Степан Мігус ■ ГРОМАДА ■ №43, 2014-10-26

Небагато відомо про те, які рішення прийняв II Собор Перемисько-Варшавської архиєпархії Української греко-католицької церкви у Польщі. Доведеться почекати, оскільки їх мусить затвердити Ватикан. Не можна не погодитися з владикою Богданом Дзюрахом, секретарем Синоду єпископів Української греко-католицької церкви, який у розмові з Католицьким інформаґентством (КАІ) сказав: «Cобор у Польщі важливий з двох причин. По-перше, він показує наше спільне прагнення до святості і єдності навколо цієї мети. Та мету визначив наш Синод єпископів ще 2006 року і полягає вона у святості об’єднаного Божого люду. Сьогодні ми є Церквою ґлобального виміру, присутньою на різних континентах. Нас об’єднує візантійська тотожність, котру ми переживаємо на український лад. Це багатство не лише українського народу, а й усієї Вселенської церкви. Собор, по-друге, є нагодою для віднови духу віри і зміцнення єдності Церкви». Глибоко западають у серце слова про «глобальний вимір» Церкви, а ще глибше – про її «візантійську тотожність… на український лад».

Непокоять, зокрема, ті голоси серед греко-католиків у Польщі, які домагаються спільних свят з латинниками, катехизації і греко-католицьких літургій польською мовою. Та чи має це щось спільне з українською тотожністю «на український лад», з патріотичною історією УГКЦ в Польщі, з мучеництвом її найкращих синів, зокрема священиків та єпископів? Чи домагання зміни календаря, мови літургії, а навіть катехизації не є просто зрадою тих ідеалів Церкви, за які століттями жертовно боролися духовенство і вірні? А може це тільки виклик сучасності, як це пробують арґументувати прихильники «усучаснення» чи пак «демократизації» Церкви, про асиміляцію чомусь не згадуючи? Відповіді на ці та багато інших питань доведеться почекати ще доволі довго, бо ж ІІ Перемиський собор – це лише продовження дискусії про стан Церкви, про її місце в житті українського народу, українців поза межами батьківщини, про майбутнє, про зміни, до яких змушує ґлобальний вимір сучасності. Рішення будуть згодом.

«Делеґати собору прийняли в Перемишлі ряд рішень, які тепер будуть чекати на затвердження наших архиєреїв, – говорить у розмові єпископ-помічник Перемисько-Варшавської архиєпархії УГКЦ у Польщі Євген Попович. – Ці рішення відносяться до всіх складових „живої парафії”, про які ми говорили на літургіях, а отже до літургії, до проводу парафії, до місійного духу парафії, до побудови міцної спільноти і т.д. Усі постулати, які були представлені на соборі, можемо, на мою думку, поділити на три групи. Перша – це ті, що будуть вимагати затвердження нашого синоду і наших єпископів, бо вони стосуються справ нашої літургії, а місцеві єпископи не мають компетенцій, щоб їх ввести в життя. Літургія і її зміни належать до компетенції синоду і патріарха нашої Церкви. Тому ці постулати чекатимуть на їхні рішення. Друга – це організаційні справи нашої Церкви. Не є таємницею, що серед них є постулат утворення третьої єпархії УГКЦ на Вармії і Мазурах та організаційних структур Церкви. В цьому випадку рішення належить знову ж таки до синоду і залежить від волі Апостольської Столиці, тобто Святійшого Отця. Отже, це колись може бути здійснене. Але є й інші постулати, які, на мою думку, не мусять чекати. Вони стосуються нашого повсякденного життя на місцях і відразу можуть бути введені в реалізацію.
Я думаю, що вже невдовзі владики чи архиєреї, у чиїх компетенціях це є, будуть їх вводити в життя. Зроблять це через покликання комісій, які опрацюють відповідні способи. Для прикладу, був постулат, щоб перекладати деякі тексти літургії на польську мову. Цього ніхто сам не зробить, потрібно скликати компетентну комісію, яка перекладе тексти літургії на польську мову. Ці переклади мусить затвердити Синод єпископів. Потім вони мусять мати дозвіл Апостольської Столиці, а щойно тоді можуть бути введені як паралельні, а не основні тексти. Тут повинно бути розуміння, що українська мова в літургії залишається ведучою. Говорю це однозначно, бо були вже чутки, що літургія буде польською мовою. Польську мову як допоміжну можна буде використовувати, коли буде така потреба. Маємо змішані подружжя, змішані вінчання, похорони, на які приходять поляки, римо-католики та представники інших національностей і віросповідань. Є ряд постулатів, які мають чисто душпастирський характер, які відносяться до навчання релігії у школах, до голошення Божого слова у церквах, до скликування допоміжних органів парохів – парафіяльних рад. Ідеться про те, щоб була стисла співпраця між парохом і віруючими. Тож над цим і будемо працювати».

Степан Мігус: У деяких парафіях (на Вармії і Мазурах також) появляються думки, з якими важко погодитися. Деякі представники парафіяльних рад домагаються навчання релігії польською мовою, бо, мовляв, «дзєцко нє розумє». Я вже залишу без відповіді питання, а що ж тоді робили батьки, що не навчили нащадка рідної мови. Як Ви до цього відноситеся?
Я завжди говорю, що нашим першим завданням, нашим обов’язком є навчити дитину української мови. Коли ми побачимо, що це є безуспішне, щойно тоді можемо думати, як в інший спосіб донести до дитини знання про правду віри. В ситуації, у якій тепер є наша Церква, в умовах, коли ніщо не стоїть на перешкоді, щоб знати рідну мову, коли ми вчимо дітей англійської, французької, німецької, іспанської, а навіть китайської мови, я не бачу труднощів ані перешкод, щоб навчити дитину розуміння української мови. Це в руках батьків. Такі вимоги – то поодинокі голоси, але вони не є голосом нашої Церкви. Про це не було мови і нема постулатів, щоб увести польську мову. Це просто було б непорозумінням.

Дякую, що заспокоюєте. Однак такі голоси чути.
Якийсь відгомін іноді справді чути. Була мова про вживання польської мови в літургії, у навчанні. Трапляються, про що я вже говорив, весілля, похорони, якісь інші ситуації, коли люди іншої національності та римо-католицького віросповідання не розуміють української мови. Тоді і культура вимагає того, щоб до них промовити польською мовою. Саме для цього потрібні й польськомовні тексти, щоб священик не видумував і не перекладав по-своєму. Тим ми будемо займатися, над тим працюватимемо.

Чути теж вимоги про перехід на святкування згідно з григоріанським календарем. Ви що на це?
Думки на соборі, подібно як і в усіх парафіях, були поділені. Під час голосування виявилося, що 51% делеґатів було за введенням нового стилю, а 49% – за старим, традиційним. Це майже паритет. Отже, треба буде створити комісії, які проведуть іменне опитування в кожній парафії. І якщо в усіх парафіях нашої Церкви у Польщі 75% вірних скаже «так», тоді це означатиме, що єпископи мають право ввести новий календар. Не раніше. Але я собі не уявляю такої ситуації. ■

Поділитися: