Інтерв’ю Богдана Гука ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №39, 2014-09-28
Розмова з Анатолієм Салюком, істориком зі Львова
Пане Анатолію, перш ніж перейти до Ваших холмських праць, розкажіть про свій родовід.
Я – холмщак, народився-бо в селі Ставок Холмського повіту 1937 року. Сім’я мого батька Івана Йосиповича та Анастасії Олександрівни, яка родом із Сичина, була депортована у травні 1945 р. Ми опинилися на межі Миколаївської та Одеської областей. Степ. Кожний відразу думав, як вернутися на Холмщину, проте в дорозі назад таки довелося зупинитись у Ківерцях Волинської області. До Холмщини недалеко, та все ж це не рідна земля мого роду… Я там і навчався у ківерцівській середній школі. Львівський інститут фізкультури закінчив я 1961 р., став чемпіоном Радянського Союзу з гандболу з командою «Скіф» у Львові. Працював у різних вищих школах та спортивних організаціях.
Вигнанці з Холмщини не могли взяти з собою нічого, крім пам’яті. А цього ж замало, щоб узятися писати про цей край енциклопедію.
Коли говорити про джерела моїх історичних знань, тобто мою дорогу до самої енциклопедії, свій початок завдячую виключно батькові. За освітою він був агрономом, випускником довоєнної аграрної школи в селі Окшеві. Йому вдалося перевезти, крім спогадів, трохи книжок, в тому кілька томів «Історії України-Русі» Грушевського. Були також російські видання, напр., випуски журналу «Холмская Церковная Жизнь».
Величезну скарбницю інформації, зокрема про 1915–1945 рр., батько тримав у пам’яті. Багато розповідав мені, потім сам почав збирати інформацію та писати, користуючись, як і я згодом, виданнями губернськими та потужного Холмського Святобогородичного братства. На щастя, мені потім у пригоді стали збірки наукової бібліотеки ім. Стефаника у Львові, з якими я працював понад 10 років. А в останні роки також джерела, доступні в Інтернеті, напр., про період російської державності.
Чому виникла ідея писати таку велику книгу, якою є енциклопедія?
У мене це закономірний результат праці над дотеперішніми виданнями, такими як «Пом’яник українців Холмщини і Підляшшя за 1941–1947 роки», співавторство у книзі «Від депортації до депортації» та інших. Появилася потреба зробити узагальнення.
Спочатку я думав писати історію Холмщини від найдавніших часів аж до депортації. Навіть почав писати. Потім подумав, що треба дати щось формально відмінне від дотеперішніх видань. Чого бракувало? Енциклопедії. Ця форма дозволяє на більшу свободу, можна створювати різні гасла, викладати різні проблеми, чого зробити не дозволяє хронологічно-тематичний уклад історичного викладу. І от років 7–8 тому зупинив я працю над історією Холмщини та переформатував зібраний величезний матеріал в іншому напрямку. Тут побачив, що історії різних сіл, які неможливо було б укласти у традиційний історіографічний наратив, укладаються в гарну історичну послідовність.
Скільки цих історій назбиралося?
Це понад 400 сіл і містечок. Кожну з таких мікроісторій починаю від заснування і закінчую депортацією. Залежно від кількості матеріалу і самої історії (бо не зрівняти ж Холм, наприклад, зі Ставком) – стаття раз коротша, а раз довша.
Які межі Холмщини Ви прийняли?
Це так звана історична Холмщина. Від півдня – це межа з Галичиною, на сході – річка Буг, на заході ясну пряму лінію подати неможливо, тут-бо межа найстрокатіша, північна межа – лінія нижче Володави. Жаль, що я не зміг дати інформацію про села Володавського повіту. Не маю даних.
Крім національно-політичних процесів, Ви додали також знання з інших ділянок?
Так, це статті про визначних людей, про холмських діячів, чия діяльність тісно пов’язана з Холмщиною, а також уродженців цього краю. Щодо останньої категорії, відразу скажу: – зі 193 тисяч переселенців-холмщан у самій Україні маємо понад 60 професорів та кандидатів наук. Інші реґіони, де мала місце депортація, навряд чи доробилися такого високого показника своєї інтеліґенції, хоч її і в лемків, і в надсянців немало.
Розумію, що біограм буде понад 60, але скільки саме Ви вже підготували?
Понад 100 біограм. І це явно замало, але в мене дуже мало інформації, наприклад, про церковних діячів унійного періоду. Необхідний був би візит у польські архіви, для чого нема і коштів, і часу. А сучасних польських видань навіть у бібліотеку ім. Стефаника надходить дуже мало.
Окремі статті стосуються найважливіших історичних подій, яких 1000-річна історія Холмщини має дуже багато. На жаль, етнографія не знайшла широкого відображення в тексті майбутньої енциклопедії, тому що її було важко викласти у формі окремих статей і гасел. У мене взагалі мало інформації про життя села, його суспільну структуру, установи, освіту, культуру навіть у ХХ ст. Відомо, що село було українське, а матеріалів нема. Це через те, що майже вся маса очевидців відійшла, не залишивши по собі спогадів. Ніхто з ними також не працював. А давнє холмське село? Тут виручала археологія, напр., для Бусівна чи Холма.
Яка активність холмщан на видавничому ринку України?
Праць про Холмщину дуже мало. На першому місці я ставлю газетні публікації Миколи Онуфрійчука та його книжку «Холмському роду нема переводу» і «Нас поріднили Холмщина і Волинь» (у співавторстві з Н. Журавльовою). Немало напрацював Михайло Горний: «Українці Холмщини і Підляшшя», «Прометей Холмської землі» чи «Трагедія українських сіл Холмщини». Віталій Процюк після плідного зацікавлення Холмщиною періоду українсько-польського конфлікту, перейшов у загальноукраїнську проблематику.
У перерахованих авторів нема такої ситуації, як у тих, чиї видання інколи майже не дають фактичного матеріалу або він надто вже скупий. Подібну манеру мали російські історики, от Помпей Батюшков у своїй «Холмській Русі», де було багато пропаґанди, а мало фактів, тому що вони не працювали в архівах. Мала наповненість характерна і для еміґраційних видань. Тут виділяється Надбужанщина, проте нині в мене вже стільки матеріалів, що цей чотиритомник утратив свою колишню вартість. А от приклад з другого боку: монументальна праця Василя Слободяна про церкви холмської єпархії настільки ґрунтовна, що у своїй від опису історії храмів я зміг відмовитися.
А праці українських істориків після 1991 р.?
Був період зацікавлення, це кінець 90-х рр., коли здавалося, що КПРС замінили Холмщиною. Декому я й сказав, що просто накинувся на цей край, бо стало модно. Чому? Писали, але не досліджували. Все-таки виникли й цінні праці. От публікація Світлани Гаврилюк «Історичне пам’яткознавство Волині, Хомщини і Підляшшя», Михайла Кучинка «Історія населення західної Волині, Холмщини та Підляшшя в X–XIV століттях». Немало фактичного матеріалу дають випуски конференційних матеріалів серії «Українці Холмщини і Підляшшя», а також документи тритомника «Депортації».
Яка придатність львівських архівів і колекцій бібліотек для холмської проблематики?
У львівському історичному архіві документів дуже мало. Для ХХ століття опрацював фонди київських архівів, звідти я взяв інформацію про переселенців (тепер списки в обласному архіві у Львові).
А якби поставити за приклад однієї зі статей Ваше село Ставок. Які матеріали тут використані?
Ясно, що тут я доклав немалих зусиль, але і мав немало матеріалу – це ж рідне село. Повстання села датується 1798 р. Якісь особливі події тут не відбувалися. Пропорції дасть порівняння зі статтею про Холм: мій Ставок – це 10% від Данилової столиці.
Ставок – це одна зі скількох готових на сьогодні статей?
За першим списком статей у майбутній енциклопедії мало бути понад 1200. Придивившись до них критично, я побачив, що в багатьох обмаль інформації. І тому від них відмовився. Прикро, але це торкнулося якраз серцевини – історії населених пунктів. Коли стаття мала б існувати у формі 5 речень – який сенс її подавати? Ясно, що можна було й далі працювати в архівах і бібліотеках, але тоді видання появилося б за кілька років. Мало в мене також давніх фотографій та взагалі ілюстративного матеріалу.
Коли можна сподіватися Вашої праці в книгарнях?
Як Бог дасть здоров’я, то текстова частина цього року буде завершена. Потім технічна підготовка тексту. Отож, у середині 2015 р. Холмська енциклопедія мала б вийти друком. ■
