Шкільним автобусом – на війну

Павло ЛозаРЕПОРТАЖ№42, 2014-10-19

Восени він возив харчі, спальні мішки, одяг, взуття. Влітку перевозив целокси (кровозупиняльний засіб). Тепер хоче з друзями підсилити українську армію військовою технікою. «Добровольцям потрібні хоча б ці БТР-и (бронетранспортери – ред.), а не шкільні автобуси», – говорить Євген Сінкевич, доктор історичних наук, професор Чорноморського університету в Миколаєві, який спільно з колеґами проводить збірку грошей на ремонт БТР-ів.

Євген Сінкевич народився 1958 р. в селі Микулинцях Снятинського району Івано-Франківської області. Доктор історичних наук, професор, дослідник історії України, історіограф, спеціаліст з історії народного господарства, краєзнавець, викладач науково-дослідного інституту полоністики при Чорноморському університеті ім. Петра Могили в Миколаєві та голова Херсонської обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Проживає в Херсоні та Миколаєві. Фото  автора статті
Євген Сінкевич народився 1958 р. в селі Микулинцях Снятинського району Івано-Франківської області. Доктор історичних наук, професор, дослідник історії України, історіограф, спеціаліст з історії народного господарства, краєзнавець, викладач Науково-дослідного інституту полоністики при Чорноморському університеті ім. Петра Могили в Миколаєві та голова Херсонської обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Проживає в Херсоні та Миколаєві. Фото автора статті

У березні на сайті Міністерства оборони України з’явилася інформація про збірку грошей на підтримку української армії.
«Я відправляв гривні на центральний сайт Міноборони, а вже потім безпосередньо на рахунки міліцейських підрозділів до Луганська, Дніпропетровська, Одеси, Миколаєва та Херсона. Вислав по 200 гривень до підрозділів у тих містах. Вважав, що серед міліціонерів є й порядні люди», – говорить науковець.
Ще в березні Є. Сінкевич поїхав у Крим. Доїхав до Армянська – міста, підпорядкованого Криму. Там він побачив перші воєнні підрозділи, які починали копати окопи, ставили танки. Вже на місці познайомився з офіцерами української армії. Тоді віддав їжу та чотири спальники, які мав із собою. Історик зацікавився потребами солдатів.
«Виявилося, що це були елементарні речі, наприклад, cокирка, бо навіть цього вони тоді не мали. У той час ще було холодно, тож я поїхав до крамниці купити спальники і палатки. Наступного дня разом із харчами повіз усе для військових. Тоді побачив і зрозумів, що сам всього фінансово не потягну», – розказує викладач.

Фото для підтвердження
Після повернення з Криму Є. Сінкевич написав усім своїм друзям листа з проханням про фінансову допомогу.
«Я телефоном питав одного з офіцерів, що їм потрібно. Мені сказали: це, це і це. Наприклад: потрібний акумулятор! Я йшов купити. Треба бензопилу! Я купив. Треба черевики! То 15 пар повіз. Ходив, шукав по крамницях у Херсоні та Миколаєві, а чого в нас не було, в Інтернеті замовляв. І так возив по 100 км. Зробив таких п’ять виїздів під Армянськ, – говорить Є. Сінкевич. – Коли у крамницях довідувалися, що це для армії, завжди мені робили знижки. Я фотографував чеки і всім, хто дав мені гроші, я вислав Інтернетом фото, як посвідчення того, що і за скільки купив. Також робив фото, як уже передавав усі речі військовим. Просто так, щоб люди знали, що все є по-чесному, – продовжує історик. – Найбільша сума від однієї людини, яку одноразово перераховано на рахунок, виносила 1 тис. гривень. Фінансовий звіт посилав я і тим, хто ще не вплатив на рахунок жодних грошей. Це мало заохотити людей».

Донбас
Після референдуму на півострові деяких солдатів з Криму перекинули у Донбас. Там Є. Сінкевича вивели на зв’язок з новим офіцером. Ця співпраця виглядала подібно, як з військовими під Армянськом, тільки все тривало довше. Пакунки привозили до Миколаєва у комендатуру, потім через Одесу вони потрапляли до Харкова, а звідти – на Донбас. За кожним разом науковець чекав на фотографію від адресата, що посилку доставлено. Доходили всі.
«Звичайно, не у всьому, про що мене просили, я міг допомогти. Наприклад, кевларова каска коштує тепер 6,5 тис. гривень, хоч ще в лютому коштувала 600 гривень. Їх купити було нереально. За зібрані гроші купував рукавички для десантників, спеціальні тактичні ліхтарі, підсумки для ґранат тощо», – перечисляє викладач.

БТР
«„Відремонтуймо танк або БТР”, сказав мені одного дня мій знайомий викладач. Ми пішли до ректора. І він погодився. Ми знайшли завод, який ремонтує таку техніку. Я відкрив для збірки коштів спеціальний рахунок. Через якийсь час ми вже зібрали близько 50 тис. гривень. Звичайно, збірка спершу почалася серед викладачів, але з часом приєдналися і студенти, – продовжує розповідь Є. Сінкевич. – У нас є викладачі­колаборанти, які таку ідею підтримувати не будуть. Є теж і такі студенти. Але, дякувати Богу, таких у нас небагато. Я так пояснюю студентам: «Якщо ти викуриш на одну пачку цигарок менше або вип’єш менше пива, то. на мою думку, не вмреш. Так заощадиш щонайменше 10 гривень. Порахував, якщо кожний наш студент дасть тих 10 гривень, назбирається майже 40 тис. гривень. А це вже дуже велика допомога. Думаю, що вийдемо на суму 240 тис. гривень і вони вистачать нам, щоб відремонтувати ці два БТР-и, яких до нас привезли після боїв у Донбасі. Я у своєму житті трішки нюхав пороху, отож знаю діло. Ми їх зробимо, і ця техніка знову буде готова до бою. Добровольцям потрібні хоча б ці БТР-и, а не шкільні автобуси», – додає професор.

Херсон та Миколаїв – без Леніна
У тих містах на головних площах від лютого вже немає пам’ятників Леніну, хоч треба сказати, що у квітні місцева влада в Миколаєві пробувала відновити знищений пам’ятник.
«Як тільки почалися дії на Донбасі, Комуністична партія платила людям, щоб вони виходили протестувати. Йшли літні люди („дєдушкі та бабушкі”, як ми тут кажемо). Але їх розігнали», – розповідає викладач.
Тепер до подібного діла взялися пропутінські сили. У вересні до Херсона з Запоріжжя привезено близько 50 молодих людей. На цих людях були майки, а в руках вони тримали плакати з написами: „Миру мир. НІ підвищенні цін на комунальні послуги!”.
Тож усі прекрасно розуміють, що підвищення цін мусить бути, бо газ дорожчий. Якщо маємо війну, то як маємо говорити про якесь підвищення зарплат чи пенсій? І так ворог економічним питанням хоче збурити жителів міста»,– говорить науковець.
Мешканці міста розігнали ці вересневі протести в Херсоні.
«Такі демонстрації організовують спеціально для путінського телебачення, щоб він нібито мусив вислати війська на допомогу. „Путлєру” все одно, скільки людей вийде протестувати. Йому вистачить мати кілька кадрів з такої події і вже зможе реаґувати. Ці люди небезпечні, – твердить Є. Сінкевич. – У нас люди різні. Маю студента, який вважає, що українці – це „бидло” і українську мову він вживати не буде, хоч мова викладання в нас в університеті тільки українська. Такі виродки трапляються. Є теж приховані, які чекають, що буде. Як стане погано, частина буде втікати. Але є й особи, від яких я б навіть не сподівався, що аж так включаться в українську справу. Навіть записуються до самооборони. І якщо навіть вони не проукраїнські, то просто не хочуть бути пропутінські. Не хочуть порядків, які в себе заводить Путін, якому в Росії ніхто не протиставляється. У нас вже не бояться влади».

«Дід Мороз»
На підступах до Миколаєва та Херсона сьогодні стоять блокпости. Викопано рови, покладено колючий дріт і мішки з піском. На блокпостах відбувається чергування міліції, військових підрозділів та самооборони.
«Мінуємо Херсон та Миколаїв від сторони Криму. Іншого виходу нема. Гірше, як буде десант з повітря. Ворог уже безпілотниками літає над Маріуполем та Херсонщиною, щоб вивчити розташування наших військ», – заявляє професор.
Активізуюься і самі жителі. Хтось підганяє трактор або підтягає зіпсовану бронетехніку на блокпости. Все одно, вона не їздить, але захистити може.
«Ми всі розуміємо, що Путін на Донбасі не закінчить. Йому треба приєднати Крим суходолом до Росії, бо інакше він буде безперспективний. Навіть якби побудував міст, то справи постачання води, енергії та багато інших проблем він не вирішить, – вважає Сінкевич. – Російська армія любить разом з «дідом Морозом» воювати. Чекаємо удару. Я прекрасно розумію, що почалася третя Світова війна, а Світові війни не завершуються за місяць чи два. Путіна цікавить, не менше ніж Україна, як реалізувати план, щоб дійти через Придністров’я на Балкани і так з’єднатися з Сербією. Ми реально чекаємо на наступ і відповідно готуємося», – продовжує історик.

Підвал
Сьогодні у службовій кімнаті проф. Сінкевича в гуртожитку в Миколаєві проживає молодий кандидат наук з Луганська. Там він знайшов притулок. Щодня зв’язується з рідними в Луганську, які там лишилися. Рідні йому повертати не радять. У Херсоні Є. Сінкевич з друзями опікується колишнім заступником музею залізниці в Донецьку, який приїхав до Херсона з дружиною. Прибульця навіть улаштували на роботу в місті.
«Він не мав виходу, мусив тікати, бо ДНРівці мають базу даних усіх жителів міста. Ці бандити дізналися, що він виграв великий ґрант для свого музею. Зателефонували йому, що ніби хочуть проконсультувати якісь історичні питання. Він погодився. Коли він приїхав на домовлене місце, його запхали в автомобіль і завезли у підвал донецького СБУ, – розказує професор. – У підвалі сьогодні знаходяться зварені металеві клітки. Одна на 10 людей, у якій всі мусять стояти. На добу на одну клітку дають пляшку води й одну буханку хліба. Це має вистачити на всіх. Телефонували жінці цього ув’язненого хлопця, щоб вона заплатила їм 50 тис. гривень. Уся сім’я збирала гроші. Заплатили. Після звільнення цей чоловік з дружиною втік на Херсонщину».
У залишених будинках Донбасу тепер оселяються кадировці, які привозять туди своїх жінок та дітей. Багато людей з Донбасу тікає до Києва. На Херсонщині сьогодні багато тих, що мусили втікати, походять з Криму.
«Знаю кримчан, які втекли, бо були проти Путіна. Я їх та своїх колеґ інформую, щоб не їздили у Крим. ФСБ виловлює таких осіб, щоб потім обміняти на своїх диверсантів і шпигунів. Деякі активісти прислухалися і навіть до своїх батьків у Крим не їдуть. Думаю, звідти вже б не повернулися», – оцінює ситуацію викладач. ■

Поділитися:

Категорії : Репортаж

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*