moscomment}
