Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №12, 2015-03-22
Голова Громадського комітету відбудови Народного дому (НД) у Перемишлі Андрій Комар розповідає про виконані в будинку роботи, збірку грошей та плани на цей рік.
Чим для Вас особисто стала праця при відбудові НД?
Безперечно, стала вона однією з найголовніших точок мого життя після професійної діяльності. Займає так багато часу, що на все інше його залишається обмаль. Раціонально пояснити, звідки для цього береться мотивація, дуже важко. Це творення чогось нового. Водночас ти бачиш, що ця праця приносить загальну користь, що й підтверджується ззовні. Підтримка людей – надихає. Вони не лише вплачують гроші, але й пишуть листи, телефонують, відвідують НД. Саме це дає нам силу. Енергія, що накопичувалась десятками років, досі не вичерпалася. Вона постійно штовхає вперед. Важливою є й перспектива НД і нашої громади загалом.
Комітет – це декілька десятків українських лідерів у Польщі. Яке це має практичне значення? Як вони включаються у процес відбудови?
Мені важко говорити про активність інших. І не збираюсь їх оцінювати. Тут можна тільки вдаритись у власні груди: може, ми замало зробили для того, щоб увесь комітет збирався періодично. Напевно, наш великий промах у тому, що досі не відбулися загальні збори. Слабкою є й наша внутрішня комунікація, тому, можливо, варто незабаром продумати формулу комітету. З другого боку, маємо стільки відкритих справ, що просто не вистачає часу на аналіз активності комітету як цілісної структури. Натомість. саме на практиці цей комітет становить візитну картку, своєрідний карт-бланш. Користуючись ним, ми показуємо, що не представляємо лише гілку організації чи клуб ентузіастів, а всю українську еліту в Польщі. А це дає комітетові певні важелі в розмовах з різними структурами, зокрема державними. Треба також сказати, що весь комітет працює виключно на громадських засадах.
Відвідуючи Перемишль, можна оглянути будинок і побачити стан робіт. Як багато людей користується такою можливістю? І які їх реакції?
Тут важко говорити про якийсь масовий рух. Треба пам’ятати про те, що НД – це суцільний будівельний майданчик з усіма його формально-правовими обмеженнями. Тому не завжди можемо туди запрошувати гостей. Попри те, зацікавлення досить помітне. При різних масштабних подіях у Перемишлі, як, наприклад, останній Собор УГКЦ, ми організуємо екскурсію по НД для 1–3 груп відвідувачів. Цікавляться й окремі особи, яких часто приводять перемишляни. Ті, хто бачив НД, нерідко говорять, що краще зрозуміли вагу цієї ініціативи. Збагнути велич будинку допомагає виміряний власними кроками простір, як це робить дехто з наших гостей.
Майбутні функції НД згадувались у нас вже неодноразово. Це – приміщення для організацій, музей, ресторан, зали для конференцій та зустрічей тощо. Чи сьогодні можна говорити, що і коли почне працювати?
Важко визначити графік передання у використання чи створення окремих установ, бо багато факторів від нас не залежить. Навряд, чи ми взагалі зможемо говорити в цьому контексті про етапи. Після консультацій з Головною радою Об’єднання українців у Польщі ми переходимо до конкретизування намірів. Не хочу забігати вперед і створювати інформаційний шум. Ця конкретизація полягає, зокрема, на написанні статусу, визначенні функцій і т.д. Я знаю, наприклад, що єврейська спільнота йшла кільканадцять років до створення у Варшаві такої сильної установи, як Музей історії польських євреїв. Отже, тут добре видно, що цього роду ініціативи – це непрості процеси. Мета – створення на основі НД нашої установи культури з постійною державною підтримкою.
Це пов’язується з рішеннями, яких досі немає. Хоч переговори вже тривають кілька років, польська державна сторона досі не розробила формули щодо творення установ культури меншин.
В цьому проблема. Такі ініціативи не можуть функціонувати на громадській основі. Якісний крок уперед може відбутися самезавдяки отриманню статусу установи з державною пі д т римкою. Звичайно, громадську активність також не можна применшувати. Один з останніх прикладів пов’язаний із сім’єю проф. Омеляна Вішки. Сім’я покійного передає нам його книжковий фонд. Це своєрідний початок нашого архіву, який будемо постійно розширювати. Передчасна смерть професора випередила наші плани, оскільки в приміщеннях, відведених для архіву, ще триває ремонт.
Збірка коштів у нашій громаді має важливу допоміжну роль у здобуванні більших коштів на ремонт. Яка тенденція цього процесу від початку акції? Чи події в Україні якось тут позначуються?
Від самого початку ми розуміли, що гроші, зібрані і потім передані на ремонт, – це малоефективний шлях. Так до завершення ми йшли б не десять років, а щонайменше – сто. Тому грошима так управляємо, щоб вони були нашим внеском у більший проект. Крім збірок, ми від початку займаємося пошуком коштів назовні, наприклад, у міністерстві культури, Підкарпатському воєвідстві чи в рамках проектів з європейських фондів. Якщо навіть трапляються нульові результати, то ми працею над проектами накопичуємо досвід. Можна сказати, що найбільше дослухується до нас відповідальне в Польщі за справи нацменшин Міністерство адміністрації та оцифрування (МАіО). Звідси ось уже два роки ми отримуємо дотації. Двічі кошти виділяв і воєвідський реставратор архітектурних пам’яток. Це основні джерела, але постійно працюємо над новими. Оцінюючи вартість коштів, зібраних у нашій громаді в рамках збірок, варто пам’ятати, що тут спрацьовує фінансовий важіль. Ілюстративно йдеться про те, що зібрані 100 тис. зл. дозволяють реалізувати задум вартістю 1 млн. зл.
Такі реальні гроші також є мірилом зацікавлення людей справою відбудови, показником, наскільки люди живуть цією ідеєю.
Від початку збірки нам завжди бракує часу на все. Це, напевно, вплинуло й на нашу рекламно-інформаційну активність. У нашій діяльності 2014 р. був, мабуть, найважчий. Його початок – це радість, майже ейфорія. Від міністерства ми отримали на ремонт ґрант вартістю 1.1 млн. зл. Але це також час Майдану, російської аґресії і всієї трагедії в Україні. Це відбирало будь-яке бажання працювати. Водночас, наша громада відразу включилася в акції підтримки України, зокрема за посередництвом НД. В його залах приміщено великий склад матеріальної допомоги для Майдану. Фактом є, що ця активність у всій Польщі щодо підтримки України відбилася на збірці коштів на НД. Це природно, але ми почали хвилюватися, що не впораємося з визначеними фінансовими лімітами для проведення ремонтних робіт. Саме тоді вирішили опрацювати інформаційний буклетпро НД. За активність у його створенні хочу особливо подякувати Галі Леськів та Ярославу Леськову. У виданні ми показали вже зроблене в будинку, накреслили мету акції та її потреби. Матеріал «пішов у народ», віддача появилася дуже скоро. Результати ми бачили на банківському рахунку. Люди вирішили надалі підтримувати цю ініціативу. База жертводавців помітно розширилася й після того, як буклети про НД розповсюдило, як додаток, «Наше слово». Якщо в першій половині року надходження на рахунок становили в середньому 4 тис. зл. на місяць, то після згаданих акцій у другій половині вже було 20–30 тис. зл., а одного місяця навіть 60. Мене також дуже вразила активність д-ра Олександра Колянчука з Перемишля. Коли ми випустили інформаційний буклет, він попросив кілька його примірників. Сказав, що передасть своїм друзям, яких заохочуватиме до підтримки НД. Як результат, від однієї особи на наш рахунок потрапило 30 тис. зл. пожертви. Кошти фактично забезпечили нам спокійний перебіг ремонтних робіт у четвертому кварталі 2014 р. Отже, почалося від «летючки», а завершилося реальною допомогою.
«Наше слово» – це один з можливих інформаційних каналів. Як цією справою вдається зацікавити інші мас-медіа, а разом з тим поширювати коло людей, причетних до відбудови?
Комплексну інформаційну акцію в медіа ми готуємо саме тепер. Для цього треба було насправді долати ряд важких фінансових, емоційних чи просто технічних викликів. Звичайно, відгукуються, наприклад, «Теленовини». У найближчому випуску буде інформація про НД. Отже, якась праця в цьому плані триває. Проте ми розуміємо, що зараз головна тема пов’язана з допомогою Україні, саме тим люди найбільше зацікавлені. Дай Боже, щоб ця активність врешті принесла мир. З іншого боку, приходить на думку, що українці – це, мабуть, найбільш обтяжена податками спільнота в Польщі. Крім звичайних податків, ми маємо ще податки за національність, хоч сплачувані добровільно. Якщо врахувати інші добродійні чи культурні акції, пов’язані не лише з Україною та НД, то ці обтяження насправді серйозні. Отже, ми беремо до уваги втомленість нашої громади й усвідомлюємо, що не можна її постійно дренувати навіть задля слушної ідеї.
НД має служити й розвиткові українсько-польських відносин. Чи у зв’язку з тим вдається його відновленням зацікавити польську сторону,
зокрема на рівні місцевої влади і суспільства?
Я не бачу якоїсь особливої активності з боку міста, хоч навіть можна визнати успіхом те, що нам не перешкоджають. Натомість ми нічого не сподіваємося після останніх самоврядних виборів та особливо помітних у Перемишлі антиукраїнських акцій. Але постійно маємо бажання вийти до польського середовища. Досі українська тематика, що видно було по перших сторінках газет, приваблювала переважно воєнним контекстом. Під час т.зв. перемир’я, коли перестають гинути люди, це зацікавлення значно зменшується. Може, коли повністю замовкнуть гармати, тоді вдасться в публічному просторі заговорити про Народний дім. Треба набратись терпеливості, бо все вимагає часу і праці. Тут є також питання наших найближчих сусідів. Від представників різних установ ми знаємо, що не буває тижня без телефонів у справі нашого ремонту, його тривалості, доцільності праць тощо. Це показує, як маємо міцно «активних» безпосередніх сусідів НД.
Чи є якісь очікування від української державної сторони?
Сьогодні вимоги, звичайно, будуть неадекватними. Але надіюсь, що ми знайдемо спільну мову з послом України в Польщі Андрієм Дещицею. Він прийняв наше запрошення до Перемишля. Нам зараз ідеться про залучення не фінансового ресурсу України, а саме її можливостей в інформаційному, популяризаційному плані.
Які головні ремонтні роботи вже виконано в НД? Яка їх загальна вартість?
Не все можна передати словами. Для усвідомлення масштабу робіт ми вирішили показати їх на сторінках цього номера «НС». Розміщені тут фотографії найкраще передають те, як виглядало це місце, яким воно зараз є і до якого стану ми хочемо його довести. Я переконаний, що на основі фотографій можна помітити, що відбулися дуже великі зміни. Що стосується суто технічних питань, хочу відзначити, що ми були в останньому моменті заміни даху. Ерозія матеріалів розвинулася так, що більш сніжна зима нам би загрожувала будівельною катастрофою. Якщо віднестися до «магії цифр», то за чотири роки ми вклали в НД суму 2,7 млн. зл. За ці гроші фактично відремонтовано перший поверх, дах тощо. Коли б хтось чотири роки тому сказав нам, що за цей проміжок часу таку суму буде вкладено в будинок, ми б у це, певно, не повірили. Тому я сьогодні думаю, що наші амбітні плани великою мірою вдалося виконати. Ми повернулися до використовування першого поверху, як це мало місце ще перед передачею НД. Звичайно, він у якісно іншому вигляді: є повне інженерне забезпечення, оновлені приміщення, відновлені три довоєнні поліхромії, нові санітарні приміщення, відновлена підлога, центральне опалення, нова газова котельня, перероблено на сучасне перекриття тощо. Важливі зміни є вже й на горищі – частину даху ми повністю відремонтували і перебудували, надаючи йому солідне технічне забезпечення. У майбутньому тут буде конференційний зал та місце для масштабних зустрічей. У НД ми також поміняли практично всі вікна. Але нерідко щойно в ході робіт бачимо, що треба допрацювати щось. Інша справа це те, що часом мусимо передбачувати багато кроків наперед. Для прикладу, ми добудували ґардероби, яких раніше не було. Вони можуть виконувати й роль гостинних кімнат. Це завдання вимагало розставлення риштування.Оскільки воно входить на чужу ділянку, потрібна згода сусідів. Минулого року ми її отримали, але не маємо ґарантій, що так само буде через рік чи два. Тому стараємося якнайшвидше завершити праці з цього боку, щоб потім через чиюсь погану волю не судитися і не чекати дозволів, можливо, й роками. Тут спрацьовує й економія, бо, щоб користуватись риштуванням, – це місячний кошт вартістю кількох тис. зл. Треба зазначити, що всі великі роботи ведуться на основі договорів з МаіО. Вони поміщені в журналі публічних відкритих тендерів. Ми 2013 р. мали дві пропозиції від фірм, а 2014 р. їх уже було чотири. Цікаво, що серед них є фірма, яка реставрувала відомий комплекс Вавель у Кракові. Отже, все відкрито, прозоро і згідно з законодавством. Тут хочу висловити подяку юристові Ярославу Миськові, який надав нам неоціненну допомогу у справах тендеру, що ґарантує нам спокій і впевненість у тому, що ремонт проходить згідно з усіма правовими вимогами.
Що передбачено у плані робіт на 2015 рік?
Ми робимо певну «передишку» в технічних роботах, хочемо зосередитися саме на інформаційній стратегії. Будемо водночас аналізувати зроблене до цього часу. Разом з тим, хочемо концепційно підійти до реставрації театрального залу. Він поміщений окремо в реєстрі архітектурних пам’яток. Такий статус – це найбільша невідома у плані кошторису праць. Хочемо розширити функціо нальність залу так, щоб він став концертно-театральним. Для цього треба провести електричну мережу, сценічне та механічне обладнання, озвучення тощо. До цього мають відбутися і реставраторські роботи. Тому розроблятимемо комплексну програму робіт у театральному залі разом з фінансовою документацією. Надіюсь, що цього року ми зможемо представити нашій громаді візуалізацію майбутнього вигляду і функцій цього приміщення. Хто бачив цей зал, той знає, що він дуже гарний, але спробуємо переконатися, чи може бути ще гарнішим. Звичайно, запрошую всіх побачити цю перлинку НД. Водночас хочу висловити подяку причетним до відбудови цього будинку людям, які нас підтримують, висловлюють свої думки та ідеї, що становить для нас заряд енергії до подальшої праці. ■
