У Бортятині на плебанії…

Надія ПастернакКУЛЬТУРА№25, 2015-06-21

В музеї-садибі родини Антоничів у селі Бортятині Мостиського району
на Львівщині можна було оглянути виставку, присвячену 100-літтю Ганни Войцицької, подруги юнацьких років Богдана-Ігоря Антонича.

«І чому ви не побралися...» Ганна Войцицька (1915–2001), Богдан-Ігор Антонич (1909–1937).
«І чому ви не побралися…» Ганна Войцицька (1915–2001), Богдан-Ігор Антонич (1909–1937).

У Бортятині донині збереглося приміщення плебанії, яку збудував отець Василь Антонич, батько видатного поета Богдана-Ігоря Антонича. Радянська влада, стираючи пам’ять про цю родину, якось не догледіла, що зберігся парафіяльний будинок. Тепер у п’яти кімнатах священицької плебанії розмістився музей родини Антоничів, який відкрито 2009 р. Цей музей у Мостиському районі, недалеко від кордону з Польщею, варто відвідати.
В музеї-садибі родини Антоничів була відкрита виставка, присвячена мешканці Бортятина Ганні Войцицькій з родини Захарко, простій сільській дівчині, яка народилася 1915 р. в бідній селянській родині, гарно вчилася в місцевій школі-семирічці й 1930 р. вступила в жіночу ремісничу школу кооперативу «Труд» у Львові на кравецтво. Там вона здобувала середню освіту. Дівчина дуже хотіла вчитися, а в сім’ї на це коштів не було, тому батько позичив гроші в касі взаємодопомоги у священика В. Антонича і платив за те навчання.
Ганна зізналася, що вона три роки прожила у Львові, не обідаючи, тільки снідала і вечеряла. Обідала хіба що в неділі й у свята… До обіду вона вивчала у школі звичайні предмети, а по обіді вчилася кравецтва.
Справжнім захопленням дівчини, її душею була пісня, вона любила співати, читала в церкві «Апостола». Її м’який, оксамитовий тембр голосу зачарував поета Б.-І. Антонича. Ганна пригадувала: коли вони з’їжджалися в село на канікули, то любили збиратись на обійсті керівника школи і там співали. Про Антонича згадує: «Він був середнього росту, весь час в окулярах. Був короткозорим, мама його теж була дуже короткозорою. Ходив переважно в краватці, зачісувався догори… Усміхнений, веселий такий же, як на вигляд, але все скритий».

У садочку завжди сиділи вечорами і співали. «Богдан любив стояти в мене за спиною і слухати мене найбільше. А любив він пісні такі тужливі, вечірні: „Ой не шуми, луже”, „Ой не світи, місяченьку, і ти, зоре ясна”. А ще любив „Вечірній дзвін”. Він мене відпроваджував, ми йшли додому догори і по дорозі просив: „Ану, заспівай ще раз мені Вечірній дзвін”. А я кажу: „Будеш бамкати? Бо то треба бамкати. А він: „Ні, я не буду бамкати”. – „О, – кажу, – то ти риба, чи що – не співаєш? Бо то тільки риба не співає. Тоді я буду бамкати”. Так мені довелося і бамкати, і співати».
Ганна повернулася після навчання у своє рідне село, вийшла заміж за Теодозія Войцицького, у неї народився син Володимир. У 50-ті рр. жінка працювала в Бортятині у школі: навчала домоводства і була бібліотекарем, співала в церковному хорі. Померла на 86-му році життя 1 січня 2001 р.
Мати Б.-І. Антонича любила Ганну. Якось крізь свої жалі вона мовила до неї: «І чому ви не побралися з Богданом? Може, все було би по-іншому».
Коли 1989 р. в Бортятині відкривали кімнату-музей ім. Б.-І. Антонича, Г. Войцицька подарувала два вишивані рушники, які дотепер прикрашають експозицію музею. Її син Володимир перед відкриттям виставки передав музеєві деякі особисті речі пані Ганни, зокрема її вишивану сорочку.
Високо оцінив такий захід у музеї один з ініціаторів його створення, письменник і громадський діяч Роман Лубківський: «Ми зараз чуємо пісні, які слухав той чоловік, якого називають геніальним поетом України, Європи і світу. Це велике чудо і велике щастя. У мене таке враження, що я серед родини, що ті сто років, які ми сьогодні славимо, дуже дорогі для нас, для всієї України… Це жінка високої культури…
Ворог нищив Антоничів, вони були заборонені, оббріхані. Цей режим довів до того, що на старість Антоничі дуже бідували. А яка ж наша відповідь? Відповіддю є ваше село, те, що цей музей працює так, як жоден інший. І дуже добре, що по дорозі до братньої Польщі є такий культурний, духовний, літературний форпост». ■

Поділитися:

Категорії : Культура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*