Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ №42, 2014-10-19
Божественною Літургією в соборі Св. Івана Хрестителя в Перемишлі почалися збори двох єпархій Української греко-католицької церкви в Польщі – Перемисько-Варшавської та Вроцлавсько-Ґданської, які разом становлять єдину Митрополію УГКЦ. Офіційне відкриття собору відбулося 2 жовтня 2014 р. в готелі «Accademia», а в основу його праці лягли правові документи, прочитання яких засвідчило відповідність скликання великих зборів канонам Кодексу Східних Церков.
Пригадаймо, що І Собор УГКЦ відбувся 2003 р. Основним кличем ІІ Собору УГКЦ стали слова: «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». У працю, яка становить частину підготовки до Патріаршого собору, запланованого на 2015 р. в Івано-Франківську, від імені понад 33 тисяч греко-католиків включилося 100 делеґатів, з яких 50 учасників були представниками мирян. Значення таких зборів неоціненне не лише для Церкви як такої, але також для суспільно-національного функціонування всього українства у Польщі, оскільки історично доведено: якби не Церква, українці в Польщі після депортацій у 1944–1947 рр. не були б спроможні на самовизначення.
Зі вступними промовами виступили: архиєпископ Іван Мартиняк – митрополит Перемисько-Варшавський, владика Володимир Ющак – єпарх Вроцлавсько-Ґданський, владика Богдан Дзюрах – секретар Синоду єпископів УГКЦ, який передав вітання від Патріарха Святослава, о. Олег Каськів – секретар Патріаршого собору УГКЦ та проф. Ігор Гук.
Глава УГКЦ у Польщі кир Мартиняк, який уже під час проповіді заохочував подивитися «на те, чим є парафія», щоб побачити її святість, у слові на привітання учасників критично зауважив, що з доробку І Собору УГКЦ небагато ввійшло у життя парафій. Тимчасом такі чинники, як молитва, літургія, катехизис, мали б проявляти найважливіше: живого Христа. Це принципово важливе, оскільки за статистичними даними, прибл. 40% християн не вірить у Воскресіння.
Митрополит нагадав про вагу парафіяльного проводу, який не може бути диктатурою та промовляти в такий спосіб: «бо я є парох». Найважливішим є слово Господнє, а вже потім і такі питання, як мова літургії чи богослужбовий календар. Таким чином, саме на соборі всі делеґати можуть і повинні вільно обговорити все, чого прагнуть.
Відкритість щодо проблем і ясне усвідомлення стану Церкви представляв також владика Ющак. Він відзначив 25 річницю виходу з катакомб в Україні та річницю наявності в Польщі, проте сумнівався в тому, чи всі священики пам’ятають зміст документів І Собору УГКЦ. А тимчасом Церква у період 2003–2014 рр. зазнала глибоких внутрішніх змін. У всіх парафіях виникли і працюють ради, дуже зросла спільнотна свідомість вірян, розбудовано матеріальну базу шляхом будівництва храмів та плебаній.
Собор працював за схемою: проблемна доповідь на засіданні, дискусія делеґатів, праця в комісіях. Перше засідання стосувалося проблеми «Літургія і молитва», а доповідачем виступив о. Богдан Панчак. Відтак о. митрат Іван Лайкіш поділився міркуваннями на тему «Боже Слово і катехизація (керигма) в УГКЦ у Польщі». На засіданнях наступного дня заслухано та обговорено доповіді «Місійний дух УГКЦ у Польщі» (о. Мирослав Драпала), «Спільнота – сопричастя, плекання єдності, вірні будують спільноту» (о. Аркадій Трохановський), «Провід та управління парафією» (о. Стефан Батрух), «Дияконія» (о. Роберт Роса). Після дискусій у залі та в комісіях опрацьовувалися пропозиції, які будуть передані на розгляд владикам і стануть основою соборових документів.
Дискусії, пропозиції, аналіз численних «за» і «проти» тривали три дні (2–4 жовтня). Парафія і Церква загалом, як можна було висновувати, стоїть між партикуляризмом та універсальністю, відкритістю і закритістю, прагненням зберегти вірність традиції та усвідомленням викликів сучасного моменту й вимогами змін. Безсумнівно, ситуація УГКЦ ані настільки погана, ані настільки добра, щоб не докласти зусиль для пожвавлення її розвитку, оживлення внутріпарафіяльного життя, підвищення чуття взаємовідповідальності на лінії парох–вірні, збільшення динамічності структур, кращого контакту з вірянами (напр., студентами в академічних центрах країни).
Із суспільно-національного погляду привертали увагу два моменти: мова і календар. Оскільки перше питання не викликало емоцій ані під час самого засідання, ані в праці літургійної комісії, остільки питання календаря сколихнуло емоціями не одного делеґата. Правда, висловлювання були тут дуже поважні й тверезі, однак емоції викликало те, що справа змінити чи не змінити календар стосується так вагомої вартості, як традиція. За підсумками праці комісій, не видно перспектив, щоб у документах Собору УГКЦ появився запис про необхідність введення польської мови на Службах Божих чи зміни календаря з юліанського на григоріанський.
Велика міґрація молоді, дедалі менше фінансування з Заходу, невеликі розміри парафій, поміч еміґрантам з України ставлять на порядку денному способи утримання священиків і парафії – ці елементи пробивалися у ході дискусій. Надзвичайним явищем є те, що майже 30 тисяч віруючих утримує 80 священиків, проте в цій ситуації слід урахувати і такі моменти, коли в одній з парафій є всього двоє парафіян, або коли поза всякими парафіями, наприклад, у Мазовецькому воєвідстві, є чи не 100 тисяч українських заробітчан.
Увагу привертав виступ о. Б. Батруха. Він, аналізуючи способи управління парафією, показав цю проблему в багатьох аспектах, суттєвих також для всієї Церкви, задумуючись над тим, чи в Польщі мають існувати лише дві єпархії. Постулював розважити доцільність відкритися на модерні форми контакту між священиком та академічною молоддю, наприклад, шляхом залучення як посередника світського фахівця з питань комунікації. І все ж, на цих зборах пролунала й стара мудрість: хочеш зреформувати Церкву, зреформуй себе.
На всіх учасників ІІ Собору УГКЦ мали вплив останні події в Україні. Під час брифінґу для преси звучали ствердження про те, що паралельно йдуть дві війни: військова та інформаційна. Обидві – грізні та нищівні, причому інформаційна війна йде не лише в Україні, а й у всьому світі. Вона впливає на свідомість людини, її світогляд та психологію. Хоч і як прикро, але активним учасником другої війни є Московський патріархат, який у своїй пропаґанді хоче перетворити УГКЦ на головного ворога українців, доходячи навіть до постулату перегляду рішень Берестейської унії.
Підсумовуючи працю ІІ Собору УГКЦ, митрополит І. Мартиняк подякував усім учасникам цих засідань та звернув увагу на те, що без молитви годі відновити парафію. «Ніхто ні в кого не забрав права голосу», – сказав він про принцип праці зборів. Згадуючи малу кількість віруючих узагалі та проблему малих парафій, владика Є. Попович нагадав: «Ми – не острівець у латинському морі, ми – одна з Церков». Опісля всі учасники молебнем до Пресвятої Богородиці завершили ІІ Собор УГКЦ. ■
