Ярослав Присташ ■ ПОДІЇ ■ 2011-07-21
{mosimage} У селі Шреняві біля Познані в Національному музеї рільництва і сільськогосподарського виробництва організовано українські дні під назвою “Українці – історія та культура”. У рамках заходу 24-25 червня відбулася наукова конференція, а також улаштовано пікнік з українською музикою, мистецтвом, кухнею. Музей підготував виставку про матеріальну культуру українських селян.
Весь захід, – за задумом організаторів, – мав присвячуватися українській меншині в Польщі, однак було багато елементів, які стосувалися українців загалом: наприклад, козаччина, історія України, архаїчні пісні Західного Полісся, спір про польську та українську спадщину культури тощо.
На конференції доповіді стосувалися українського шкільництва в Польщі, політики польської влади щодо української меншини в 70-ті рр. ХХ ст., політичної активності українців у Польщі після 1989 р., української культури Польщі, питання ідентичності (на прикладі села Мокрого), українського автентичного фольклору в Польщі (на Підляшші – у селах Соці та Кожино).
Під час дискусії учасники зосередилися на питанні дальшого розвитку української меншини в Польщі. Чи т.зв. “фольклоризм” – це добрий шлях у майбутнє? Якщо має бути традиційна культура, то чи не краще концентруватися на автентичному фольклорі, – такому, як на Підляшші? Проблемою є те, що в багатьох випадках унаслідок акції “Вісла” автентичну культуру знищено – і тепер вона заміщається академічним сценічним не фольклором, а “фольклоризмом” (прикладом є “Ослав’яни”). На жаль, не подано другого прикладу – “Кичери”, яка відтворює автентичну традицію лемків. Другим мотивом дискусії було питання повернення культурної спадщини польського та українського народів. Здається, що знайдено компроміс у випадках претензій щодо залишених або переміщених культурних пам’яток – вони вважатимуться спільною спадщиною Польщі та України; про них дбатимуть без переміщення чи зміни власника. Чи літовищанський дзвін – це вже культурна спадщина, чи тільки політика взаємності? Для колишніх жителів він має більш символічне, емоційне значення, аніж майнове, тож годі використовувати це в спекуляціях.
На пікніку для глядачів улаштовано “Українську бесіду”, на якій співали валецька “Черемшина” та “Дикі поля” з Кракова. Яґна Кнітель показала фільм про поліську архаїчну пісню й розповіла про свій проект збирання пісень. Крім цього, реконструктивна група показала козацькі вміння і зброю. Також “українська відьма” ворожила на майбутнє для зацікавлених. На тематичних прилавках можна було спробувати писати українські слова, навчитися робити крайку та ляльки-мотанки. Відбувалися конкурси для глядачів, у яких було мало спільного з українською культурою. Головне, щоб було весело й цікаво.
На увагу заслуговує виставка про українців. На ній можна побачити матеріальну культуру нашого народу ще до періоду виселення. Головним чином – це державні музейні колекції з Кракова, Шреняви, Щецина, Варшави, але серед експонатів є сільськогосподарські предмети з Лемківщини, які зібрав Христофор Бибель зі Шпротави, а також засоби Щецинського відділу ОУП. Цікавинкою була жіноча сорочка з Поздяча, правдоподібно куплена від прабаби публіциста “НС” Петра Андрусечка. Тепер сорочка знаходиться в Етнографічному музеї ім. Северина Удзелі в Кракові. Виставка буде відкрита аж до 9 жовтня.
Я запитав п. Марію з Любоня, яка приїхала на пікнік, про враження від заходу. Вона родом з Тернопільщини, розповіла, зокрема про Креси: “Це не наші землі. Поляки там поселилися, як німці в Ґданську чи Вроцлаві… У нас у Познані є Товариство любителів Львова, але це скоріше Товариство ненависті до України… Це непорозуміння. Добре, що тут, у Шреняві, роблять такі заходи. Таким чином приближуються інші народи”.
У Шреняві вже відбувалися дні, присвячені білорусам, татарам, лемкам. У планах – культура чехів і німців.
“Наше слово”, №30, 25 липня 2011 року {moscomment}
