Хшаново – місце, освячене молитвою предків

Степан МігусПОДІЇ№29, 2014-07-20

Фото автора статті
Фото автора статті

Святим місцем назвав єпископ Перемисько-Варшавської архиєпархії УГКЦ о. Євген Попович Хшаново, невеличке село біля Елку у Вармінсько-Мазурському воєвідстві. Він підкреслив, що «хоч небо плаче», все ж українці збираються «на цьому святому місці вчергове». У день святих Петра і Павла, як щороку, тут знову зібралося близько тисячі національно і релігійно свідомих українців. Масово приїхали не лише ті, що проживають на Вармії та Мазурах, але й на Жулавах, Примор’ї, у Варшаві, а поодинокі віруючі прибули навіть з-за кордону – з Канади, США, Німеччини. Єпископ Є. Попович з апостольським екзархом у Німеччині і Скандинавії для українців греко-католиків єпископом Петром Криком та з участю десяти священиків на цьому святому для українців місці відслужили у супроводі співу бані-мазурського хору Архирейську Службу Божу. Cеред запрошених гостей присутній був депутат Сейму РП Мирон Сич.
Попри рясний дощ, вірні, сховані під парасолями, взяли й активну участь у молебні до Матері Божої, відтак, у панахиді за покійного отця митрата Мирослава Ріпецького, який помер сорок років тому і похоронений згідно з його заповітом у прабатьківських Лісках. Потім було традиційне освячення води і концерт релігійної пісні.
Хшаново, без найменшого перебільшення, є святим для українців місцем, про яке слід пам’ятати повік. Українці, які не піддаються асиміляційним процесам, та їхні нащадки, хоч далеко не всі, пам’ятають усе. Найстарші частіше згадують це місце як Вощелі, бо саме до цієї місцевості доходили поїзди, а звідти треба було чимчикувати пішки аж до церкви у Хшанові, яку спорудив силоміць поселений сюди о. М. Ріпецький разом з невеликою групою вигнаних з прабатьківщини українців. Отець М. Ріпецький був тим, хто відважився, незважаючи на сувору заборону, вибрати місце для відкриття першої і протягом багатьох років єдиної греко-католицької парафії саме у Хшанові. Перша літургія українською мовою прозвучала тут для вигнанців Операції «Вісла» вже 6 липня 1947 р., ще до офіційного закінчення насильницької депортації українців. Звістка про відкриття першої греко-католицької станиці в Польщі, та ще й у ході злочинного виселення, розійшлася не тільки по Ольштинщині, але й по всій Польщі. Навіть з далеких реґіонів Польщі віруючі строго забороненої Церкви їхали сюди поїздами і кіньми, йшли пішки, щоб повінчатися, охрестити дитину, святкувати Різдво Христове та Великдень, або щоб просто помолитися. Попри погрози і накази комуністичної влади припинити заборонену релігійну діяльність, о. М. Ріпецький, свідомий того, що його в кожну хвилину можуть заарештувати, або позбавити життя, не зробив цього. Хшанівська парафія дочекалася часів, коли влада і не надто раніше прихильна Римо-католицька церква, не маючи виходу, погодилися на відкриття чергових греко-католицьких парафій, але на це треба було чекати довгі десять років. «У Хшанові, біля цієї маленької каплиці, де наново народжувалося наше церковне життя після нашого вавилонського виселення, тут славимо пам’ять стовпів Христової віри», – сказав у проповіді єпископ Є. Попович.

Поруч зі святими Петром і Павлом він назвав і українських єпископів-мучеників, зокрема перемиських, блаженних з волі папи Івана-Павла ІІ, владик Йосафата Коциловського і Григорія Лакоту та багато інших українських мучеників.
«Можемо відкрито сказати, якщо б не було сильної віри нашого народу в правдивість церкви Христової, ми б не мали тих святих мучеників, – говорив владика Є. Попович. – Хто б хотів віддати життя, йти на заслання, терпіти голод і страшні знущання, коли б це все, у що вірив, було б неправдою? Ця велика громада автентичних свідків Христових нашого народу (…) утверджує нас у переконанні, що наша Греко-католицька церква також побудована на правді…»
Владика підкреслив, що не раз представники інших віросповідних структур намагалися переконувати, що не має значення, до якого храму ходити, якою мовою молитися, а вистачить лише бути доброю людиною… «Нам ідеться про це, щоб ми були дітьми однієї матері, єдиної святої соборної і апостольської церкви, як ми щоденно визнаємо у своєму символі віри. Наш український народ, зберігаючи власну українську мову, культуру, традиції, духовність, є одночасно членом цієї великої родини, якій ім’я Христова церква з її вселенським пастирем Святійшим Отцем. Цю велику еклезіальну свідомість мав передвоєнний пастир українських повоєнних скитальців, який тут, на новому місці поселення, збирав в одне ціле розсіяних дітей Володимирового хрещення, святої пам’яті отець митрат Мирослав Ріпецький, що тут упокоївся сорок років тому, – підкреслив владика. – Отець Ріпецький, організовуючи церковне життя в тих нелегких післявоєнних обставинах, творить каплицю, а згодом організовує душпастирство. Це місце, освячене вашою молитвою, молитвою наших родичів та обмите рясними сльозами, як оцей рясний дощ, він віддає під покров двох стовпів – святих Петра і Павла… Отець був свідомий того, що ми зможемо зберегти своє існування та відродитися до повного життя, будуючи нашу Церкву на Петровій скелі… Наша Українська греко-католицька церква збереглася завдяки вірі наших подвижників минулої доби, таких, як отець Ріпецький, отець Гриник та інші отці, які відважно свідчили вірність Христові і нашому народові…»
Щорічні липневі відпусти у Хшанові беруть свій початок з часів перебування в парафії отця митрата М. Ріпецького. Цей храм від початку носить ім’я святих Петра і Павла. Нинішній парох у Хшанові о. Григорій Столиця з великою самовідданістю дбає про збереження традицій свого великого попередника і надіється, що нащадки перших парафіян залишаться вірними цінностям, яких їх навчили батьки. ■

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*