Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ 2010-02-27
Українському шкільництву на рідних землях роками не щастить з методистом з української мови. Щоправда, у 90-х рр. він був, але присутність методиста суттєво не вплинула тоді на допомогу вчителям рідної мови в пунктах навчання на Перемищині (у Запалові, Хотинці, Кальникові, Ярославі) та Лемківщині (у Висовій, Ганчовій, Гладишеві, Горлицях, Загір’ї, Криниці, Лосі, Мокрому, Репеді, Сяноці, Усті (Руському), Щавному). Тимчасом у 2007/2008 навчальному році там було понад 250 учнів, а працювало з ними 30 вчителів.
Перші кроки для організування опіки над українським шкільництвом, спрямовані на зміну незадовільної ситуації, ОУП (зобов’язане до цього відповідно до статуту) зробило в листопаді 2008 р. Чималу роль у їх ініціюванні відіграв Марко Сирник з Українського вчительського товариства в Польщі. ОУП спершу просувало концепцію створення в Міністерстві національної освіти у Варшаві відповідного центрального підрозділу. Однак у червні секретар МНО К. Становський на зустрічі з представниками ОУП заявив, що проблему треба вирішувати на рівні маршалківських управлінь. На його погляд, потрібний був один методист для двох воєвідств.
У липні 2009 р. до маршалків Малопольського та Підкарпатського воєвідств ОУП звернулося з проханням сприяти українському шкільництву шляхом призначення методиста з української мови при Підкарпатському центрі вчительської освіти. Через місяць Малопольське маршалківське управління повідомило ОУП про те, що воно вбачає потребу призначити методиста і вже почало консультації в цьому питанні з Підкарпаттям. Потім, у листопаді 2009 р., підкарпатський куратор освіти заявив членові ГУ ОУП М. Сирникові, що призначення методиста – неможливе: на його думку, для цього немає законодавчих підстав. Звичайно, ОУП у січні 2010 р. поінформувало про це міністерство і водночас запропонувало два виходи: створити відповідний підрозділ при МНО або ж недержавну установу при ОУП. Тимчасом самі вчителі також не чекали. Першим на вчительській конференції 1-2 жовтня 2009 р. персональну пропозицію на посаду методиста подав Петро Піпка – директор школи ім. о. М. Шашкевича в Перемишлі. Другу пропозицію подали іншим шляхом вчителі зі східної Лемківщини. Вони запропонували на цю посаду добре відому також і на західній Лемківщині Маріанну Яру з Сянока.
У Ряшеві, на щастя, менше було чути дух колишнього міністра освіти Р. Ґертиха і в січні 2010 р. Кристина Врублевська з Підкарпатського центру вчительської освіти поінформувала Головну управу ОУП, що разом із малопольським партнером прийме на роботу методиста з української мови. Оскільки партнером Маршалківського управління в Кракові у сфері українського шкільництва на території західної Лемківщини було Об’єднання лемків, то ОУП обговорило з ним схему функціонування методиста в шкільній мережі. ОУП та ОЛ погодилися, що варіант “1 методист – два воєвідства” на сьогоднішньому етапі прийнятний.
Отож, можна сподіватися, що в лютому-березні методист з української мови на території Малопольського та Підкарпатського воєвідств стане персональним фактом. Працю на півставки почне, найімовірніше, вчителька з перемиської “шашкевичівки” Анна Смолинчак-Баґінська.
Правда, на цьому не кінець проблеми. Адже йдеться не тільки про два південно-східні воєвідства Польщі. Процес призначення методистів триває також на території інших воєвідств. І на черзі питання – бути чи не бути координаторові роботи методистів. Тобто, хтозна, чи ОУП не доведеться знову стукатись у двері МНО у Варшаві з відповідним клопотанням.
Цілком інша проблема – це якість професійної підготовки та індивідуальні риси праці самих методистів. До цього дотичний, насамперед, ясний і прозорий процес їх вибору. На сьогодні відомо, що пропозиція, яку представив директор Піпка на вчительській конференції в Перемишлі 1-2 жовтня 2009 р., була завчасна. Вона не була обговорена з учителями з пунктів навчання української мови на Лемківщині, де потреба методиста відчувається більше, ніж у порівняно добре забезпеченій кадрами “шашкевичівці”. Адже якщо всі професійні сили зосередимо в одному місці, а в когось їх узагалі нема, тоді немає підстав навіть для надії на те, що методист із Перемишля матиме постійний добрий контакт з учителями поза цим містом, подекуди на відстані в кількасот кілометрів.
“Наше слово” №9, 28 лютого 2010 року {moscomment}
