Роксолана ■ ПОГЛЯДИ ■ №11, 2016-03-13
Про цього апостола українського народу завжди буде нам пригадувати багатогранна, неординарна літературна та художня спадщина. Понад 1400 пам’ятників Тарасові Шевченку в Україні і на світі ставить його на перше місце з-посеред усіх світових творців. Візерунок Кобзаря, немов ікона, присутній у наших домівках та різних українських установах. Шевченкові твори перекладають на різні мови світу. Один його «Заповіт» перекладений майже 150 разів.
У період воєнних змагань в Україні Шевченкове слово звучить ще голосніше. Слова: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте…», «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає!» або «Свою Україну любіть. Любіть її… во врем’я люте» – лунають, немовби заклик сучасного поета. Це підтверджує понадчасовий характер творчості Кобзаря, який став батьком українського народу.
Феномен любові до Шевченка вражає. День його народження – це національне свято, а вірш «Реве та стогне Дніпр широкий», покладений на музику, став неофіційним гімном України тоді, коли українцям відібрали право виконувати державний. У кожного з нас своє сприйняття Шевченка, яке міняється з віком і залежить від обставин, у яких ми перебуваємо.
Шевченкознавець, проф. Володимир Мокрий з Яґелонського університету може годинами розповідати про феномен письменника. Для краківського науковця він є апостолом правди і науки. Найбільше його захоплює те, що Шевченко не пішов на жодні компроміси і не віддав цієї своєї уяви про справедливість, яка походить від правди. Професора Мокрого від дитинства боліла кривда і принижування українців: «Колись, коли я був ще дитиною, – розповідає він, – запитав маму, за що нас виселили? Мама відповіла запитанням: А за що Шевченка виселили? – Ну, за те, що хотів бути українцем – відповів я. Ось бачите, Шевченкові відібрали Україну, вислали його до карної компанії царських військ на 10 років з забороною малювати і писати, а тепер ніхто вже не відбере Україні Шевченка. Такий ніби парадокс».
Для вчительки англійської мови родом з Рівного Вікторії Аксьонової, яка тепер вчителює в ґурово-ілавецькому ліцеї, Шевченко є лідером і пророком українського народу.
«Для мене особисто він є дороговказом, – говорить, – У своїх віршах він оспівував минуле, пояснив у якійсь мірі свою сучасність, зумів навіть заглянути в майбутнє».
Свою творчу наснагу вчителька завдячує саме його поезії: «Творчість Кобзаря торкається самих глибин, струн моєї душі. Колись читаючи його вірші з глибин серця почала випливати моя власна творчість. Його вірші є актуальні особливо сьогодні, – продовжує. – Вони окрилюють чисті душі, надають відвагу непевним та вселяють страх у ворогові. Колись царський режим заборонив йому навіть через те і писати. Однак вірші Шевченка зброєю є лише в устах вірних та відданих патріотів України».
Шевченком зацікавлені також і наймолодші. Діти та молодь готують програми на Шевченківські концерти, беруть участь у конкурсах, присвячених Кобзареві. Минулого року на Всепольський конкурс малюнків «Шевченко – наш приятель», який організує українська школа в Бартошицях, надійшло дуже багато праць, які представляють Шевченка на київському Майдані.
«Передовсім ми виховувалися на Шевченкові, – говорить вчителька ук-раїнської мови Наталія Петрецька з Ґурова. – На його віршах ми вивчали українську мову і завжди намагалися зберігати його думки. Зате сьогодні, у такий неспокійний час в Україні, його патріотична творчість відіграє велику роль, тому що додає людям мужності і сили, щоб вистояти».
Звичайно, діти вивчають його життя та творчість у школі: «На уроках української мови я представляю дітям Т. Шевченка як дитину, хлопчика, – продовжує Н. Петрецька. – Читаю їм оповідання про його життя, пробую підкреслювати те, що з такого звичайного хлопчика з малої оселі виріс великий поет. Розповідаю дітям, у яких важких обставинах зростав Тарас. Діти з великим зацікавленням слухають і дивуються, як дитина, що не мала навіть доступу до книжки, виросла на таку велику людину. На прикладі Шевченка хочу показати дітям, що важливим є те, чого хочемо у житті і як хочемо працювати».
Шевченко є натхненням і для нашої української молоді в Польщі. У репертуарі панк-рокового гурту з Ольштина «Херсон» можемо віднайти, наприклад, покладений на ноти фрагмент твору «Дівичії ночі» під заголовком «Одинокому з Ким». Пісня кілька разів займала перші місця в українськомовній музичній передачі радіо Ольштин «Гаразд. Музика – безперестанку». Це дуже вдала музична інтерпретація Шевченка, яка віддзеркалює сентиментально-тужливий характер Шевченкової поезії. Це прекрасний спосіб для вивчення творчості генія.
Кобзар присутній і на театральній сцені у спектаклі групи «Навпаки». «У драмі Івана Драча «Смерть Шевченка» ми втілюємося в роль друзів та рідних Шевченка, – пояснює Оля Петрецька, студентка архітектури та акторка. – Намагаємося зрозуміти цю велику втрату і великий біль людей, близьких Шевченкові. Я оцінюю Шевченка за його спадщиною, а залишив він нам багато творів і для дітей, і для молоді, і для дорослих. Він промовляє до кожного з нас, і кожен з нас може знайти в «Кобзарі» щось для себе. Його твори говорять нам про Батьківщину, про пошану до батьків і до себе. Його вірші зараз дуже актуальні, однак для нас, українців у Польщі, вони завжди звучали сильно і патріотично, бо ми живемо далеко від України, тому нам важче зберігати нашу мову і традиції».
«Про Шевченка можна говорити в різних вимірах, – зазначає д-р Галина Чуба з Яґелонського університету. – Сказати, що це був великий український поет, це сказати лише півправди, тому що насправді це великий мислитель. Глибина його творчості осягається з віком. Кожного разу ти відкриваєш цього автора по-новому, і це якимось чином перегукується також з твоїм життям і твоїм досвідом. Тоді ти відкриваєш цю глибину його творчості. Забагато Шевченка ніколи не буває».
У всій Україні як наслідок війни з Росією спостерігаємо бум патріотичного монументального виду малярства на будинках, тобто стінопис, або з польської – мураль. Сучасне розуміння Шевченка з’являється сьогодні в художній формі і у східних містах України. Серед таких масштабних малюнків у Харкові віднаходимо Кобзаря і його оновлений візерунок, що є проявом відродження зрусифікованих міст і поверненням до свого коріння під впливом сучасних, трагічних подій.
Тарас Шевченко – це символ всіх українців світу. Важко уявити собі Україну без Шевченка, який завжди виражав прагнення українського народу. Кобзар був присутній на Майдані, присутній він і в період воєнних змагань у думках патріотів рідної наддніпрянської держави. ■
