ФАНТАЗІЯ баби і Tomа&Jerry

Павло ЛозаКУЛЬТУРА2011-11-26

{mosimage}

Для чудовості та сучасності додаємо трохи старенького діда, далі – Тома та Джері, а й інших героїв з українських та закордонних мультфільмів, велике почуття гумору, фантазію, мішаємо з функціональністю, а на кінець досипаємо трішки типових українських бабунь у хустинах. Отак отримуємо український дизайн.

Близько 44 тис. людей 20-30 жовтня відвідало найбільший у Польщі фестиваль, повністю присвячений дизайнові – “DESIGN FESTIVAL”. На цьому V Міжнародному фестивалі в Лодзі серед робіт 400 проектантів можна було побачити творчість 13 українських артистів.
На Заході українські митці представляли свою творчість уперше, а вхід на їхню виставку – “і прокинувся я у Європі” – був безкоштовним. Згідно з задумом Ксені Каневської, куратора цієї виставки, український елемент у фестивалі мав бути протестом проти західного центризму, який стосується різних сфер життя й мистецтва. Протягом двадцяти років Україна наново укладала свій світ – без цензури, без штучних кордонів, в тому числі в ділянці літератури чи мистецтва. Протягом цього часу в українських майстернях дизайну праця тривала постійно. Більшість проектів, представлених на українській виставці в Лодзі, постало протягом останніх п’яти років, тобто через кільканадцять років після розпаду СРСР та повернення Україні незалежності. Здавалося б, що це був час укріплення європейської позиції держави в суспільному й політичному розумінні. На жаль, до дизайну, який зароджується в Україні здебільшого сьогодні, й далі ставляться легковажно. При тому Європа ймовірно забула, що Україна – це інтеґральна частина континенту, бо надалі існують візи, дозволи, які по суті є штучним методом вибору чи ізоляції.
– Цей фестиваль – це для мене моральне відкриття воріт до Західної Європи. Такий фестиваль дає змогу працювати більше, бо тут помічаю, що є якісь перспективи, – заявляє Сергій Чеботарьов з Харкова.

15 жовтня
– Для мене 15 жовтня Україна увійшла до ЄС, а символічним був момент, коли я відкрила останню коробку з роботами з України, що їхали сюди аж три тижні. Це тривало так довго, бо бувало, що зупиняли їх на кордоні чи виникали якісь інші проблеми, – говорить К. Каневська. – Факт, що роботи врешті потрапили сюди, можемо назвати символічним моментом: Європа врешті зрозуміла, яким є місце України в ній, – додає куратор української виставки.
Можливо, символічно мотивом виставки стала дорога, яка, згідно з задумом, мала означати шлях світу політики й суспільства, яке мусить зрозуміти, що щось таке, як мистецтво і дизайн, не може мати кордонів, бар’єрів, не можна його відокремлювати шлаґбаумами.
– Це ми намагалися довести виставкою, – стверджує куратор.
Хоча жоден з українських дизайнерів у Лодзі не отримав нагороди, то ще до фестивалю серед спеціальних гостей згадували, зокрема, про українця Ігоря Пінігіна з Харкова. Ідея авторки української виставки полягала, з одного боку, в представленні кільканадцяти робіт українських проектантів, а тим самим – рекламі окремих людей і майстерень та загалом явища українського прикладного мистецтва, яке до сих пір залишалося за рубежами європейської критики.

Квінтесенція…
– Митці є дозрілими та свідомими. Усвідомлюють, з одного боку, власні традиції, а з другого – почуття приналежності до спільної Європи, – розповідає про український дизайн куратор. Проте не дуже усвідомлено підходять, якщо говорити про дизайн та освіту.
– Коли щось вигадаю, мені треба самому це виготовити. Отже, треба розумітися на багатьох нюансах, не тільки на мистецтві, але й на технології виготовлення. А освіта не дуже в цьому допомагає, – говорить дизайнер С. Чеботарьов, за освітою математик. Це також підтверджує львів’янин Роман Шпелик:
– Система така, що прийшла людина, повчилася п’ять років – і це вже її проблема, що вона робитиме дальше, бо ніхто не буде зацікавлений її просуванням. Виявляється, дизайн нікому не потрібний, – каже він.
Для митців, які приїхали з України, – це дуже цікава робота, однак часто буває, що мусять до справи підходити як до хобі, адже не завжди можна з цього вижити. Деякі проекти використовують у житті, однак здебільшого дизайнерські роботи – це лише концепції.
– Проблема не в тому, що не можемо чогось реалізувати: виглядає це так, що ми більше схожі на якогось скульптора, який придумав і виготовив задум. Стараємося жити з дизайну, але ми залежні від замовника: це він диктує умови, а ми їх виконуємо. У нас така реальність, – наголошує Р. Шпелик. В Україні суто комерційні виставки. таких, як у Лодзі – ґлобального характеру – не буває.
– Бо ніхто цього не хоче, а не те, що не можна! Насправді все треба починати від себе. Ми самі мусимо в цьому розібратися. Просто є проблема реалізації, – пояснює киянин Олександр Козинець.
Сам дизайн в Україні – європейський. Митці дивляться, слідкують за тим, що відбувається в Європі.
– Є якісь риси, притаманні китайському чи шведському дизайну, проте в нас усього потрохи. З кожного можна щось ловити, – пояснює Олександр Шестакович зі Львова. Відвідувачі фестивалю мали нагоду познайомитися з українським дизайном не лише через виставку, але й під час доповідей.
Отже, чим насправді є український дизайн, що він собою репрезентує?
– Це мішанка. Уміщує в собі чудові речі, сучасність, але до того всього тут вплітають трохи старенького діда, Тома і Джері, та інших героїв з мультфільмів. Тут також мішається велике почуття гумору, фантазія, функціональність, але помітні й типові українські бабуні в хустинах. Так для мене виглядає квінтесенція українського дизайну, – стверджує К. Каневська.


Українські дизайнери, роботи яких презентовано під час фестивалю в Лодзі: Наталія Аулова (Харків), Андрій Бондаренко (Миколаїв), Ґриця Ерде (Львів), Олександр Козинець (Київ), “Мукомелов студія” – Олена Целуйко та Олександр Мукомелов (Сімферополь), Олександр Шестакович (Львів), Роман Шпелик (Львів), Катерина Соколова (Харків), Роман Зубарєв (Харків), Тереза Барабаш (Львів), студія Дорогая Ігоря Пінігіна та Сергія Чеботарьова (Харків), “Декор-Кузнецов студія” подружжя Катерини та Валерія Кузнецових (Дніпропетровськ) та Оксана Шмиголь (Львів-Краків), яка виготовила каталог про виставку.

“Наше слово” №48, 27 листопада 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Культура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*