Чи збережемо фольклор?

(пл)КУЛЬТУРА№42, 2016-10-09

«Кобзарів знищено фізично. І вони не відродяться. Тепер залишається тільки реконструкція», – говорить проф. Михайло Хай, один із найвідоміших етномузикологів світу. Лірник у вересні зустрівся з учнями українських шкіл у Перемишлі і Лігниці, а також у пункті навчання української мови у Варшаві.

Павло Лоза: Ви – автор книжки «Музика Бойківщини», яка є сьогодні єдиним виданням про спадщину цієї музичної етнографічної групи. Чому бойки?

▲ Михайло Хай. Фото Павла Лози
Михайло Хай. Фото Павла Лози

Михайло Хай: Загалом моя пригода з фольклором починалася саме з бойків. Хоч я не бойко, але походжу з бойківського підгір’я, саме тому почав цим займатися. З другого боку, мене дратувало, що інші реґіони більш-менш досліджені, а Бойківщина залишалася білою плямою. Якщо писали про Карпати, то лише про Гуцульщину, а ні одного видання про музику бойків. Моїм прагненням було заповнити цю прогалину. Я почав їздити і збирати матеріали. Моя кандидатська дисертація називається «Народне музичне виконавство Бойківщини». На видання книжки «Музика Бойківщини» я чекав дванадцять років.

Ви мали контакти з бойками з Польщі?
Мої контакти з Польщею почалися у 90-х роках. Коли я був на фестивалі української культури в Перемишлі, зустрів там, зокрема, Мирона Кертичака, який з бойків. У той час у Польщі було небагато колективів, які займалися реконструкцією давньої музики. Тоді ж у варшавському видавництві Володимира Наконечного я записав свою першу музичну касету.

Називалась вона «Українська ліра». Чи 90-ті роки – це час відродження лірницьких цехів в Україні?
Почнімо з термінології. На мою думку, нічого не можна відродити. Вода назад не потече. Кобзарів знищено фізично. І вони не відродяться. Тепер лишається тільки реконструкція. Вважаю, що загалом Європа вже cотні років живе без свого фольклору, тому вона сьогодні, на мій погляд, у такому жахливому духовному стані. Може, тільки трохи інакше виглядає це в Болгарії і на Балканах. Зараз у Європі в питанні фольклору йде загортання всього до себе. А такий підхід нагадує політику Дашковського етнографічного музею у Москві, де вирішили надавати експонатам тільки первинні російські назви. А ніби яке має мати первинне московське ім’я мумія, яку привезли з Єгипту? Такі дії, особливо у питанні музики, вважаю маразмом.

А що з фольклором в Україні?
Він зараз тільки доживає. В сучасних умовах осталися рештки живої традиції. Вона катастрофічно зникає, особливо якщо говорити про полтавський підголосковий спів, поліський спів і придніпрянський, а також інструментальні гуцульські та бойківські традиції. Ті рештки, що залишилися, – це релікти ледве живої традиції.

Нині ми реставруємо традицію. Колись я поїхав на Полісся до одного старого скрипаля. Він не грав на скрипці уже п’ятнадцять років. Коли показав мені інструмент, виявилося, що дійсно не має на чому грати. Я послав цьому чоловікові струни, кілочки та все інше, а при наступному візиті записав багато чудових пісень. Моя функція фольклориста зводиться до допомоги тим людям, які володіли колись живою традицією, але трохи її призабули або не мали змоги її продовжувати. Подібно є й у бойківських селах, де я записав, зокрема, багато дохристиянських колядок. Це колядки, у яких зустрічаємо образи господаря, князя, князівни, короля і королівни. Інтонація мелодії у них зовсім інша, ніж у тих, які ми сьогодні знаємо. Я записував на Бойківщині також християнізовані колядки, тобто пісні, у яких лишилася стара мелодія, але слова розповідають уже про Христа, а так само церковні, які написали священики або композитори. Вони вже не такі народні. Думаю, що тепер ми в основному утривалюємо фольклор, який просто деґрадується. Цікавим для досліджень є нині південь України, особливо Херсонщина. Там є бойки, лемки, поліщуки, полтавці та інші етнографічні групи.

Це, певно, лемки і бойки, які були переселені у 40-ві роки. Чим для Вас особлива їхня музика?
Найбільше мені жаль пастушої культури. Вона пропала і, хіба, лише в літературі Шевченка її побачимо. Вона в лемків також не збереглася, хоч можна знайти ще якісь матеріали. Усе можна досліджувати за архівними джерелами, а навіть завдяки чарівним описам в Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської та інших письменників. Усе ще можна реконструювати.
Записаного матеріалу багато, але це буде вже наступний рівень вторинної реконструкції. Для мене дуже важливо взяти і реконструювати музичні традиції даного села і даний жанр.

Ви – лірник. У фотопрезентації, яку Ви показували у Варшаві, була фотографія лірника на фоні кулемета. Чи багато лірників є в зоні АТО?
Лірники їздять виступати на схід. Я теж був у Пісках – триста метрів від лінії фронту. Зараз двоє наших лірників-побратимів поїхало служити. Може, там ліра не дуже потрібна. Ви самі бачили фотографію. На ній був солдат, який, можливо, під впливом лірницької пісні схопив і притулив до себе ліру.

Поділитися:

Категорії : Культура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*