Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №49, 2016-12-04
Публічне заперечування того, що 1943 р. на Волині відбувся геноцид, може підлягати покаранню. Санкції передбачає проект закону угруповання «Кукіз’15», який у листопаді підтримала Сеймова комісія справедливості і прав людини.
Пропозиції «Кукіз’15» вводять у закон про Інститут національної пам’яті (ІНП) запис про «злочини українських націоналістів та українських угруповань, які співпрацювали з ІІІ Рейхом». Запис має доповнити першу статтю закону, яка визначає предметом діяльності ІНП комуністичні, нацистські та інші воєнні злочини. Ініціатори пропонують так само визначення терміну: «злочини українських націоналістів» – це вчинки, скоєні ними і колабораціоністськими угрупованнями в 1925 – 1950 роки, що полягали на застосуванні насильства, терору або інших форм порушення прав людини, зокрема щодо польського населення. Такий злочин становить теж участь у винищенні євреїв та «геноциді, скоєному на громадянах ІІ Речі Посполитої на території Волині і східної Малопольщі». Відповідно до вреґулювань, які залишаються в законі про ІНП, публічне заперечування комуністичних, нацистських і, можливо незабаром доданих «українських злочинів» підлягатиме фінансовому покаранню, обмеженню або позбавленню волі до 3 років. «Ми хочемо також усунути з польського публічного дискурсу брехню про те, що трапилося на Волині, бо є в цій матерії чітке становище істориків і науковців, що це був геноцид.
Вислови, що була це війна, становлять применшення того, що сталось, а повинно зустрітися з правовою відповідальністю та реакцією з боку функціонерів Польщі», – говорив представник ініціаторів змін, депутат Томаш Жимковський. Комісія прийняла пропозиції «Кукіз’15» разом з тими, які виносила урядова сторона. Тут, зокрема, запропоновано штраф чи позбавлення волі до 3 років за сформулювання на зразок: «польські табори смерті». Урядова пропозиція вводить теж цивільно-правову відповідальність за «порушення доброго імені Речі Посполитої і польського народу». Якраз до тих нововведень у закон про ІНП свої зауваження висловив Гельсинський фонд прав людини. Експерти переконують, що пропозиції можуть довести до «необґрунтованого втручання у свободу слова».
Ще під час праці комісії свої критичні зауваження висловлював Марцин Свенціцький з «Громадянської платформи». Він запитував, зокрема, про доцільність додання «українських злочинів» до вже записаних у законі нацистських та комуністичних: «Розмір тих злочинів і їх жорстокість відомі і немає сенсу на цю тему проводити боїв. Натомість масштаб нацистських і комуністичних злочинів у Польщі, зокрема на східних її територіях, мабуть, багаторазово перевищує українські злочини, отже, і цей арґумент мене не переконує. Задумуюся, чи це не якісь емоції, викликані річницею Волинської трагедії», – говорив М. Свенціцький.
Він пригадав, що сьогодні ІНП веде польською, українською та англійською мовами сайт: www.zbrodniawolynska.pl, що видано десятки книжок на цю тему. Крім того, ІНП веде 32 слідства у справі злочинів українських націоналістів, які кваліфікуються як злочин геноциду.
Спираючись на це, М. Свенціцький переконував, що ІНП у предметній справі має можливість діяльності, і це робить. Тому депутат виступав проти доцільності впровадження змін. У відповідь йому депутат з «Кукіз’15» переконував, що виділення потрібне саме з огляду на розмір, бо «всі інші злочини, скоєні на польському народі, не мали такого масштабу».
За потребу введення змін був також експерт Влодзимеж Осадчий. Він, у свою чергу, переконував, що тепер в Україні поширюється «ідеологія бандеризму». «Освіта в бандерівському дусі в Україні триває з садочка до наукових праць та історично-патріотичної літератури, а українську молодь виховують некритично в дусі бандеризму та крайнього націоналізму», – переконував В. Осадчий у Сеймі РП. За його словами, понад мільйон українців, які приїхали до Польщі, «нерідко експонують своє прив’язання до символів та ідеології, які в колективній пам’яті поляків асоціюються зі злочинами геноциду». На думку Осадчого, бракує вреґулювань, щоб боротися з такими випадками, тому потрібна, як пропонує «Кукіз’15», зміна закону.
Цю особливу арґументацію доповнював і депутат Анджей Матусевич з «Права і справедливості». Він говорив, що українські націоналісти, спираючись на гітлерівську Німеччину, хотіли створити однорідну національно державу, тому в лютому 1943 р. почали знищення поляків, євреїв, вірмен та інших. «(…) у принципі на землях сучасної Польщі це тривало до 1947 р., доки Акція „Вісла” (…) не спинила злочинності УПА», – говорив А. Матусевич. Варто зауважити, що це його твердження суперечить хоч би тому, що сказав три роки раніше польський історик, експерт польсько-українського конфлікту Ґжеґож Мотика. Тоді він, як один з експертів, був учасником засідання Сеймової комісії нацменшин, яка розглядала проект засудження Акції «Вісла» (остаточно не був прийнятий). У тодішній дискусії всі експерти відзначали, що метою Акції «Вісла» не була тільки ліквідація УПА, а, перш за все, повна асиміляція українського цивільного населення і створення однорідної національної держави.
Наголошували, що саме про такі наміри свідчить хоч би те, що людей виселяли з таких реґіонів, як західна Лемківщина, де українське підпілля не діяло. «Теза про денаціоналізацію цивільного українського населення є найбільш імовірною», – підкреслював тоді Ґ. Мотика. За його словами, польські комуністи взагалі мало займалися справою УПА, бо важливішою для них була боротьба з польською Армією крайовою та фальшування виборів, які мали укріпити комуністичний порядок у державі. Ґ. Мотика говорив, що Акція «Вісла» не була єдиним способом розв’язання проблеми українського підпілля, але, з погляду комуністів, це був найпростіший метод. В оцінці історика, зіставлення трагедії на Волині з Акцією «Вісла» – це залишок пропаґанди комуністів, яким потрібно було створити враження, що успішно закривають проблему, розпочату українськими націоналістами.
Навіть справа Акції «Вісла» виразно показує, що прихильники дописання «українських злочинів» до закону про ІНП радше керуються політичними цілями. На це саме вказують тези про розвиток бандерівської ідеології в сучасній Україні. Якщо такі течії мали б бути реальною загрозою польському державному інтересові, то як у такому контексті оцінювати заплановану на початок грудня зустріч президентів Петра Порошенка та Анджея Дуди? Політична арифметика над Віслою показує, що підтримувані правлячою командою вреґулювання остаточно стають чинними правовими актами. І так, імовірно, буде у випадку проекту закону про покарання за заперечення «волинського геноциду». Було б добре, щоби президенти П. Порошенко та А. Дуда в рамках своєї зустрічі фахово і без політичного популізму обговорили й цю проблему. Може, ще є час на знайдення правових вирішень, які співпадають з духом добросусідських відносин, взаємопошани і стратегічного партнерства. ■
