Валерій Майданюк ■ УКРАЇНА ■ №45, 2015-11-08

У Російській Федерації проживає найбільша у світі українська діаспора і багато вихідців з України мають вагомий вплив у російській економіці, політиці та армії. Проте Україна не відчуває підтримки мільйонів російських українців і не впевнена, чи вони ще вважають себе українцями.

Найбільша українська діаспора світу
За неофіційними підрахунками, станом на 2015 рік, у Росії проживає близько 7 млн. українців. Оскільки нема офіційної статистики нелеґальних робітників, а де-юре записуватися етнічним українцем у путінській Росії сьогодні небажано, то справжню кількість українців у Росії важко перебільшити. Найбільше українців проживає в Москві, Санкт-Петербурзі, на Зеленому Клині (Приамур’я і Приморський край), в Тюменській області, а також на Кубані, куди за часів Катерини ІІ переселено українських козаків. Українці в РФ не лише будують будинки, дороги та промислові об’єкти, видобувають нафту і газ у Сибірі та становлять основну масу трудових ресурсів російської економіки. Значна частина українців у РФ є не просто «ґастарбайтерами», вони займають вагомі посади в урядових структурах, у нафтогазовому та фінансовому секторах і входять у трійку найбагатших етносів РФ. Згідно з аналізом Ленты.ру, сумарний капітал етнічних українців та євреїв у списку найбагатших людей Росії становить 192,7 мільярда доларів, тоді як етнічні росіяни володіють капіталом у 165 мільярдів. Особливо високе становище в російському суспільстві зайняли українки, які стали дружинами багатьох російських політиків, урядовців, чиновників, бізнесменів, генералів, полковників та вищих офіцерів розвідки і флоту.
Українське походження мають керівники військових відомств Росії, зокрема керівник апарату Міністерства оборони РФ, генерал-полковник Ю. Садовенко, командувач космічних військ, генерал-лейтенант О. Головко. Багато вихідців з України залишилося в російській армії, переважно серед прапорщиків і молодших офіцерів.
Люди з українськими прізвищами є і в найближчому оточенні російського президента, у так званому «клані Путіна». Для прикладу: помічник президента РФ, співзасновник кооперативу «Озеро» (панівної бізнес-структури Путіна) А. Фурсенко; співвласник нафтового трейдера Gunvor, який продає 50% російської нафти Г. Тимченко; особистий касир Путіна, власник більшості російських телеканалів Ю. Ковальчук; російський політик українського походження, заступник голови Уряду РФ Д. Козак.
Безумовно, ці прізвища лише свідчать про українське походження, але не обов’язково про українську ідентичність, яку люди могли втратити за десятиліття проживання в Росії. І все ж, навіть саме українське походження частини російської еліти є достатнім для впливу української діаспори на примирення, заблокування кровопролитної й підступної війни проти власної Батьківщини. Чому ж тоді мільйони українців у Росії ніяким чином не допомагають Батьківщині у цей трагічний момент?

Пропаґанда і походження
Маніпулюючи масовою свідомістю та розгортаючи антиукраїнську істерію, путінський режим зумів заполонити шовіністичною пропаґандою більшість росіян, серед них і тих, хто має родичів чи сам є родом з України. Після російської аґресії сотні тисяч родин по обидва боки українсько-російського кордону розірвали зв’язки. Колишні українці за роки життя в РФ стали затятими адептами Путіна, просякнуті злобою до Європи і США, проклинають «українських фашистів». Дочка, яка 10 років тому виїхала з Полтавщини в РФ на заробітки, після російського вторгнення на Донбас назвала рідну маму бандерівкою. Рідна тітка з Тюмені кричала своїм племінникам з Тернополя, що «вони ще приповзуть до Росії на колінах». Троюрідний брат з Воркути обіцяв «помститися за Донбас» і розстріляти своїх родичів з України. Подібних трагічних сімейних історій сьогодні в Україні десятки тисяч, адже кремлівська пропаґанда для української діаспори в РФ виявилася сильнішою за кров, родинні зв’язки та любов до Батьківщини.

На противагу цьому українські діаспори в Польщі, Італії, США, Канаді, Іспанії, багато з яких є українцями лише в другому або третьому поколіннях, не забули про Батьківщину, пам’ятають рідну мову і допомагають своїй країні у важкий час. Тисячі тонн медикаментів і продуктів, касок та бронежилетів, військового спорядження і грошей, які вимірюються мільйонами євро, зібрали українці на Заході. Натомість від 7-мільйонної діаспори українців Росії Україна отримала тільки мовчання, а в деяких випадках – прокляття.

Між страхом та гідністю
Пасивна поведінка української діаспори РФ викликана, зокрема, страхом, адже російські суди не цураються найбрутальніших методів для придушення українства. Перші системні атаки на українців розпочалися ще на початках правління Путіна і стали складовими елементами плану дезорганізації та руйнування структурованої української діаспори, а згодом і держави. Через виступи, присвячені пам’яті жертв Голодомору, Верховний суд РФ 2010 р. заборонив Федеральну національно-культурну автономію українців у РФ. Ще 2008 р. зупинено діяльність Українського освітнього центру під приводом браку дозвільних документів. А 2010 р. співробітники ФСБ опечатали й закрили Бібліотеку української літератури в Москві. Страх і репресії дамокловим мечем нависли над кожним українцем, який публічно намагався розвивати культурну чи громадську українську діяльність у Росії.
Пересторогою для східної діаспори стали сумнозвісні приклади режисера О. Сенцова, льотчиці Н. Савченко, кримського активіста О. Кольченка, яких Кремль погрожує десятиліттями тримати у в’язниці. Російські суди виносять вироки вже навіть за лайки та проукраїнські репости (повторне оприлюднення інформації – ред.) в соціальних мережах, зокрема засуджено до двох років блоґера К. Жарінова. Антиукраїнські настрої призводять навіть до вбивств українців: 2015 р. у Підмосков’ї російські націоналісти вбили українця Р. Музиченка. Українська 7-мільйонна маса залякано принишкла, боячись показати свою силу. Загроза репресій стала вагомим фактором, який стримує активність українців, а позиція «моя хата скраю» виявилася передумовою виживання в РФ.
Пробудження української діаспори в Росії могло б стати вагомим фактором зміни антиукраїнської політики Москви і навіть припинення воєнної аґресії. Наприклад, враховуючи домінування українців у нафто- і газовидобувній галузі Тюменської області, загальний страйк українців міг би паралізувати російську економіку. Однак українцям РФ доводиться вибирати між страхом, матеріальною вигодою та гідністю. Таке мовчання східної діаспори викликає в багатьох українців питання: чи існує ще в Росії українська діаспора і чи заявить вона про себе вголос? Якщо не заявить зараз, страх, пропаґанда й асиміляційна політика Москви вже в недалекому майбутньому поставлять хрест на найбільшій українській діаспорі світу. ■

Поділитися: