Розмову вела Анна Вінницька ■ ГРОМАДА ■ №33, 2014-08-17
«Парафія існує лише з 2004 р. Тоді ми починали збиратись у класі колишньої школи, а вже у 2014 р. ми входимо до власного храму. Це велика радість, яка стала можливою, насамперед, завдяки жертвенності й активності парафіян та прихильників цієї ідеї», – розповідає парох греко–католицької парафії у Білиці отець Петро Баран.
– 6 травня минуло всього два роки від освячення в нашому невеличкому селі ділянки, виділеної під будову греко-католицького храму, а вже через декілька днів тут відбуватиметься освячення і самої святині. Оскільки я родом з цього села, мені відомий той феномен, однак хотіла б, щоб і читачі «Нашого слова» довідалися про те, яким чином вдалося так швидко перетворити мрію в дійсність?
– Мене часто питають, як вдалося так швидко побудувати храм, а тим більше, в такому невеличкому селі. Недавно запитав мене про це й один поляк. Він допитувався, чи знав я перед початком будови, де взяти гроші на побудову церкви? Чи робив я фінансове планування? Думаю, що ані священик, ані парафіяльна рада, ані загалом парафія, починаючи будову святині, не спроможні окреслити кінцевий бюждет. Це просто неможливо. Зрозуміло, що є церкви, будівництво яких коштує сотні тисяч злотих, а буває, що й більше мільйона. Однак є храми, будівництво яких коштує набагато менше, і саме такою є наша святиня.
Починали ми з певною фінансовою сумою, яку призбирували протягом кількох років. Цієї суми вистачило, щоб почати будову. Тут слід підкреслити велику прихильність до нас влади міста та ґміни Білий Бір, а також адміністративних інституцій лісів, які надали нам можливість викупу ділянки під будівництво церкви в самому центрі села. Завдяки прихильності нашого владики, Вроцлавсько-Ґданського кир Володимира, який звільнив нас від пожертв на консисторію, одна, відповідно більша «таца», призначена була на будівництво церкви. До цього доходять окремі жертводавці. Дійсно, можемо говорити про велику жертвенність і допомогу самих мешканців, а то й приятелів села: українців та поляків, греко- та римо-католиків, які теж включилися в побудову святині. Варто згадати і фірму, що будувала церкву, а також багато інших підприємств і фізичних осіб, яким будемо дякувати під час освячення храму. Саме завдяки зібраним фондам і праці людей вдалося реалізувати чергові етапи побудови святині.
– У Вроцлавсько-Ґданській єпархії місцева парафія наймолодша. Думка про її відкриття визріла щойно 2004 року, отже цього року парафія відзначає своє 10ліття. Раніше мешканці села належали до парафії у Білому Борі, яка відома на всю Польщу, насамперед, завдяки багатолюдним празникам, та до Мендзибожа.
– Слід сказати, що згадані 10 років пройшли дуже швидко. Коли ми вирішили відправляти тут богослужіння, були різні думки, але, думаю, було варто, оскільки більшість мешканців цього і сусідніх сіл – це греко-католики. Таким чином, 2004 р. ми починали в класі колишньої школи (будинку панства Марії і Тадея Добрянських), 2006 р. була заснована формально нова парафія, 2012 р. ми розпочали будівництво храму, а 2014 р. входимо до власної святині. Це велика радість, яка стала можливою завдяки жертовності й небайдужості, насамперед, парафіян та прихильників цієї ідеї.
Село Білиця – це всього понад два десятки будинків, у яких проживає дещо більше як 100 осіб, переважно українці, переселені сюди під час Акції «Вісла», та їхні нащадки. У селі відчуваються дуже сильні патріотичні традиції, привезені сюди з рідних земель: Голучкова, Дикова, Жерниці, Крецева, Станькової, Тискової. Саме з Вашої ініціативи люди почали організовувати до Дня Незалежності України «Сімейні зустрічі». Це свято відзначають разом із храмовим празником Преображення Господнього. Згодом в організацію заходу включилося ОУП. Нині це одна з найбільших реґіо нальних урочистостей, присвячених Дню Незалежності України, яка згуртовує місцевих українців.
– Справді, в самому селі та в навколишніх місцевостях панує особливий дух. Тут відчутна велика прив’язаність до своєї церкви. Саме завдяки великій любові до власного обряду кожної неділі, а то й у свята, починаючи від 1957 р., мешканці села долали кільканадцять кілометрів, щоб помолитись у Білому Борі. Згодом, коли 1969 р. богослужіння почали відправлятися в сусідньому селі Мендзибожі, біличани їздили туди. Церковний дух тут не лише збережено, а й зміцнено: з цього села походить чотирьох греко-католицьких священиків. Згодом, коли Україна стала незалежною державою, церковний дух був підсилений ще й патріотичними цінностями, які для
більшості українців тут дуже важливі. Саме поєднання церковного і національного дало початок заходові до Дня незалежності, оскільки для храмового празника вибрали ми свято Преображення Господнього, яке відзначаємо 19 серпня, тобто напередодні Дня Незалежності України. Перші «Зустрічі» відбувалися навколо вогнища і гуртували насамперед самих парафіян. Потім в організацію включилася місцева ланка ОУП, і захід набув реґіо нального характеру, бо ж це важлива дата не лише для України, але й для нас тут, у Польщі.
Сьогодні ми можемо говорити про своєрідний феномен будівництва церкви. На невеликій території зараз постають аж три церкви: у Білиці, Мендзибожі та Щецинку. Не кожному священику доводиться у своєму житті побудувати хоча б одну святиню, а Вам припала честь зайнятись будівництвом аж двох. Ви були також свідком завершення будови церкви у Білому Борі.
– Храм у Білому Борі – це заслуга попереднього пароха отця-митрата Йосифа Улицького, який залишив нам святиню, готову до освячення. Тоді ми служили разом з о. Богданом Дроздом. Білиця і Мендзибуж – це потреба, яка існувала ще задовго до початку будови. Мені неодноразово люди розповідали, що вже колишній парох Білого Бору, Баркова й Мендзибожа о. Яків Мадзелян відвідував різні адміністраційні кабінети і просив, щоб місцевій громаді були надані ділянки під побудову церков. Тоді не вдалося цього зробити, оскільки Греко-католицька церква до 1989 р. не мала юридичного статусу. У Мендзибожі вдалося купити ділянку в ґміні Жечениця щойно 2009 р., натомість у Білиці – 2012 р. При цій нагоді варто згадати архітектора Томаша Брейдака. Одного разу він разом зі своєю мамою приїхав до церкви у Білому Борі і залишив мені свою візитівку, кажучи, що він охоче допоможе, якщо буде така потреба.
І так сталося – саме він є автором проектів церков у Мендзибожі, Старґарді-Щецинському та Білиці.
На якому етапі ведуться тепер будівельні роботи, оскільки до освячення храму залишилися лічені дні?
– Освячення храму відбудеться 23 серпня. Місцеві парафіяни і надалі матимуть зв’язок зі своєю першою парафією, тобто Білим Бором, бо в церкві залишиться літургічне обладнання з білобірської каплиці, а саме: престіл, що був виготовлений ще в 50-ті роки, який використовуємо також у каплиці.
Після освячення храму богослужіння відправлятимуться вже у новій церкві. Згодом потрібно буде ще зробити іконостас, тетрапод, проскомидійник, лавки. Отже перед парафіянами залишається ще багато праці, але об’єкт уже використовуватимемо.
Найстарші мешканці села завжди мріяли про свою церкву, яку колись мали на рідних землях – таку, з позолоченим куполом. Їхні мрії збулися. Нещодавно церква набрала східного характеру – дах завершує позолочена баня з хрестом.
– Справді, купол має золотий колір. Покриття виготовлено в Україні. Дуже часто буває так, що допомагає нам випадковість. Так і сталося. Одного разу я довідався, що ельблонзький парох домовився в Україні про бляху на купол. Тоді й я до них приєднався і спільно з о. Андрієм Сорокою ми привезли з України бляху на два куполи, тобто до Мендзибожа та Білиці. Куполи дуже гарні і нагадують ті, які є на церквах в Україні. Накупольний хрест також виготовлений на тій самій фабриці в Черкасах, що й бляха. Таким чином, церква завершується золотим куполом з трираменним хрестом – виглядає це гарно і достойно, пригадує нам Україну. Церква вже притягає мешканців села, а дехто з них навіть питає, чому храм звершує трираменний хрест? Тоді дізнається, що це греко-католицький хрест. Таким чином, церква навчає не лише наших парафіян, але й тих, хто хоче чогось довідатися про католиків
східного обряду.
І в такий спосіб церква чудово поєднує нас з Україною. ■
