(пл) ■ ПОДІЇ ■ 2010-05-27
Проблему із сильним націоналістичним партизанським рухом, який був закорінений у свідомості суспільства й ним підтримувався, можна було вирішити іншим чином – без насильного виселення. Операції “Вісла” могло не бути.
Під час дискусії “Стратегія забуття”, яка проходила 7 травня у приміщенні “Політичної критики”, історик з Польської академії наук Ґжеґож Мотика, публіцист Константи Ґеберт і репортер Павел Смоленський (обидва – з “Газети виборчої”), а також модератор дискусії соціолог Мацей Ґдуля розглядали питання історичного переказу в Польщі й теперішньої інтерпретації операції “Вісла.
Отож, сьогодні часто пов’язують між собою дві історичні події – антипольські чистки на Волині та операцію “Вісла”, між якими не можна ставити знаку рівності, як зазначає Ґ. Мотика. “Цей комуністичний злочин, яким було виселення 1947 р., називається “етновбивство””, – додає історик. Метою операції було нібито знищення партизанського руху ОУН та УПА, однак це можна було зробити іншим шляхом. Як справедливо наголосив історик, у Польщі, Литві, Естонії, Україні, а навіть у Малайзії чи на Філіппінах, де також діяли націоналістичні партизанські рухи, їх поборено без насильного виселення, а саме військовим методом. “У 1947 р. вибрано саме метод депортації, бо він ґарантував одне – полонізацію суспільства”, – наголошує Мотика. Інше питання таке: чи не могла тоді держава створити умови, щоб поляки й українці жили разом у згоді?
Константи Ґеберт звернув увагу, що така ліквідація меншості більшістю, які раніше могли жити разом – відбувалася не тільки в Польщі, але й у інших країнах, наприклад, під час війни на Балканах, а вперше в історії метод переселень і обміну населенням застосували Туреччина і Греція. Однак, як зауважив публіцист, це не вирішило проблеми національного протистояння. “Хто хоче в цьому переконатися – нехай поїде в Грецію й спитає, що місцеві жителі думають про сусідів”, – зазначив К. Ґеберт. Внаслідок операції “Вісла” Польща стала однорідною країною, отже, “державою нудною”, за визначенням К. Ґеберта. Учасники дискусії підкреслювали, що в Польщі живуть різні меншини, проте їх кількість незначна – можливо, через те, що сьогодні люди є такими, якими їм дозволяють бути. Добре це було помітно під час останнього перепису населення, відзначає Ґеберт, адже анкетери не питали про національність доти, доки опитуваний сам не зауважував, що він – не поляк.
Сьогодні в колі істориків є конфлікт на тему того, чи операція “Вісла” була необхідною, чи ні. Також досі не відомо, де зродилася думка про депортації – чи у Варшаві, чи в Москві, а також чи йшлося виключно про полонізацію меншини. Ця операція відрізнялася від вигнання німців із Польщі після війни чи етнічних чисток на Волині, бо це було переселення у рамках однієї держави. Це був злочин стосовно власних громадян. Політичний шантаж, який влада застосувала щодо суспільства, був настільки успішним, що воно толерувало таку чистку. Пізніше, коли операцію “Вісла” вже можна було відкрито критикувати, застосовано моральний шантаж: мовляв, ми зробили це для того, щоб сьогодні ти жив спокійно, отже, якщо ти нас критикуватимеш – то поводитимешся неетично – наголошує К. Ґеберт. Тому сьогодні серед поляків панує стереотипний підхід – переважна більшість вважає, нібито операція “Вісла” була необхідною. Це підтверджують думки, які лунають на виправдання операції: “Тоді треба було думати категоріями стабілізації кордону… Вивезено суспільство – і це драма. Проте через два роки ситуація стабілізувалася: побудовано Соліну, яка давала 130 мегават струму, (…) упорядковано територію і практично встановлено етнічний кордон держави, (…) українці на місцях (на виселенні – ред.) отримали господарства, хати, мали можливість ходити до школи, працювати. (…)”, – такий голос пролунав із залу під час дискусії.
Сьогодні операція “Вісла” виправдовується таким чином, що тлумачиться як наслідок трагедії на Волині, і саме на такому способі мислення легко будувати політику. Павел Смоленський (який щойно після розмов із жертвами операції побачив, наскільки фальшиву історію він вивчав раніше), підкреслив, що для поляків – це страшна ситуація. Бо раптом виявляється, що жертва, за яку вони вважалися, перероджується в ката. Однак кожен злочин треба називати прямо і не можна застосовувати при цьому штучних виправдань, – підкреслює Мотика.
Матеріальна компенсація не є жодним еквівалентом за моральну кривду. Моральну компенсацію виселенці отримають лише тоді, коли те їхнє “виселення” назвуть справжнім іменем, проте ІНП й досі не трактує його як “комуністичного злочину”. Якоюсь формою компенсації можна вважати виділений 2004 р. додаток до пенсії в’язнів Явожна, проте отримали його лише ті, хто на той час ще був серед живих.
Голова ОУП Петро Тима підкреслив, що стосовно історичних подій у ІІ РП сьогодні застосовуються різні критерії. У громадському просторі тема зупинилася на місці. Сьогодні маємо хаос, якщо говорити про операцію “Вісла”, бо бракує закону про реприватизацію, а кільканадцять проектів, які підготовлювалися, так і не завершено – каже голова ОУП. Проблемою стає також брехня, яка наростає навколо теми операції “Вісла”. Немає бажання дискусії і через це все повертається до стану з перед 1989 р., тобто відбувається пошук способу виправдання цієї операції. Сьогодні злочин, вчинений щодо поляків на кресах, досліджують державні інститути. Натомість злочин щодо інших громадян Польщі (депортованих під час акції “Вісла” – ред.), – це абсолютний релятивізм, який застосовує не тільки польська держава, але й учасники публічної дискусії – саме це П. Тима вважає сьогодні найбільшою проблемою, пов’язаною з операцією “Вісла”.
“Наше слово” №22, 30 травня 2010 року {moscomment}
