Ігор Ісаєв ■ УКРАЇНА ■ 2011-08-26
Політичні репресії в Україні продовжуються – так світ коментує арешт 5 серпня лідера української опозиції Юлії Тимошенко. Неґативні зауваження сиплються як зі Сходу, так і з Заходу: голова Європарламенту Єжи Бузек назвав арешт політичним явищем, а неофіційно відомо, що російський президент Дмітрій Медведєв вважає – справа лише нашкодить Януковичеві та правлячій в Україні партії. Дотепер десятки заяв повністю бойкотувати українську владу видала низка неурядових організацій – як в Україні, так і поза нею.
Навіщо?
Над цим питанням задумується чимало експертів. Важко знайти причини, через які президент Віктор Янукович, – а рішення про арешт безперечно стояло за ним, – вирішив посадити “залізну Юлю”. Передусім останніми роками вона поступово, але впевнено, переставала бути популярною: рейтинґи додали іржі на “залізо” колишньої прем’єр- міністр. Натомість тепер, і про це скаже кожен пересічний мешканець України, Юлина популярність стрімко зросте. “Народ любить ображених”, – гласить старе прислів’я.
– Це лише короткотермінове пригноблення суперника з боку правлячої партії, – висловлює свою думку публіцист люблинського видання “Kultura Liberalna” Лукаш Ясіна. – Ю. Тимошенко і її партія тільки збирає сили завдяки тому, що з неї роблять мученицю: тим часом світові мас- медіа зображають Януковича як диктатора.
З люблинським експертом погоджується також шеф -редактор українського аналітичного проекту “Політтех” Тарас Березовець.
– У цій ситуації краще було б залишити колишню прем’єр- міністр десь у тіні, а її рейтинґ і так би впав, – каже він. – Люди, які стояли за цим кроком, недооцінили міжнародної реакції, – упевнений експерт.
А світова громадськість відреаґувала негайно: уже через лічені години після арешту посипалися заяви з критикою в сторону офіційного Києва. При цьому відреаґував і Захід, і Москва.
Чому Кремль?
Кримінальна справа проти Ю. Тимошенко стосується підписаних нею – як тодішньою головою українського уряду – газових контрактів з Росією 2009 р. Треба зазначити, що відповідно до цих угод ліквідовано посередника з продажу блакитного палива між Києвом і Москвою – тобто “Росукренерго”, а ціна на газ для України розраховувалася за формулою (зрештою, подібною до європейських країн), складовою якої є ціна на т.зв. газойль. Говорячи простіше: Київ уже не залежав у ціні на газ від примх Кремля, а виключно від світової ціни на нафту та від курсу долара. Мало хто міг тоді передбачати, що вже через кілька місяців світова криза вдарить і в одне, і в друге.
Тим часом Ю. Тимошенко оскаржують у нібито підписанні некорисних для України угод, а отже – у кримінальній змові з її російським колеґою Владиміром Путіном, підпис якого також видніє на контрактах 2009-го. Однак відомий російський політик й опозиціонер Борис Нємцов переконує, що ці чільні політики не могли між собою домовитися: “І Путінові,і Тимошенко вистачало політичного хисту, щоб не довіряти один одному і не йти на змову”, – вважає він.
Теперішня влада в Києві хоче поставити під сумнів леґітимність газових контрактів, які підписала Ю. Тимошенко: річ у тім, що нині ціна на нафту на світовому ринку підвищується і зростатиме далі, а це для України – невигідно. Раніше прем’єр -міністр України Микола Азаров заявляв, що прагнутиме поставити ціни на газ для України в залежність від світових цін на вугілля (це більш стабільний варіант). “Москва не відступить, – упевнений Б. Нємцов. – Вона всіма силами захищатиме теперішні газові договори з Росією”. Опозиціонер додає: заяви Москви щодо справедливого розслідування справи Тимошенко смішні – це все одно, якби Китай картав США за порушення прав людини.
Т. Березовець зауважує, що справа Ю. Тимо шенко для Росії має не тільки “газовий”, але й передвиборчий аспект. Адже тепер у Росії іде кампанія перед президентськими виборами, запланованими на березень 2012 р.:
– Москва не лише намагається довести леґітимність газових угод 2009 р., а й захищає таким чином В. Путіна: тож у випадку оскарження Ю. Тимошенко він став би співучасником злочину, а цього виборці “Єдиної Росії” не вибачили б, – наголошує експерт.
Об’єднані помаранчеві?
Після арешту Ю. Тимошенко українські політологи заговорили про об’єднання розпорошеної тепер опозиції. І дійсно: пролунали заяви про підтримку Юлії зі сторони представників колишнього “помаранчевого” табору, зокрема лідера партії “Фронт змін” Арсенія Яценюка. Однак Л. Ясіна сумнівається в щирості цих намірів:
– Можливо, у перспективі року або навіть кількох місяців українська опозиція з’єднається. Проте це не буде таке об’єднання, яке було за часів Помаранчевої революції: а пам’ятаймо, що навіть тоді союз партій швидко розпався через те, що не було порозуміння, – вважає експерт.
Свідчення в суді екс- президента Віктора Ющенка остаточно підтверджують слова експерта про те, що в Україні нема прагнення об’ єднати розпорошені опозиційні сили. 17 серпня В. Ющенко, виступаючи як свідок у справі Ю. Тимошенко, заявив, що колишня голова уряду фактично зірвала переговори з Росією і відмовилася від пропозиції Росії щодо ціни на газ у 250 доларів за 1000 м3. Відтак, за словами колишнього президента, російська сторона перестала йти на поступки і неохоче вела переговори про ціну на газ на високому рівні.
Європейський вимір
Наступного дня після арешту Ю. Тимошенко Міністерство закордонних справ у Києві видало заяву, у якій говориться: справа не впливе на термін підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Подібна ідея лунає і в чергових заявах представників українського МЗС. В цьому, проте, сумнівається депутат Європарламенту Павел Коваль:
– Я б дуже хотів, аби ця ситуація не вплинула на переговори щодо створення зони вільної торгівлі, – каже він. – Проте знаю, що чимало європейських політиків дивиться на цей документ також крізь призму політичної ситуації в Україні. А вона значно погіршилася після арешту лідера опозиції, – наголошує П. Коваль.
Як підкреслює Л. Ясіна, арешт Ю. Тимошенко поставив у незручну ситуацію багато європейських столиць – зокрема Варшаву, яка головує в Раді ЄС і для якої євроінтеґрація України є одним з найголовніших пріоритетів:
– Невідомо, що в цій ситуації може зробити Польща, для якої увесь наступний рік мав бути роком прекрасних двосторонніх взаємин – передусім через Євро 2012.
Отож, чи польський уряд зможе інвестувати у відносини з країною, на чолі якої стоїть той, кого міжнародна спільнота назвала диктатором (хоч це насправді перебільшення)? Відповіді на це запитання ще нема.
“Наше слово” №35, 28 серпня 2011 року {moscomment}
