Олег Коцарев ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №24 2016-06-12
Юрій Косач. Володарка Понтиди. Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2015, 528 C.
У Києві перевидали блискучий зразок літератури української діаспори – роман «Володарка Понтиди» Юрія Косача.
У видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» побачила світ книжка, що знаменує новий рівень інтеґрації літератури української діаспори та «материкової» України. Це пригодницький історичний твір, події якого відбуваються у ХVІІІ ст., роман Ю. Косача «Володарка Понтиди».
Взагалі, яскравим є сам факт видання книжки цього письменника, бо він був дуже колоритним персонажем історії нашої літератури. Ю. Косач (1908–1990) – племінник Лесі Українки. Але він за життя, на відміну від своєї тітки, мав у громадському розумінні славу радше антигероя, ніж героя: постійно змінював політичну орієнтацію за якнайширшим спектром, від націоналізму до комунізму і навпаки, потрапляв у всілякі скандальні історії, не був аж надто приємним у побуті. Виїхавши з України під час ІІ Світової війни, Косач потрапив до США, а там, посварившись з еміґрантськими структурами, став на відверто прорадянські позиції. Не цурався більшовицьких аґіток і подорожей до Радянської України, де виголошував з трибун рівно те, що вимагала від нього радянська влада. Закономірним наслідком став бойкот серед українських еміґрантів, а невдовзі й забуття в Україні.
Досить похмура, на перший погляд, картина. Але і за життя Косача, і по його смерті, попри всю одіозність його постаті, ніхто ніколи не ставив під сумнів письменницького таланту цієї людини. Парадокс, який нерідко трапляється в історії. У літературі Ю. Косач був надзвичайно працьовитий, багатогранний і яскравий. Писав швидко і добре. І (як видно з деяких спогадів та з післямови до «Володарки Понтиди» дослідника Марка-Роберта Стеха) по-справжньому серйозно ставився тільки до літератури. Заради можливості писати, здається, був готовий на все.
Та повернімося до самої книжки. Ю. Косач написав її наприкінці життя, у 1980-ті роки. «Володарка Понтиди» – роман, злегка стилізований під старовинне письмо (зокрема, специфічними та цікавими словечками, мовними конструкціями). Автор у ньому розповідає історію відомої на всю Європу авантюристки, яка заявляла, серед іншого, претензії на російський престол і твердила, що є донькою імператриці Єлизавети та її коханця Олексія Розумовського. В історичній літературі вона переважно фіґурує під іменем «княжни Тараканової». Розумна, освічена, дуже приваблива «княжна» стала героїнею численних творів мистецтва. Завдяки Косачеві ця героїня присутня і в українській літературі.
Власне, історію «володарки Понтиди» (один з титулів, яким вона сама себе називала) Ю. Косач подає з української перспективи. Головний герой роману – українець Юрій Рославець (рід Рославців дійсно існував у період Гетьманщини), людина палка, наївна, але розвинута. Він приїхав до Західної Європи на навчання, та випадково зустрівся з «княжною», закохався в неї і вирішив собі супроводжувати її в усіх пригодах.
Цих пригод вистачило на здоровенну книгу. «Володарка Понтиди» постійно мандрувала поміж європейськими містами й державами. Оголошуючи себе імператрицею, справжньою леґітимною володаркою Причорномор’я, України та Росії, вона шукала підтримки в монархів і в інших впливових осіб. Деколи підтримка була. Зрештою, змови, самозванці та перевороти були цілком пересічною справою для ХVІІІ ст. Але часто «княжна» зі своїм почтом (до якого, крім Рославця, входили переважно шахраї і шарлатани) мусила просто тікати, маючи виразну перспективу арешту. Тим паче, що сама Катерина ІІ звернула увагу на свою потенційну суперницю й вирішила заманити її у пастку…
Отож, роман сповнений подорожей, дуелей, втеч, кохання, пристрасті, мошенства (шахрайства – ред.), підступів і відваги. Проте його не назвеш примітивним чтивом. Пригодницька лінія супроводжується цікавим історико-культурним колоритом, особливою атмосферою, що її вміють давати лише потужні письменники, специфічною мовою, яскравими описами різних країн (від Англії до Хорватії), епізодичними, але сповненими натяків ескападами в бік таємних містичних знань. Є у «Володарці Понтиди» й історіософський підхід. Ю. Косач висвітлює суспільний злам напередодні Французької революції, атмосферу, в якій стає очевидним падіння абсолютизму. І тут цікаво ще раз пригадати, що роман написано саме у 1980-ті рр. Показує він також українську шляхту, яка в умовах тиску і придушення у ХVІІІ ст. шукала не лише спокою, як це часто подає традиційна історіографія, а й способу розвиватися, іти вперед, коли свідомо, а коли несвідомо допомагати «визріванню» своєї нації. Остання тема просто мусила бути важливою для Ю. Косача, як нащадка шляхетського роду.
Книжка «Володарка Понтиди» буде ці-кава багатьом читачам і своїм хвацьким авантюрним сюжетом, і високим художнім рівнем та концептуальністю. ■
