ХХІ століття, а час воєнний

Степан МігусПОДІЇ№39, 2015-09-27

Європейські дні добросусідства

Ідея Європейських днів добросусідства, які проходили наприкінці серпня на польсько-українському прикордонні, має на меті побудувати між українцями і поляками взаємопорозуміння після далеко непростих взаємин у минулому сторіччі. Отець митрат Стефан Батрух, помислодавець і головний організатор цієї щорічної акції, вірить у те, що, попри складне минуле, таку злагоду буде досягнуто. Навіть цьогорічні ускладнення, пов’язані з руйнуванням українських пам’ятників і ростом активності антиукраїнських сил у Польщі, за якими стоїть путінська Росія, не спроможні відвести його від організування Днів добросусідства, які мають з року в рік щораз більше прихильників. Чи не найвагоміше в цьому те, що вигнані з рідних земель українці, а радше вже їхні нащадки, щораз активніше цікавляться своєю прабатьківською отчиною.

Біля могили замордованих в Лісках. Фото автора статті
Біля могили замордованих в Лісках. Фото автора статті

– Після ІІ Світової війни поміж польський та український народ кинули кістку незгоди, щоб розсварити, щоб навіки зробити їх ворогами, та ми бачимо, що це не сталося, – говорив під час проповіді у Стаївці по українській стороні кордону о. С. Батрух. – Ми бачимо, що біло-червоні квіти стоять поруч із синьо-жовтими. Бачимо, що разом майоріють український і польський прапори. Це знак перемоги. Ми не дали себе поділити, не дали себе отруїти ненавистю. Ми живемо, як близькі сусіди. Це перемога духа, перемога мудрості над тими, що задумують зло, задумують, як людей поділити, як посварити між собою народи, щоб викликати війну, щоб посіяти ненависть. У цьому місці, яке диктатура лихої історії поділила надвоє, де з одного боку залишився храм, а з другого – опущена каплиця, протягом багатьох років не можна було наближатися до цих святих місць, бо вони були засипані, затоптані, знищені. Лихотіття минуло. І ці місця знову повстали, немов з попелу. Вони оживають, хоч, здавалося, що вони вже мертві навіки…
Отець Батрух дякував учасникам традиційної фінальної зустрічі Днів добросусідства у Стаївці за участь і за активність. Котрийсь уже раз отець нагадав нащадкам одвічних мешканців тих земель про священний обов’язок пам’ятати про своє коріння, відвідувати отчину, дбати про місця вічного спочинку предків, бо ці могили переважно занедбані, поруйновані й осиротілі. біля чудодійного джерела у Стаївці зустрілася понад одна тисяча людей. Більшість з них родом з України. Зацікавлення поляків було трохи менше. Навіть римо-католицькі священики прибули з України, а жоден парох з польської сторони не знайшов часу, щоб взяти участь у врочистостях. Не було й надто багато представників самоврядних структур з польської прикордонної зони. Традиційно щороку відвідує Стаївку війт Ульгівоцької ґміни Лукаш Клембек.

У Стаївці
У Стаївці

– Ґміну Ульгівок представляємо у Стаївці доволі-таки великою делеґацією, – каже ульгівоцький війт. – Я дуже зворушений душевними молитвами і співами о. С. Батруха й усіх зібраних у Стаївці, а раніше – у Корчмині, українців. Ми всім серцем приєднуємося до цих молитов. Маємо ХХІ століття, а час воєнний. Дуже співчуваємо Україні і боїмося ескалації та розширення воєнних дій. Ми з українцями сусіди, отож нам дуже залежить на добрих міжсусідських взаєминах. Багато нас єднає: і культура, й історія, у цьому й та складна. Але мусимо будувати нові взаємини, не забуваючи, звичайно, про непросте минуле. Мусимо будувати нове майбутнє, щоб ніколи не повторювалися трагічні події з минулого. Нині мусимо підтримувати український народ, щоб вийшов переможцем з цієї війни, яка є загрозою і для сусідів України, та й для усієї Європи. Це для нас, як для сусідів, дуже важливе.
Війт Л. Клембек має свою думку і про нищення українських надмогильних пам’ятників на півдні Польщі, вважає ці прояви «хуліґанськими вибриками». – Цими випадками займаються відповідні органи. – Акти вандалізму, де б вони не трапилися, я завжди засуджую, – додає війт.
У свою чергу, взяла слово голова Корчівської сільської ради Галина Сідельник.
– Від 2004 року це місце біля Стаївки, де було об’явлення Богородиці (воно відбулося в Корчмині, який не був до війни відділений кордоном – С. М.), знову має для мешканців навколишніх сіл, також і з польського боку, велике значення. Сюди з’їжджаються люди, які були переселені в роки війни та в післявоєнний час у Львівську і Тернопільську області, приїжджають переселенці з півночі і заходу Польщі, предків яких 1947 року вигнано з прабатьківських земель. Приїжджають, щоб разом відслужити Службу Божу до Матері Божої, яка тут об’явилася ще у ХVІІІ столітті. Це місце скликає їх кожного року, бо вони ним дорожать. Саме за сприяння о. С. Батруха 2004 року було здійснене перше відкриття транскордонного переходу. Цього року ми зустрічаємося дванадцятий раз.
Це святе місце ось уже дванадцять літ є символом доброго сусідства між українцями і поляками. Сокальчани, які нині живуть у Києві, створили Благодійний фонд «Надбужжя», котрий має на меті привернути увагу передовсім української влади до того, в якому стані є це місце, і щоб йому допомогти.

– Ми зі своєї сторони, а членом нашого фонду є, зокрема, Андрій Дещиця, посол України в Польщі, хочемо тут створити відповідний благоустрій, – ділиться думкою голова фонду Ігор Новосад. – Оце запустіння і стан дороги викликало сум. Попри те, що ми маємо сьогодні війну, яка спричиняє безрадісність та непевність, хочемо приносити людям відраду. Ми шукаємо партнерів і в Польщі, щоб у даному випадку скористатися й підтримкою Євросоюзу здійснювати проекти, корисні для нас усіх, – підкреслює І. Новосад.
На днях Європейського добросусідства, також у Стаївці – Корчмині, можна було зустріти чимало українців з Польщі. На прабатьківські землі навідалася і кільканадцятиособова група українців, що проживають на Вармії та Мазурах, переважно нащадки ульгівчан, але й колишні мешканці Журавців. Були так само нащадки мешканців Лісок чи інших українських сіл, опустілих у 1944–1947 рр. Микола Коваль, уродженець Ульгівка, прибув із Торонто, щоб відвідати рідне село Ульгівок. А Микола Солтис навідався в рідні сторони з Луцька, Йосиф Табака – з Любіна, Богдан Табака – з Ленкниці.
Олександра Кріль з Оструди, як майже щороку, приїхала з чоловіком помолитися на могилі своєї бабусі в Лісках.
– Тут із майже сотнею інших замордованих поляками людей лежить моя бабця Анна Красько, – плаче й не може далі говорити. Село Ліски є в програмі Європейських днів добросусідства. Основна мета відвідин – могила о. митрата Мирослава Ріпецького та його дружини Євгенії, що похоронені за власним бажанням на цвинтарі в Лісках. Священик С. Батрух відвідує церкву, в якій свій духовний шлях розпочинав отець Мирослав. Разом з о. Батрухом моляться й колишні його парафіяни з Хшанова під Елком. Потім ще молитва перед могилою біля церкви, на якій польською мовою написано, що там похоронені 86 осіб. Без імен, без прізвищ, без причини смерті… Однак людям відомо, хто там похоронений. Також відомо, хто замордував тих нещасних. Та мешканець Лісок Богдан Лисейко має свої інформації про трагедію, яка спіткала його односельчан.
– На пам’ятнику подано число 86. Це мешканці Лісок, прізвища яких відомі, – пояснює. – У цій могилі, правдоподібно, закопана пляшка зі списком усіх жертв з Лісок. Але до Лісок втекли раніше від погрому і православні мешканці Новосілок та інших місцевостей. Вони теж були тоді вбиті і тут похоронені. Приїжджав один чоловік з України і говорив мені, що тут похоронено 220 чоловік.
Життя цих людей на сумлінні кількасотособового відділу Батальйонів хлопських під командою Станіслава Басая «Рися». У березні 1944 р., у день трагедії, Б. Лисейко мав п’ять років. Його матір напасники теж поставили в ряд до розстрілу. Але їй вдалося урятуватись, бо хтось сказав, що вона полька і в неї двоє маленьких діток… «Рись» попав 1945 р. в засідку відділу «Ягоди» під Криловом і був вбитий. Посмертно цього вбивцю сотень невинних людей нагороджено орденом Virtuti Militari(?).

Білосток
Білосток

Учасники Днів добросусідства пом’янули теж героїв, які загинули в нерівному бою з НКВС і похоронені на у селі Білостоці. Раніше невідомі осквернили пам’ятник хлопцям, які віддали життя в бою з більшовицькими головорізами.
Дні добросусідства, які дванадцять років організовує о. С. Батрух, сприяють і зацікавленню нащадків колишніх мешканців нинішнього польсько-українського прикордоння цвинтарями предків, храмами, або місцями, на яких вони стояли. Цього року панахида відправлялася на старих українських цвинтарях в Ульгівку і Кривиці. Нащадки ульгівчан намагаються поставити на старому зруйнованому цвинтарі пам’ятник, яким хочуть ушанувати всіх ульгівчан. Цвинтар нині належить римо-католицькій парафії. Місцевий пробощ наразі не дав на це своєї згоди. Розмови тривають. Європейські дні добросусідства будуть продовжуватися до повного партнерського зрозуміння їхньої ідеї всіма без винятку сусідами. ■

Цвинтар в Ульгівку. Невже пропаде слід по ньому? Фото автора статті

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*