ХОДІННЯ церкви св. Анни в Котові по муках…

Богдан ГукПОДІЇ2011-08-05

{mosimage}

На початку поточного року мало місце зрушення на лінії “громадяни”-“самоврядування”-“держава”: воно стосувалося залишків дерев’яної церкви св. Анни в Котові – напівзабутому і напівживому селі, що лежить за 8 км на південний захід від Бірчі Перемиського повіту. У цій статті, де прагну поінформувати про те, що відбувалося, під словом “громадяни” слід розуміти членів неурядової організації, тобто Місцевої туристичної асоціації (МТА) “Ворота східних Карпат” з Бірчі, під “самоврядуванням” – раду та війта Бірчанської ґміни, яка є власником церкви, а під “державою” – воєвідського реставратора архітектурних пам’яток у Перемишлі Ґражину Стояк.

Для потреб цієї статті слід краще представити “громадян”: отож, МТА “Ворота східних Карпат”, як написано в її листі до “самоврядування”, – “це асоціація, яка гуртує любителів Перемиського погір’я, власників аґротуристичних господарств і реґіональних народних творців. Наша мета – це насамперед сприяти підвищенню туристичної привабливості Перемиського погір’я, розвивати нічлігову базу, розбудовувати турмаршрути, брати участь у проектах з ремонтування сакральних архітектурних (костелів, церков, капличок) та сепулькральних пам’яток (цвинтарів)”. Ось передісторія цьогорічної події. Відколи ґміна в Бірчі створила свій Самоврядний веб-портал, це важливе джерело громадської інформації повідомляло, що в Котові “донині існує церква, а по суті руїна, з 1923 р. (…). Після війни її використовували як склад радгоспу (PGR – ред).
Навесні 1998 р. заплановано її відремонтувати і призначити на римо-католицький костел” (http://www.bircza.pl/). Така інформація є на порталі й сьогодні – вона показує, наскільки важливим чинником у вирішенні долі церкви була позиція місцевого римо-католицького пароха. Натомість у 90-ті рр. церквою зацікавилися греко-католики: існував план перенести її до підперемиського села Кальникова, проте він не був здійснений, зокрема, з огляду на спротив мешканців Котова.
У грудні 2009 р. “громадяни” почали клопотання про те, щоб стати власником церкви та врятувати її. Вони з’ясували, що власником будівлі є Бірчанська ґміна, церква стоїть на ділянці №21 площею 7 арів, у кадастрові книги вписана під №71417, а також її введено в державний список архітектурних пам’яток, які охороняє держава.
З’ясувавши стан справ церкви, 4 березня 2010 р. “громадяни” звернулися до війта ґміни в Бірчі, Юзефа Жидовника, з проханням віддати асоціації об’єкт в оренду, оскільки “ґміна Бірча як власник церкви в Котові не має будь-яких планів щодо того, як облаштувати святиню”. У листі представники організації інформували: “отримавши церкву, маємо намір відремонтувати її, а згодом улаштувати в ній виставковий зал для потреб нашої асоціації та мешканців околиці, зберігаючи водночас сакральну функцію об’єкта, а також відкриваючи його туристам. Якщо віруючі Римо-католицької або Греко-католицької церкви були б зацікавлені, то святиня може стати їм у послузі”. Кошти на ремонт “громадяни” мали намір отримати з програм для неурядових організацій. Були до цього підготовані, тому що серед “громадян” є бухгалтери та інші спеціалісти. Відповідь наспіла 18 березня. Війт повідомляв, що він прихильно ставиться до прохання “громадян”, а для продовження процесу асоціація має пред’явити кошторис ремонту й інші документи, на основі яких війт зможе звернутися до ґмінної ради з проханням дати згоду на оренду об’єкта.
Отож “громадяни” старалися. У квітні 2010 р. відомий спеціаліст з питань реставрації дерев’яних архітектурних пам’яток, Боґуслав Булінський з Ярослава, здійснив огляд стану церкви та у 24 пунктах 12 квітня виклав програму робіт, виконання яких означало б капітальний ремонт храму (від 1947 р. нічого кращого церква св. Анни не могла б дочекатися). У червні “держава” повідомила “громадян”, що “представлена програма своїми обсягами охоплює всі необхідні праці, а запропонована технологія є згідна з вимогами, які висуваються до реставраційних робіт на дерев’яних об’єктах”. А ще раніше, 27 травня, “громадяни” пред’явили “самоврядникам” план облаштування церкви, програму та кошторис ремонтно-реставраторських робіт та інші потрібні документи. Відповіді не отримали.
Зате до “самоврядників” звернулася “держава”. Ґражина Стояк в листі до війта Жидовника від 27 лютого 2011 р., спираючись на чинне законодавство у сфері збереження архітектурних пам’яток, написала, що “беручи до уваги нинішній стан об’єкта і те, що нема будь-яких пропозицій облаштування церкви зі сторони власника, а також намагання отримати кошти на ремонт, прошу з’ясувати [спосіб] опіки над названим об’єктом…”
Через кілька днів телефонний контакт між “громадянами” та “самоврядниками” довів до того, що 30 березня в будинку ґмінної управи в Бірчі мала місце зустріч членів ґмінної ради та членів МТА “Ворота східних Карпат”. Метою зустрічі було обговорення пропозицій “громадян” та з’ясування не цілком ясних проблем у процесі їхнього клопотання про оренду котівської церкви. Результати зустрічі спричинили те, що 31 березня 2011 р. листа з підписом заступника голови “Воріт східних Карпат”, Томаша Ґерулі, “громадяни” послали “самоврядникам”, представником яких є війт Ю. Жидовник. Завдяки цьому письму в односторонньому порядку можна аналізувати перебіг зустрічі та реакцію “громадян”, які написали:
“Під час дискусії виявилося, що в плані майбутнього використання святині найбільше сумнівів викликає пропозиція МТА “Ворота східних Карпат” зберегти сакральний характер об’єкта. Один з членів ґмінної ради ознайомив представників асоціації з позицією декана деканату в Бірчі та водночас пароха римо-католицької парафії Бірчі щодо котівської святині. З цього випливало, що бірчанська парафія, до якої належать вірні з Котова, не зацікавлена отримати у свою власність будівлю зруйнованої церкви з культовим призначенням, а декан не бачить потреби відкривати там святиню іншого обряду. Розробляючи план облаштування давньої церкви в Котові, МТА “Ворота східних Карпат” передбачала збереження сакрального характеру об’єкта насамперед з огляду на можливість час від часу використовувати його як римо-католицький дочірній храм. Враховуючи позицію декана і те, що на цій території нема членів інших обрядів, зокрема греко-католиків, яким до 1947 р. належала котівська церква, МТА “Ворота східних Карпат” відмовляється від збереження сакрального характеру об’єкта, зосереджуючись тільки на виставково-музейній діяльності. (…) Заразом висловлюємо рішучий протест нав’язуванню МТА “Ворота східних Карпат” діяльності, яка полягає в розпалюванні міжнаціональних та міжрелігійних конфліктів на території Бірчанської ґміни, що під час зустрічі було чути у висловах деяких ґмінних депутатів. МТА “Ворота східних Карпат” – це організація цілком аполітична, не пов’язана з будь-якою релігійною чи національною течією”.
Отож, зустріч 30 березня мала переломний характер: дотеперішні в міру невизначені позиції “громадян” та “самоврядників” стали окреслюватися, причому в розбіжних напрямках. “Громадяни”, знаючи, що невдовзі відбудеться голосування на сесії ґмінної ради, вжили тиск. Вони повідомили “державу” та запустили в рух мас-медіа. З датою 4 травня в перемиському тижневику “Życie Podkarpackie” Яцек Швіц написав статтю “Церква незгоди”, 16 травня ряшівські “Nowiny” надрукували текст Норберта Зєнталя “Стара церковка чекає на рятунок”, а в цьому ж виданні на сторінці “Форум” той самий автор закликав заголовком “Не дозвольте знищити цієї церкви!” “Держава” в особі воєвідського реставратора архітектурних пам’яток Ґражини Стояк у телепрограмі заявила: якщо ґміна не врятує котівського храму, то вона повідомить прокуратуру про умисне нищення об’єкта.
Вирішальне зіткнення сторін мало місце 16 травня під час сесії ґмінної ради в Бірчі. Співвідношенням 15 голосів “проти” нуля, тобто своїм 100-відсотковим складом, “самоврядники” відхилили прохання “громадян”. Тим самим на лінії “громадяни”-“самоврядники” можливість контактів на найближчі кілька місяців вичерпалася, проте дуже жвавими стали контакти на лінії бірчанське “самоврядування”-“держава”. Уже 30 травня війт Ю. Жидовник звернувся до “держави” з проханням “дати дозвіл на здійснення реставраційних робіт у церкві в Котові та визначення їхніх обсягів”. У відповідь Ґ. Стояк 7 червня повідомила його, що 20 червня працівники служби охорони пам’яток архітектури з Перемишля з’являться при церкві в Котові для того, щоб здійснити її огляд. Огляд відбувся, отож 22 червня “держава” повідомила “самоврядування” в Бірчі: “стан будівлі вказує, що необхідно забезпечити її на період до початку ремонту”. Це означає, що клопотання “громадян” з МТА “Ворота східних Карпат” можуть принести задовільні результати – якщо вже не для них, то хоч трохи для церкви.

“Наше слово” №32, 7 серпня 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*