Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №43, 2014-10-26

Петро Тима , голова Об’єднання українців у Польщі, про виклики, перед якими стоїть організація напередодні VII З’їзду, що відбувається 25–26 жовтня у Варшаві.

З’їзд закінчує період Вашого головування в ОУП. Як би Ви його підсумували?
Петро Тима: Особливо важливою справою, в яку ми включили сили окремих відділів, членів організації та управи ОУП, був, перш за все, останній етап повернення українцям Народного дому в Перемишлі. Ми також взяли активну участь у переписі населення 2011 р. та провели 2012 р. широкомасштабні загальнопольські відзначення 65-ї річниці Акції «Вісла». В їх рамках у Перемишлі відбувся ІІ Конґрес українців у Польщі. Відзначення ми продовжували, зокрема, у Явожні, де вдалося залучити до співпраці місцеву владу і різні установи. У цих двох місцях, крім традиційних релігійних та культурних ініціатив, ми організували дискусійні панелі, зокрема юридичні та історичні, конференції, покази фільмів, презентації книжок тощо. Така розширена експертськими голосами формула викликала значне зацікавлення, тому я думаю, що це властивий напрямок для нашої майбутньої діяльності. За останнього скликання відбувався ще ювілейний XX Фестиваль української культури, який, з огляду на зовнішні обставини, довелося організувати в Кошаліні. Вважаю, що це був організаційний тест для місцевого відділу, і він був доволі успішно складений. Останнім вагомим акцентом стали події Майдану, які співпали з постійним ростом розчарування офіційною Україною. У Майдан ОУП включилося, організовуючи акції солідарності, матеріальну допомогу та опіку над пораненими, готуючи заяви і залучаючи до підтримки польські неурядові організації, політиків та мас-медіа. Думаю, що Майдан був серйозною перевіркою нашого реального та емоційного зв’язку з Україною.

На обговоренні яких питань під час жовтневого форуму організації Вам особливо залежить?
Крім традиційних звітів і перевиборів, ми хочемо вперше, подібно як і під час річниці Акції «Вісла», працювати в режимі тематичних панелей. Вони відноситимуться до пріоритетів організації, української освіти, співпраці з Церквами та, можливо, з Україною, українськими організаціями в Польщі. Формула у вигладі задалегідь підготовленої короткої змістовної доповіді, запитань делеґатів і гостей, дискусії і полеміка – це, у моїй оцінці, найкращий спосіб для поставлення діагнозу як організації, так і громади. Такого масштабного аналізу ми досі на з’їздах не проводили, а інколи наші дискусії застрявали на важливих, однак детальних питаннях.

Зі стратегії ОУП і деяких передз’їздівських голосів на шпальтах «НС» виникає, що однією з найактуальніших проблем є переключення активності з культурних ініціатив на освітньо-навчальні. Як Ви це розумієте?
Оскільки навколишній світ постійно змінюється, потрібне теж коректування нашої активності. Це питання зараз постає перед кожним лідером ОУП не лише центрального рівня. Сьогодні, крім нашої організації, багато інших проводять культурні заходи, у яких появляються українські колективи. Цьому сприяє і загальна тенденція в державі щодо пропаґування багатокультурності. Дуже часто ми не маємо шансів конкурувати з установами, які відчутно фінансує держава або самоврядні структури. З аналізів члена головної управи Марка Сирника виходить, що постійно зменшується кількість дітей в пунктах навчання української мови. З доповідей, які прозвучали нещодавно на соборі Греко-католицької церкви, а також на основі інших аналізів видно, що серйозною проблемою для нашої громади стає знання та вивчення рідної мови. І саме тут ми повинні реаґувати. Проте, питання відкрите, чи тільки утримуватимемо такі класичні форми, як пункт навчання або школа, чи шукатимемо нових. Прикладом може служити лемківське інтернет-радіо «ЛЕМ-ФМ», яке не тільки передає інформації, а й сприяє ширшому використанню громадою свого діалекту, притягує молодих людей. Таких дилем у нас доволі багато, натомість ми не можемо їх вирішувати в дотеперішньому режимі праці.
Це пов’язане хоч би з тим, що на рівні головної управи багато часу займає саме обслуговування культурних заходів – звіти, фінансовий розрахунок, підготовка заяв на ґранти на чергові ініціативи, пошук коштів тощо.

Що це означає на практиці? Чи ОУП відходитиме від концертів, пленерових заходів тощо?
Не йдеться про припинення цих ініціатив. Однак вони повинні бути більш різноманітними. Ми не можемо всього зводити до масових концертів.
Культурна активність – це також те, що ми робили в період останнього скликання, ідеться про зустрічі з конкретними творцями, презентацію сучасних українських фільмів та літератури, пропаґування в терені «Українського альманаху», а і дискусії над формами збереження української архітектурної спадщини на рідних землях. Саме цього є надто мало, якщо подивитися на календар заходів як на центральному, так і на місцевому рівнях. Я вважав би цей з’їзд успішним тоді, коли б він спонукав наших лідерів і водночас організаторів багатьох починів до певної рефлексії над тим, наскільки окремі заходи виконують закладену на початку роль. Про це можна й сказати формально – згідно з законом про нацменшини, ми отримуємо ґранти на проекти, які мають зміцнювати національну, культурну і мовну ідентичність української громади. А сьогодні до частини наших заходів постає серйозне запитання, чи їх основними учасниками дійсно є представники української меншини. Найпростіше зараз запросити художній колектив з України, щоб виступив у Польщі. Проте є питання, чи це «обудоване» чимось ще, чи люди, які працюють при даному заході, розуміють, що колектив, концерт – це свого роду знаряддя, за допомогою якого досягаємо якусь ціль. Заходи можуть служити тому, щоб чогось навчитися і потім, крім концерту, пропонувати іншу дію. Проблему добре ілюструє приклад з фільмом «Хайтарма». Ми знайшли кошти на всі формальності щодо його показу в Польщі, забезпечили переклад на польську мову тощо. Фільм показало польське громадське телебачення. До цього багато наших лідерів запитувало, де можна взяти цей фільм. А сьогодні, коли є можливість безкоштовно його отримати, лише одна особа звернулася з проханням про передання стрічки для показів на місцях. А це проста річ – можна піти до якоїсь місцевої культурної установи, запропонувати показ та спільне організування. Потім дістати зал, опісля провести дискусію, під час якої, для прикладу, можна показати паралелі між депортацією кримських татар 1944 р. та подіями 1947 р. щодо українців. Таким чином щось корисне зробили б ми для України і запропонували б щось інше, ніж тільки розвагу, своїй громаді. Якраз на цьому прикладі видно, що у випадку наших дій не лише кошти є перешкодою, а й просто брак часу чи мала кількість співробітників, які взяли б на себе організаційні клопотання. Щоб подолати нехіть до нестандартних дій, потрібні-таки зусилля. Вважаю, що варто хоча б під час з’їзду такі речі обговорити.

На сьогодні, крім ОУП, існує чимало інших українських організацій у Польщі. Чи вдається цю різноманітність використувати для загального добра громади?
Часом у нашій громаді дуже загально говорилося про потребу створення чогось на зразок федерації українських організацій. Оскільки не спрацювала консультаційна рада при Посольстві України, потрібно повернутися до детальнішої розробки цієї ідеї. Нам просто необхідна площина для узгоджень, обміну досвідом, координації дій у фундаментальних справах (чого доказом був перепис) та уникання справжньої або вигаданої конкуренції чи дублювання заходів. Спільно ми, як представники української нацменшини, повинні випрацьовувати позицію перед державними структурами в Польщі та Україні. Ми можемо і повинні між собою ділитися досвідом, який, про що варто пам’ятати, у громадському плані має також Церква. Однак всі ці структури мусять зауважувати себе взаємно, бо надалі нема формальної схеми, яка б це забезпечувала. Звичайно, між нами є зв’язки, проте вони скоріше базуються на товариських відносинах, приватних зустрічах і розмовах. У своїх проектах на наступний рік пропонуємо провести круглі столи на честь 25-річчя ОУП, які б мали бути саме формою рефлексії над українським життям у реґіонах, змінах, які мали місце з 1990 р. У них повинні брати участь не тільки представники місцевих структур ОУП, але й інших українських організацій. Напевно доброю формулою могло б бути посилення під маркою ОУП співпраці та обмін досвідом українських професіоналістів – юристів, самоврядників, журналістів. Такі ініціативи в минулому в нас були, але це знову ж таки не стало системним проектом. Про виборчі стратегії та працю з кандидатами ми говоримо лише перед виборами, а треба це робити набагато скоріше і при максимальному використанні тих, хто вже має реальний виборчий досвід і пропрацював на різних постах. ■

Поділитися: