«Шахтар», Яремченко та Прокопенко в житті Сергія Ателькіна

Олексій Комаровський ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ФУТБОЛІСТІВ УКРАЇНИ2012-09-05

З іменем цього футболіста пов’язані одні з найкращих сторінок історії донецького “Шахтаря” зламу минулого й нинішнього століть.
Колись донецький “Шахтар” не був таким ґрандом, яким він є в Україні, та й, можливо, в усій Східній Європі; він ще не ставав багато разів чемпіоном нашої країни, не завойовував Кубку УЄФА. У часи, коли грав цей футболіст, усе для донеччан було вперше: перші срібні медалі українського чемпіонату, перший Кубок України, перші виступи у єврокубках, дебют у Лізі чемпіонів. У всіх, без винятку, цих починаннях, ім’я Сергія Ателькіна тісно переплетене з донецьким “Шахтарем”.
Сергій Валерійович АТЕЛЬКІН народився 8 січня 1972 року в місті Кіровське Донецької області. Нападник.
Футбольна кар’єра С. Ателькіна почала вибудовуватися на зламі двох історичних епох: розвалу Радянського Союзу і появи незалежної України.
“Засвітившись” у дитячому турнірі “Шкіряний м’яч”, Ателькін відразу ж потрапив у поле зору відомого українського фахівця, який славиться тим, що вміє бачити в юнаках майбутніх зірок, Валерія Яремченка. Саме Валерій Іванович і запросив юнака до донецького “Шахтаря”, щоправда, спочатку до дублю.
Утім досить швидко молодий нападник пробився до основи команди і навіть встиг пограти у найвищій лізі у двох радянських чемпіонатах (1990, 1991). У чемпіонаті України разом до найвищої ліги з “Шахтарем” увійшов і Сергій Ателькін. В. Яремченко тоді довірив йому місце в основі провідної команди Донбасу.
То був період, коли тільки-но зароджувався футбол в молодій українській державі. Кубкові тріумфи “Шахтаря” в СРСР 1980-х рр. залишилися позаду й донецькій команді доводилося по-новому підкорювати вершини, практично з нуля.
Уже в першому сезоні (1992), в якому Ателькін, хоч із замінами, але відіграв 17 матчів з 20, “Шахтар” посів друге місце у своїй підгрупі і виборов право змагатися за бронзові медалі. Проте в матчі проти дніпропетровського “Дніпра” “гірники” поступилися 2:3. Навіть гол Сергія за десять хвилин до кінця матчу не врятував донеччан від поразки. Хіба “підсолодила пігулку” перемога над “Дніпром” у Кубку України, однак далі півфіналу донеччани тоді не пройшли.
Ще довгих два роки донеччанам довелося чекати хоча б якихось серйозних досягнень, аж поки за підсумками сезону 1993/1994 їм не підкорилася перша маленька вершина: срібні медалі чемпіонату України. І хоча відставання від київського “Динамо” склало аж 7 очок, усе ж то був тріумф, який надав можливість “гірникам” вперше у своїй історії часів незалежності зіграти в єврокубках. Особисте досягнення зробив для себе й Ателькін – із 11-ма м’ячами в активі нападник став другим найкращим бомбардиром “Шахтаря” того сезону після Олега Матвєєва.
Наступний сезон, 1994/1995, став для “Шахтаря”, як і для Ателькіна, історичним: “Шахтар” дебютував на євроарені. Проте справи пішли не зовсім удало. На першому ж етапі, у попередньому раунді Кубку УЄФА, йому випав срібний призер чемпіонату Норвегії “Ліллестрем”. Удома донеччани здобули перемогу 2:0 (Ателькін відіграв майже 80 хвилин), але до того в Норвегії програли 1:4.
Під час зимової перерви сезону 1994/1995 Яремченко залишив команду, а йому на зміну прийшов заслужений тренер СРСР Володимир Сальков. З Володимиром Максимовичем “гірникам” далася перша перемога в турнірі, а саме в Кубку України – вони здобули цей трофей, а водночас і право грати в Кубку володарів Кубків УЄФА. Долучився до цього й Сергій Валерійович, забивши один гол.
Утім, уже новий сезон, 1995/1996, приніс чимало розчарувань: як “Шахтареві”, так і Ателькіну. Хоча, здавалося, спочатку нічого не віщувало лихого. У попередньому раунді Кубку володарів Кубків УЄФА донеччани організували “теплий прийом” у Донецьку володарю Кубку Північної Ірландії “Лінфілду” (Белфаст) – 4:1 (перший гол забив саме Ателькін). Проте далі, у 1/16 фіналу проти бельгійського “Брюґґе” місця для нашого гравця не знайшлося, а донеччани дуель програли із загальним рахунком 1:2. У чемпіонаті України команда Салькова стартувала невдало й уже через 6 турів останній пішов з посади головного тренера, а в тактичних побудовах гри нового керманича команди Валерія Рудакова місця гравцеві не знайшлося. Узимку сезону 1995/1996 С. Ателькін залишив Донецьк.
Після “Шахтаря” нападник не зник з поля зору: його вчитель і наставник, який дав йому шлях у великий футбол – В. Яремченко – якраз тоді очолив кременчуцький “Кремінь”, що виступав у найвищій лізі чемпіонату України. Нічого дивного, що Ателькін опинився саме в цій команді (на правах оренди). Завдяки нашому героєві, а також ще двом гравцям “Шахтаря” Олегові Матвєєву та Ігореві Леонову, які також були орендовані, кременчужани не просто закріпилися в середині турнірної таблиці, а й, як виявилося, за підсумками сезону випередили навіть донецький “Шахтар”. До того ж, в Кубку України, де Ателькін забив один гол, команда дісталася аж до півфіналу. Коли ж успіхи Яремченка, так само, як і Ателькіна, знову помітили в Донецьку, обидва в Кременчуці надовго не затрималися.
Після “Кременя” в міжсезоння 1996 р. наставник і учень знову повернулися до “Шахтаря”. Цього разу, можна сказати, тріумфально: знову срібні медалі чемпіонату України, удруге завойований Кубок України і право виступати в Кубку володарів Кубків УЄФА, а сам Ателькін у фіналі забив переможний м’яч. Як і три роки тому, Сергій знову забив 11 голів і так само, як і минулого разу, став другим після О. Матвєєва найкращим бомбардиром “Шахтаря” в сезоні.
Євросезон 1996/1997 склався для “гірників” історично: вони вперше дійшли аж до 1/8 фіналу Кубку володарів Кубків УЄФА, причому на своєму шляху “Шахтар” здолав володарів національного Кубку Молдови “Зімбру” та Португалії “Боавішту”. То був справжній зірковий час Ателькіна: він взяв участь у п’яти матчах із шести і забив п’ять голів! Саме в той час гравець отримав виклик і до лав національної збірної України, яку тоді очолював Йожеф Сабо, на матчі відбіркового циклу Чемпіонату світу-1998 проти Вірменії та Хорватії. Не дивно, що невдовзі на нього звернули увагу закордонні клуби, причому з самої італійської Серії А. Після осінньої частини сезону 1997/1998 Ателькін залишив не лише Донецьк, а й Україну.
Після “Шахтаря” потрапив до італійського “Лечче” в Серії А, де відразу став гравцем основи. Забивав таким командам, як “Рома”, “Наполі”, “Болонья”. Однак уже в другому колі зазнав травми, до того ж “Лечче” посіло передостаннє місце і вилетіло до Серії В. Не потрапивши до ліміту на леґіонерів, Ателькін перейшов на правах оренди до “Боавішти”, яку ще рік тому громив у складі “Шахтаря”. У Португалії нападник не заграв, а коли повернувся до Італії, виявилося, що своїй команді він уже не потрібен. Здобувши статус вільного аґента, гравець узимку 2000 р. повернувся в Україну. А вже там у його талант повірив один з найуспішніших тренерів “Шахтаря” часів незалежності – заслужений тренер України та Росії Віктор Євгенович Прокопенко.
З поверненням в Україну Ателькін, можна сказати, пережив другу молодість. Так, за весняну частину сезону 1999/2000 нападник допоміг своїй команді здобути черговий комплект срібних медалей, проте цього разу успіх був історичним: “Шахтар” уперше за своє існування завоював право виступати в Лізі чемпіонів УЄФА. Далі історія команди, як і самого Ателькіна, стала розвиватися дуже стрімко: донеччани знову здобули срібні медалі, але якщо попереднього, 2000 року відставання від “Динамо” складало аж 18 очок, то тепер, у сезоні 2000/2001, лише одне! У Лізі чемпіонів і взагалі творилися дива! “Шахтар” з ходу подолав два кваліфіковані раунди Ліги чемпіонів і відразу пробився до групового раунду найпрестижнішого у Європі клубного турніру. А Ателькін (тільки вдумайтеся!): став автором найпершого голу “Шахтаря” в Лізі чемпіонів, автором найпершого хет-трику в складі “гірників” цьому турнірі, загалом відіграв у тій кампанії аж десять матчів і забив 6 м’ячів. Крім того, вирішальний гол у третьому кваліфікаційному раунді перед груповим турніром чеській “Славії” забив саме Ателькін, він же увійшов до числа тих 14 гравців, які здобули першу в історії “Шахтаря” перемогу в груповому раунді Ліги чемпіонів (над чеською “Спартою”), а перший гол у теж історичній перемозі донеччан (вдома над лондонським “Арсеналом” 3:0) забив теж Сергій. Фінальним акордом цієї прекрасної футбольної мелодії стало третє завоювання донеччанами Кубку України. У фіналі було обігране київське ЦСКА (2:1), обидва голи забив… Ателькін.
Відчувши смак перемог і зрозумівши, що Ліга чемпіонів не така вже й недосяжна, як здавалося раніше, “Шахтар” спробував сезону 2001/2002 знову увірватися до групового раунду. Цього разу таке завдання виявилося не під силу – протистояв суперник однієї з найсильніших футбольних ліг світу – німецької, а саме “Борусія” (Дортмунд). Не пройшовши далі в Лізі чемпіонів, “гірники” отримали в Кубку УЄФА не надто сильного опонента, представника Болгарії, ЦСКА (Софія). Однак, шанси втратили і там.
Після цієї невдачі В. Прокопенко подав у відставку, а президент клубу Ринат Ахметов вирішив звернути увагу не на український тренерський цех, а на іноземний. Команду очолив відомий італійський фахівець Невіо Скала, який свого часу перетворив на ґранда світового рівня “Парму”. Італійцеві, як відзначала чимала кількість фахівців, знадобилося лише півроку, аби “Шахтар” уперше в своїй історії перервав геґемонію київського “Динамо” і здобув золоті медалі чемпіонату України. Крім того “гірники” вчетверте завоювали Кубок України та знову, як і попереднього разу, у фіналі відзначився Ателькін. Щоправда, Сергій, якому на той час уже було 30 років, почав втрачати місце в основі. А в міжсезонні 2002 р. в ранзі чемпіона України залишив донецький клуб.
Після “Шахтаря” сказати, що кар’єра футболіста пішла на спад – абсолютно неправильно. Навпаки: Сергій Валерійович завершив кар’єру достойно. Судіть самі: гравець перейшов до табору донецького “Металурга”, який не просто виступав у вищій лізі, а був на той час бронзовим призером чемпіонату. Там нападник, провівши 12 матчів, допоміг “металургам” вдруге у своїй історії здобути бронзові медалі в українських змаганнях. Ось на цій оптимістичній ноті футболіст і “повісив бутси на цвях”.
Після завершення кар’єри Сергій Валерійович відгукнувся на пропозицію власника “Шахтаря” Р. Ахметова працювати в тренерському штабі команди.
Нині С. Ателькін проживає у Донецьку і є тренером-селекціонером “Шахтаря”. Нагороджений українським орденом “За заслуги” ІІІ ступеню.

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*