Павло Лоза ■ ГРОМАДА ■ №44, 2016-10-30
Пластуни з Польщі проводять акцію «„Пласт” у моєму місті». До ініціативи можуть долучитися учні, студенти, а навіть пенсіонери. Про мету і бажаний результат цієї акції, а також діяльність молодіжної організації «Пласт» у Польщі розмовляємо з представником керівництва «Пласту» Оленою Боднар.
Павло Лоза: Акція «„Пласт” у моєму місті» – це реакція на якусь проблему організації? Олена Боднар: Дана ініціатива – це відповідь на сьогоднішній стан організації та водночас перевірка стану української громади в Польщі. Останнім часом знову збільшується кількість учасників таборів та є щораз більше пластових акцій. Тому ми вирішили, що час перейти на черговий рівень свого розвитку. Акція не спричинена якоюсь проблемою. Просто ми бачимо, що недостатньо пластових зустрічей у великих містах, де нас найбільше. Тепер у Польщі проживає щораз більше громадян України, отже створюються реальні можливості організувати «Пласт» навіть там, де громада меншини невелика, наприклад у Лодзі чи Познані. Серед молодих громадян України, які проживають у різних містах Польщі, є теж пластуни, які є дуже добрими виховниками. Ця акція спрямована й на них.
Скільки сьогодні пластунів у Польщі? Де вони реально діють?
Важко нас порахувати. На відміну від «Пласту» США чи Канади, у нас лише в трьох містах відбуваються реґулярні сходини, тобто зустрічі, де є реалізована крок за кроком програма. У Польщі дитина їде в табір, і на цьому її активність часто завершується. Чи можна про неї сказати, що вона є пластуном? Загалом, молодіжна організація «Пласт» у Польщі різним чином впливає на 100 осіб. Активних пластунів, які їздять у табори, включаються у різні акції та організовують пластові події, є приблизно 25–30 осіб.
Пластуни протягом року проводять біля семи акцій, зокрема «Вифлеємський вогонь миру», Свято весни, щорічні табори, пластовий осінній рейд. Ми організували вишколи першої медичної допомоги і плавання на байдарках, а також мистецьку акцію.
Знаю, що зібрати наймолодших учасників для проведення таборів, не є складно.
Часом охочих їхати в новацький табір є більше, ніж дозволяють наші можливості. Батьки інколи навіть уже в січні або лютому телефонують, щоб запланувати літній відпочинок для своїх дітей. Мене тішить, що зростає кількість учасників у юнацьких таборах, організованих для молоді віком 12–17 років.
А виховників?
Маємо добрих виховників з гарним досвідом, але їх мало. Треба пам’ятати, що «Пласт» і праця з молоддю – це волонтерське діло. А сьогоднішня мейстрімова (найбільш поширена – ред.)культура не популяризує праці, яка не приносить фінансового прибутку. Треба мати велике бажання, щоб посвятити свій час і вміння такій справі. Власне тому й організована акція «„Пласт” у моєму місті», одне з завдань якої – знайти виховників. Знаю, що є багато людей, які мають здібності, щоб працювати з дітьми, проте не мають можливості включитися в якусь ініціативу. Думаю, їм «Пласт» дуже сподобається, тому що ця активність цікава, дає багато задоволення і нагод до розвитку.
До кого ще спрямована акція?
До учнів, студентів, а навіть пенсіонерів. Долучитися може кожний, хто хоче підтримувати ідеї «Пласту», особливо ідею вірності Богові та Україні. Акція спрямована також до колишніх пластунів, які би знову хотіли до цього повернутись, а також до осіб, котрі досі не мали нічого спільного з «Пластом», людей, що хотіли би підтримати нашу організацію у своєму місці проживання. Звичайно, маємо на увазі так само батьків, які хочуть, щоб їхня дитина спробувала «пластового» життя. Тепер така ситуація у Вроцлаві. Там з великим запалом до цієї справи підійшла одна мама, яка дуже хоче, щоб її діти були у «Пласті». Приєднатися можуть навіть пенсіонери, які, можливо, вже не спроможні займатися дітьми, але можуть для них підготувати якусь цікаву лекцію або заняття.
З чого ви починаєте і які почергові етапи ініціативи?
Зараз розповсюджуємо анкету та інформаційні матеріали в різних медіа, Фейсбуці, на сторінках міських осередків, де проживають українці. Найважливіша – анкета, яка доступна на нашому сайті: www.plast.domiwka.info
Анкета анонімна, її заповнення не триває довше, як 2–3 хвилин. На анкети чекаємо до кінця грудня.
Є великі міста (наприклад, Ґданськ), у яких ще недавно відбувалися сходини. Чи збираєшся відвідати такі осередки?
Ми будемо організовувати зустрічі в тих осередках, де є охочі діяти у «Пласті». Якщо це будуть навіть 1–2 особи, безперечно, ми зустрінемося з ними, щоб придумати форму праці. Добре було б, якби в кожному місті, де живуть українці, активно діяв «Пласт». Ми будемо намагатися, щоб так було.
Ти згадала про Вроцлав, у якому з ініціативою вийшла громадянка України. Яким потенціалом для «Пласту» є українці, які в Польщі віднедавна?
на Фейсбуці нас постійно українці питають про те, де ми діємо, яким чином можна до нас приєднатися. У Польщі нині багато пластунів з України. Однак чимало хто з них після приїзду до Польщі заради навчання чи праці просто перестає діяти і займатися «Пластом». Надіюсь, що таких прикладів, як у Вроцлаві, де саме громадяни з України включаються в діяльність «Пласту» і є виховниками, буде більше. Там дуже допомогла греко-католицька церква і пластуни з України, які побували у Вроцлаві на стипендії.
Думаю, що реально ми би могли організувати структури в найбільших міських осередках. Потрібні лише люди і бажання. А вірю, що з підтримкою і допомогою молодих людей, батьків, місцевих громад і Церкви це буде можливо.
Cьогодні пластунами є, великою мірою, жителі міста, які, скажу умовно, «сидять у Фейсбуці». Виходите до них з пропозицією поїхати в ліс. Як дитині поєднати ці дві реальності?
Думаю, що багато дітей, які проживають у містах, особливо потребують перебування на природі. Може, не всі захопляться такою пригодою, але напевно дехто з них хотів би спробувати. Є така телепрограма «Вижити будь-якою ціною». Її ведучий, британський скавт і мандрівник Беар Гріллз, показує глядачам, як знайти допомогу і вижити в різних диких місцях. Саме він дуже популяризує серед молодих людей survival і життя серед природи. Ми, звичайно, не живем у так екстремальних умовах, але думаю, що дітей і молодь це приваблює. Я сама знаю, що пластові табори дали мені можливість перевірити себе. Зрозуміла: якщо в таборі, де умови є менш комфортні, як у щоденному житті, вмію добре виконувати свої завдання, мене тим більше не будуть стресувати виклики у школі, університеті чи у праці. Недостача комфорту, до якого ми звикли вдома, гартує і дає впевненість. Бачу, що дітям це теж подобається. Але «Пласт» – це не тільки важкі умови. Це друзі, багато радості, цікавих знань і досвіду. Наше юнацтво, віком 14–15 років спільно організовує акції, на які приїжджають учасники з різних куточків Польщі. ■
