«УКРАЇНСЬКЕ лобіювання»

Розмовляв Григорій СподарикПОДІЇ2011-09-29

Депутат Мирон Сич розповідає про пріоритети власної чотирилітньої діяльності в польському сеймі, звертаючи увагу на те, що вони пов’язані між собою. Справи українців у Польщі, проблеми реґіону, з якого він балотувався, та польсько-українські відносини – на цьому зосереджував свою активність.

Які напрямки Вашої діяльності у сеймі стосувалися саме української громади?
-Як і мої попередники – Володимир Мокрий та Мирослав Чех – одним з головних напрямків своєї депутатської активності я обрав діяльність у сеймовій комісії національних та етнічних меншин, де мене обрано одним із заступників голови, та в польсько-українській парламентській групі, де моїм завданням було поглиблення відносин між офіційними Києвом і Варшавою.

{mosimage}

Пріоритети серед українських справ були визначе ні на широкій зустрічі з діячами Об’єднання українців у Польщі ще на початку мого депутатського шляху. Одне з головних завдань, яке тоді постановили вирішити, – це повернення українській громаді Народного дому (НД) в Перемишлі, що вдалося досягти в березні цього року.
Свій професійний досвід я здобував, зокрема, у вчителюванні, тому включився в розробку стратегії української освіти в Польщі. Процес її прийняття зараз завершується, а сам документ має бути додатковим інструментом контролювання влади у виконанні її обов’язків у цій площині. Питання, яке не раз доводилося вирішувати, – це кошти на навчання для українських дітей у різних школах, функціонування пунктів навчання української мови.
Здобувати державну підтримку було потрібно не лише у справах освіти. Польщу не обминула світова фінансова криза, проте ми не лише захистили розмір бюджету для меншини, але й підвищили його на кілька відсотків. Офіційних інтервенцій вимагали також питання мас медіа, де найяскравішим прикладом може бути успішний захист української телепередачі “Теленовини”, якій загрожувала ліквідація. Нерідко опіки з депутатського рівня вимагало й функціонування наших радіопередач у таких осередках, як Ольштин, Краків чи Ряшів.
Одне з важливих питань, над яким я працював останнім часом, – це проблеми групи імміґрантів, що перебувають у Польщі без дійсних документів, яких називають “нелеґалами”. Спочатку навіть мало хто з депутатів розумів взагалі вагу цієї проблеми. Адже, за даними неурядових організацій, імміґрантів, які перебувають у Польщі без дійсних документів (віз або дозволу на проживання), може бути навіть півмільйона. Вагомий відсоток серед них становлять громадяни України. Закон про аболіцію, що почне діяти з січня 2012 р., дозволить їм вийти з тіні й врешті почати нормально жити.
У більшості згаданих справ я ніколи не потребував спеціального заохочення, щоб прореаґувати, адже раніше я активно діяв в українській громаді протягом багатьох років, і просто розумів вагу цих проблем.

Однією з них довгий час залишалася справа повернення українській громаді перемиського НД. Як вдалося досягти успіху?
-Часом дуже складні у формальному плані справи знаходять вирішення при застосуванні звичайного людського фактора. У мене склалися добрі відносини з відповідальним за справи меншин міністром Томашем Семоняком. І вдалося переконати його, що для нас НД – це особливий символ, а його повернення принесе лише користь для покращення польсько-українських відносин. Ми спільно почали шукати шлях, яким остаточно справу доведено до кінця. Важливо, що навколо цього питання вдалося створити широку платформу порозуміння, яку представляли наші організації та багато різних осіб і установ, в тому числі Посольство України в Польщі. Значення мало й те, що мені вдалося заохотити депутатів нашої політичної фракції, які представляють Перемищину, щоб підтримали цю ідею. Думаю, що хоч загальна атмосфера на вирішальних рівнях влади була непогана, однак без позитивного “українського лобіювання” ніхто з них з власної ініціативи не почав би займатися справою повернення НД.

Згадувані В. Мокрий та М. Чех також діяли в комісії меншин, проте Вас обрано до її президії. Чи така позиція давала якісь додаткові можливості?
-Президія вирішує, коли, де і куди поїдемо, щоб вивчати справи на місцях. Хочу пригадати, що засідання комісії відбувалися, зокрема, у Перемишлі, Щецині, Ольштині та Ґурові-Ілавецькому, де на порядку денному були в основному українські справи. У Перемишлі члени комісії на власні очі переконалися, в якому трагічному стані знаходиться будинок НД, що відбилося на їхніх пізніших рішеннях. Президія також відповідає за теми, які розглядатимуться на засіданні, та підготовляє проекти дезидератів. Останні – це документи, в яких звертається увага на певні проблеми. Вони є інструментом для контролювання праці уряду або окремих міністерств. Унаслідок одного з дезидератів мого авторства вдалося прийняти рішення, згідно з яким в польській системі освіти українська мова може функціонувати не лише як меншинна – вона занесена до списку новітніх мов, тобто учні можуть складати екзамени з української мови як предмета. Це не тільки підносить її престиж, а й полегшує звичайні людські зв’язки, сприяє покращенню польсько-українських відносин.

Ви працювали також в польсько-українській парламентській групі. Наскільки ефективним був цей форум?
-Група не працювала надто активно. Однією з причин могла тут бути зміна влади в Україні й очікування на її кроки. З українськими депутатами ми мали лише кілька зустрічей, які переважно були наслідком моїх особистих зв’язків. Певне зрушення з’явилося цього року, коли відбувалися візити до Польщі президента Віктора Януковича та інших українських високопосадовців. Зараз співробітництво надалі активізується, що пов’язане з головуванням Польщі в Європейському Союзі та прихильністю до прагнення України вступити до структур ЄС.

В офіційних відносинах Києва та Варшави польський депутат української національності має задатки, щоб бути своєрідним зв’язковим. Чи так було й у Вашому випадку?
-Одна з моїх ідей, це пропозиція, щоб у польському парламенті відбувалося стажування молоді з України. І тепер такі програми діють. Юні українці пізнають не лише нашу роботу, але й результати успішніших реформ, зокрема, у сфері адміністрації та децентралізації управління країною. Зміни в Польщі зі ставкою на самоуправління ґарантували розвиток польським реґіонам та вирівнювання шансів їхнього розвитку. Україна також цього хоче, проте досі не зробила значних кроків. Я переконаний, що учасники наших стажувань підтримуватимуть ініціативи, спрямовані на зміну способу управління своєю державою. Уже сьогодні знаю, що деякі з них створюють громадські організації і пробують переносити певні помічені в нас загальноєвропейські стандарти. З іншого боку, серед числа українських делеґацій на рівні парламенту чи уряду, які побували в Польщі, практично не було такої зустрічі, в якій я б не брав участі особисто. Звичайно, часто доводилося бути зв’язковим між нашими організаціями та українською владою. Факт: тоді деякі двері відчинялися скоріше.

А як Ви оцінюєте ставлення теперішнього офіційного Києва до українців Польщі?
-Були часи, коли помічалося більше зацікавлення – це зауваження стосується всього закордонного українства загалом. На жаль, цілий ряд обіцянок з Києва не стали дійсністю. Українська сторона багато могла б повчитися від польської держави, зокрема, робить враження підтримка, яку сенат надає польській діаспорі. І не йдеться лише про фінансовий розмір, але про багатовекторність і послідовність: визначені пріоритети виконуються, а не залишаються паперовими постановами. Що цікаво, поряд з підтримкою поляків, які живуть у Білорусі, Росії та Україні, не забувають і про співвітчизників з більш розвинених країн, як от США чи Німеччина. Останнім часом, щоправда, почали надходити позитивні сиґнали з Посольства України в Польщі, проте час покаже, чи відповідальні особи з Києва дійсно почали помічати українців за кордоном.

Щодо виконання Вами депутатських обов’язків очікування мали не лише представники нашої громади.
-Серед моїх виборців є і українці, і поляки, тому часто моя активність розподіляється саме за таким ключем. Але варто пам’ятати, що є ряд ініціатив, які спільні для всіх, адже справи щоденного життя переплітаються. Я підтримував, зокрема, такі реґіональні проекти, як спорудження спортивних майданчиків, забезпечення пожежної служби необхідним технічним обладнанням і новими машинами, будування доріг, водяних та вітрових електростанцій та багато іншого. Це матеріальне добро, яким користуються всі. Крім цього, раз на місяць до мого депутатського бюро в Бартошицях приїжджає юрист, послугами якого може скористатися кожен, і бачу, що зацікавлення цим є велике. Будучи єдиним депутатом від прикордонних повітів Вармінсько- Мазурського воєвідства, у центрі уваги я поставив зусилля для встановлення малого прикордонного руху з Росією. Такі розв’язання вже введені на польсько-українському кордоні і показують, що там зона прикордонного руху розвивається, зростає її економічна потужність. Варто пам’ятати, що в Калінінґрадській області живе близько 100 тис. людей з українським походженням – це натуральні партнери для наших реґіональних структур. Крім того, допомагаю керівникам самоврядних структур у вирішуванні конкретних їхніх проблем. У зустрічах з ними часто беруть участь представники ОУП, думаю, що таким чином працюємо разом на зміцнення сили нашої громади. Спільно з її реґіональними лідерами ми часто пропонували польській стороні партнерів з України, можливо завдяки тому у Вармінсько- Мазурському воєвідстві небагато залишилося міст чи ґмін, які не мають ще таких зв’язків.

На Вашу думку, що в найближчому майбутньому матиме особливе значення для українців у Польщі?
-Одна з найважливіших справ – це закон про аболіцію. Він буде чинним лише півроку, тому ми всі, а особливо наші мас- медіа, маємо завдання донести цю інформацію до потенційних зацікавлених. Зараз ці люди живуть у постійному страху, але коли леґалізують своє перебування, то можуть зміцнити українство в Польщі, їхні діти зможуть скористатися пропозицією здобуття освіти в наших українських школах.
Мусимо також підготуватися до серйозного дослідження результатів цьогорічного перепису населення і того, що він скаже про нашу громаду. Важливим фактором в цьому контексті було те, що нам вдалося переконати державну адміністрацію, щоб у переписних формулярах помістити запитання про подвійну ідентичність.
Понадто, треба далі зміцнювати співробітництво наших організацій, Церков та шкіл, бо тільки так отримаємо статус сильного суб’єкта. Для мене також важливо, щоб у Польщі з’являлося щораз більше українських підприємців, які не лише створюватимуть нові місця праці, але й реально підтримуватимуть ініціативи громади.
Важливо теж, щоб якнайшвидше роздобути кошти на ремонт НД у Перемишлі, бо він має працювати на українців у Польщі та за кордоном, на розвиток польсько-українських відносин. Незмінним пріоритетом залишається молодь: вона вже включається в ряд ініціатив, і цей запал треба підтримувати, бо від її активності залежить наше майбутнє.

“Наше слово” №40, 2 жовтня 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*