Олександр Маслей ■ ПОДІЇ ■ №44, 2012-10-28
У Центрі культури ім. Б.-І. Антонича 6 жовтня в Горлицях перешов чергови ХХІІ-й вернісаж «Лемківского Єрусалему». Виставу попередив Інтердисциплінарний пленер в Ждини, які одбив ся зараз по «Лемківскі ватрі». На вернісаж вишов гарді каталог, в яким ведуча заход Наталя Гладик пише:
«Чи можеме бесідувати о лемківскім мистецтві? То тверди оріх до вкушиня, бо мистецтво в теперішнім часі не є юж національне. В нашім припадку мистецтво не встигло повнити таку функцію, бо процес буджиня ся національной свідомости бив перерваний депортациями з років 1945–47. Тота велика діра, яка зробила ся по тамтих трагічних подіях, николи не дала ся і не даст ся наповнити. Має тото величезне значиня для культури і мистецтва лемківской громади. Тот, хто творит дашто, навет як одкликує ся до традиції, то все створит якисе нове діло, николи не буде оно такє, як колиси, давно. Як пізриме тоту виставу, то видно, же є то проба верніня до того, што било, мож речи, проба верніня до часів наших дідів, прадідів. Але все, за каждим разом буде то теперішнє, сучасне.
Мистецтво має тото до себе, же все о чимси нам оповідат, бесідує, переважні о нас самих. То густа есенция наших пережить, матеріал, котри є барз тонький, чутєвий і який отверат нас на вшитко, што обік нас, на дійсніст. Має в собі минуле, теперішнє і, як Бог даст, ищи і майбутнє. В тот спосіб творит ся образ, в якій вписуют ся пережити події, наша памят о минулим, істориі, а навет дрібних предметах. Духовніст того, хто творит, все находит ся на початку; то є місце, пункт, який знаме з дітинства або з оповідань. То як дорога, яку треба перейти і хоцкі є нелегка, то думам, же вартат тото зробити. Треба уважати. Преці вшитко має своє місце, по штоси ся стало.»
О ківко пам’ятам, попередни ведучи «Лемківского Єрусалему» Богдан Салей, колиси писав: «Єрусалем – то місце трйох монотеістичних віровизнань і вшитки дороги ведут до Єрусалему».
Його задум до вертаня – до окресленого початку і місьця, бив, же так повім, ясно назначений. Але то може лем моє думаня. Бо артисти за часів Б. Салея в білшости били, же так повім, з корінів Лемківщини. Вшитки з тогорічних артистів виставців деси кус мают міцни акцент українской культури, а не, вигваряючи тобі, Наталю, здає мі ся, тос якиса лем єдна лемкиня в тім товаристві!
А шкода, можна барже на тото звернути увагу, бо задум «Лемківского Єрусалему» бив кус інші.
Виставляли ся: з України – Михайло Барабаш, Тереза Барабаш, Зоряна Базилевич, Ярослав Філевич, Сергій Петлюк, Татіана Скромна; зо Словациї – Александра Гріньова; з Польщі – Матеуш Будзіньскі, Йоанна Земанек, Юрянна Юр, Наталя Гладик, Єва Смик.
Помимо вшиткого, вартат пізрити, шо молоди перез своє мистецтво задумуют о Божім світі. ■
