Записав Ігор Щерба ■ ГРОМАДА ■ №9, 2017-02-26
Увазі читачів пропонуємо чергову статтю із серії тих, у яких ми розповідаємо про активних людей українського середовища західних «кресів» (теренів) Польщі.
Першою ми представляли Стефанію Яворницьку – голову Любуського відділу ОУП, потім був Іван Сирник – голова Щецинського відділу ОУП, а тепер на черзі Богдан Пецушок – голова Лігницького відділу ОУП. На плечі цих людей лягає головний тягар праці в українській громаді, яка проживає у тих воєвідствах. Тамтешні українці силою обставин найбільш віддалені від українського материка. Однак протягом 70 років від депортації все-таки їм удалося зберегти свою національну тотожність і випрацювати програму розвитку української меншини. Немала в цьому заслуга Церкви і місцевих активістів, таких, як Богдан Пецушок, який розповів нам про свій Лігницький відділ ОУП. Головна радісна вістка, що лунає з міста над річкою Качавою, така: буде там українська 8-класна початкова школа!
Найважливіші події 2016 року
Можна сказати, що подією номер один у реґіоні і самій Лігниці був культурний захід «Українські клімати», який у дванадцятий раз проходив традиційно, як і кожного року. Однак це не лише один концерт, а весь ряд заходів, які ми проводимо, починаючи від вересня, аж до кінця року. На сцені просто неба на ринку старого міста в Лігниці 4 вересня 2016 р. відбувся головний концерт, який пройшов не лише під знаком української культури, бо на сцені можна було побачити також художні колективи ромської та жидівської нацменшин Польщі. Друга головна подія торік, що проходила в рамках згаданого заходу, був концерт у престижному Королівському залі Рицарської академії в Лігниці відомих у Польщі та поза її межами артисток Ольги Пасічник і її сестри Наталії. Треба з гордістю відзначити, що на концерти прийшло багато лігничан, не лише українців.
Наприкінці минулого року також ми провели широкі консультації у своїй громаді з участю всіх зацікавлених середовищ на тему майбуття українського шкільництва у Лігниці, яка буде його доля після реформи, котру запроваджує в Польщі Міністерство національної освіти. Ми одностайно прийшли до висновку, що замість гімназії в Лігниці, що існують у парі з ліцеєм, повинна бути українська початкова школа.
З поля зору ми також не втрачаємо того, що тепер відбувається в Україні. Навесні торік проведено збірку потрібних речей для учасників бойових дій на Донбасі.
Українські школи
Відомо про те, що центром українського шкільництва Лігниччини є ІV загальноосвітній ліцей. Як я вже говорив, минулого року ми планували майбутню освітню стратегію і готувалися зустріти реформу шкільної системи в Польщі. Коли стало відомо, що гімназії будуть ліквідовані, ми побачили шанси на створення в Лігниці української 8-класної початкової школи. Спочатку самоврядна влада міста побоювалась робити українську конкуренцію для інших початкових шкіл міста і пропонувала нам створити непублічний освітній заклад. Ми на це не пішли. Об’єднання українців у Польщі, Об’єднання лемків, батьківський комітет і Товариство ІV ліцею одностайно виступили до міської влади Лігниці з листом про створення публічної української початкової школи, яка отримувала б державні субсидії. Ми арґументували своє рішення тим, що сьогоднішні гімназія та ліцей мають шість навчальних відділів. Якщо залишити сам ліцей, навчальних відділів буде всього чотири. Коли буде початкова школа, тоді разом із ліцеєм буде дванадцять відділів. Без початкової школи, наш шкільний будинок використовуватиметься не повністю, а ми втрачатимемо вчительські штати. Мер міста Тадеуш Кшаковський тоді відмовив нам, відстоюючи свою позицію стосовно непублічної школи. Ми зверталися також до державних органів освіти (воєвідська кураторія освіти). Міська рада Лігниці 10 лютого ц.р. одноголосно ухвалила рішення про створення в Лігниці української початкової школи. Своє рішення в цій справі повинна ще прийняти Державна воєвідська адміністрація (кураторія освіти), але ми на 99% певні, що така публічна українська школа буде в Лігниці на вулиці Тараса Шевченка.
Стан і перспективи української Лігниччини
Треба сказати, що Об’єднання українців у Польщі, як громадська структура, сьогодні є у стадії динамічних перемін. Однак від активної громадської діяльності поволі відходять активісти старшого покоління. Недавно відійшов у вічність відомий на Лігниччині заслужений громадський діяч Йосиф Павлище. Відходить покоління діячів ще уескатівського періоду, а взамін у наших рядах, на превелике щастя, з’являється багато української молоді. Вони оселяються в самій Лігниці, а також в інших індустріальних осередках реґіону, як-от Любін. (Єдиним сільським активним осередком залишається гурток ОУП у Громадці). Новим явищем є те, що прибуває до нас багато заробітчан з України. Після приїзду до Польщі вони спочатку займаються своїми побутовими справами, а потім, коли «розживуться» на місцях, починають цікавитись українським, громадським і церковним життям Лігниччини. Приходять на наші культурні заходи, питають, як можна включитися у життя місцевої української громади Любіна чи Лігниці.
Українська домівка
До відома випускників ІV ліцею в Лігниці і тих, хто відвідує наше місто, треба мені донести вістку про те, що відома з часів УСКТ «Українська домівка» й далі функціонує там, де колись, тобто на вул. Шкільній. Як і в минулі роки, у домівці збирається наша молодь. Там вони проводять свої заходи і товариські зустрічі. Сюди колись приходили переважно люди старшого покоління, але тепер тут в основному порядкує наша молодь. Отож на вул. Шкільній в Лігниці відбулась зміна поколінь.
Відзначення 70-ї річниці акції «Вісла»
Цього року ми в міру своїх можливостей будемо відзначати сумні роковини Акції «Вісла». Можливо, у комплексі шкіл проведемо з учнями і громадою зустріч, а в доповідях історики розглядатимуть історичний контекст переселення, традиційно буде також артистична програма. Слід зазначити, що в 70-у річницю нашої депортації з рідних земель виростає тут уже четверте покоління українців, нащадків виселенців. Треба виразно сказати про те, що наша молодь сьогодні зовсім інша, ніж їхні предки. Наприклад, діти, що вчаться в нашій українській школі, взагалі не мають комплексу нищевартості, який роками нав’язувала нам комуністична пропаґанда часів Народної Польщі. Вони не бояться і не соромляться на вулиці розмовляти українською мовою, знають, що тут з України прибуло багато українців, і це дає їм почуття національної сили та зміцнює їхню національну свідомість. Це також їм дає стимул, щоб гуртуватися, шукати зв’язків з Лемківщиною та Україною загалом.
Стан і перспективи ОУП
Попри проблеми зі скороченням державних субсидій на культурну діяльність ОУП, ми все-таки добились успіху і певної організаційної стабілізації, закріпили в реґіоні громадські структури. Другим альтернативним джерелом фінансування організаційної праці ОУП на місцях є самоврядні структури. У нас на Лігниччині, крім ОУП та ОЛ, виникли і будуть виникати нові товариства. Тому, на мою думку, ОУП як на центральному, так і на реґіональному рівнях повинно сьогодні вийти до українців-заробітчан, які приїхали з України, з діловою пропозицією співробітництва.
Мова ненависті
У нас, на щастя, не було таких ситуацій, як нещодавно в Перемишлі. Однак два роки раніше, коли наша громада на хвилі декомунізації активно включилася в акцію знесення з головної площі міста Монумента польсько-радянської дружби, у соцмережах було багато неприхильних коментарів на адресу української громади, які можна було б асоціювати з мовою ненависті. Ми прореаґували на це адекватно, склали повідомлення до правоохоронних органів. Справа тепер опинилася в суді.
Активний у соцмережі Фейсбук
Нині соціальні мережі, зокрема Фейсбук (ФБ), на мою думку, відігрівають щораз більшу роль в інтеґруванні нашої громади. Частина нашої молоді дуже активно там присутня. Я, зі свого боку, намагаюсь показувати на ФБ Лемківщину, зокрема архітектурні пам’ятки, мистецтво, музику, цвинтарі, також краєвиди рідних земель. Адже не кожний має можливість відвідати гори Карпати. Дуже важливо інтеґрувати в мережі ФБ колишніх випускників ІV ліцею, бо не всі нині проживають у Польщі, однак цікавляться актуальними подіями своєї школи.
На мою сторінку ФБ заходять тисячі людей, при чому не лише українці. Є серед них поляки і представники інших національних меншин. На мою думку, нам треба у ФБ показувати новий, сучасний погляд на Україну та події, що там відбуваються.
У цьому контексті варто згадати про те, що там є особливе місце і для «Нашого слова». Паперове видання, ідучи за плином часу, також мусить мінятися згідно з вимогами сучасного читацького ринку, однак потрібно враховувати і потреби українських читачів старшого покоління, яке звикло до традиційного друкованого українського слова. Я вважаю, що інформацію і статті, які за розміром не вміщаються на сторінках тижневика, треба в майбутньому все-таки «закидати» на інтернетівський сайт «НС». ■
