Україна продовжує розсекречення документів

Григорій СподарикУКРАЇНА№16, 2017-04-16

В Україні послідовно викладають у публічний доступ досі засекречені документи тоталітарної доби (1917–1990 роки). Нещодавно на сайті Служби зовнішньої розвідки України (CЗРУ) з’явилися матеріали, пов’язані з убивствами лідерів визвольних рухів та політичних діячів Степана Бандери і Симона Петлюри. Любителі історії можуть ознайомитися з документами на офіційному сайті служби (szru.gov.ua, папка Наші проекти / Розсекречені архіви). Там розміщено також багато інших джерельних матеріалів.

Бандера

 <strong>Інтернет сторінка Служби зовнішньої розвідки України</strong>
Інтернет сторінка Служби зовнішньої розвідки України

Документи, присвячені Степанові Бандері, розповідають про його вбивцю Богдана Сташинського. Оприлюднено його аґентурні донесення, фото оперативної зйомки і з його особистого архіву, плани Комітету державної безпеки (КДБ) з ліквідації членів Організації українських націоналістів (ОУН) тощо. Документи показують, як завербували Сташинського, його провокації проти оунівського підпілля і те, як він готував теракти проти С. Бандери та іншого лідера Організації українських націоналістів Лева Ребета. Крім того, у фонді є протоколи допиту Б. Сташинського і членів ОУН з 1950 р., звіти про оперативне стеження й аґентурні записки з 1951 р., матеріали щодо перевірки Б. Сташинського для роботи за кордоном тощо. Можна пізнати і самого вбивцю, оскільки доступна анкета, автобіографія та характеристика аґента «Олега» (саме так звучало одне з псевдо, якими він користувався). Четвертий том матеріалів показує, у свою чергу, обставини передання вбивці Бандери співробітникам органів державної безпеки тодішньої Польщі. Аґент потрапив сюди у червні 1954 р. Мав працювати водієм і будувати «леґенду», з якою переїхав би згодом у Західну Німеччину. За цією версією, аґент отримав ім’я Броніслав Качур і народився у Польщі. Батько його під час І Світової війни потрапив у полон у Німеччині, де одружився з німкенею. Сам «Броніслав» наприкінці 40-х рр. мав працювати при будові Нової Гути. У цей же час мав також пройти курс для водіїв. Приводом для старань про виїзд до Німеччини мала бути отримана інформація про довго розшукувану сестру матері. Про вагу майбутнього вбивці С. Бандери для радянських служб говорить одна з характеристик 1954 р.: «За період співпраці з органами державної безпеки агент „Тарас” (один із псевдонімів Сташинського – ред.) виявив біля 30-ти осіб, членів підпілля ОУН. (…) Агент „Тарас” може бути використаний для проникнення у розвідкові центри інших держав, або для праці при спеціальних операціях», – написано в документі. Презентовані засоби – це також копії медіа-повідомлень про судові засідання у справі Сташинського, аґентурну розробку його близьких, листування тощо.

Петлюра
Інший тематичний блок становлять розсекречені цілком таємні документи Іноземного відділу зовнішньої розвідки Об’єднаного державного політичного управління (ОДПУ), датовані червнем, серпнем і груднем 1926 р. щодо Симона Петлюри. Матеріали презентують також певні суспільно-політичні процеси, які відбувалися в тогочасній Україні, Польщі, Німеччині та Англії. Справу вбивства Петлюри оприлюднено в доповідній записці голови Державного політичного управління Радянської України Всеволода Балицького на ім’я генерального секретаря Центрального комітету Комуністичної партії /б/ України Лазара Кагановича. У документі відзначається, що смерть Петлюри викликала серед української еміґрації великий резонанс і водночас переконання в московському авторстві цього злочину. Так само, як зазначає Балицький, думали і в державних колах у Польщі. Констатується також, що ця подія об’єднала українську еміґрацію, яка досі, здавалося, йшла в бік повного розбиття. У записці відзначається, що за польськими та польсько-українськими газетами, Москва організувала вбивство для того, щоб не допустити до повторної співпраці поляків та українців після травневого перевороту маршала Юзефа Пілсудського: «Після вбивства відбулася нарада Вищого командуючого складу армії Української Народної Республіки під головуванням генерала Сальського – військового міністра УНР, який закликав до єдності та кривавої помсти за смерть Петлюри. Полковник Чеботарев у Варшаві (колишній начальник охорони Петлюри) готував страшну помсту більшовикам. Гадали, що буде замах на одного з послів за кордоном, але згодом відмовились від цього, боячись скомпрометувати себе як терористи», – написано мовою ориґіналу в документі, представленому Л. Кагановичу.

Еміґрація
Серед оприлюднених на сайті української Служби зовнішньої розвідки є так само документи, які свідчать про спробу КДБ завербувати лідера розвідки УНР Василя Недайкашу. Варто відзначити, що цей уродженець Херсонщини спочатку служив у російській армії, потім вступив до загонів Нестора Махна й опісля перейшов до армії УНР. У її розвідці вже в екзилі почав працювати 1928 р. Напередодні ІІ Світової війни був одним з ініціаторів вступу українських добровольців до Французького іноземного легіону для боротьби з німцями. Після війни був одним з керівників Товариства колишніх вояків-українців у Франції. У документах на його тему видно, зокрема, як КДБ намагався залучити його до співпраці, коли він жив у Франції, та до розкриття розвідки УНР. Чергові, викладені на сайті, матеріали стосуються української еміґрації 20–30 рр. минулого століття. Радянська розвідка за цей період особливо цікавилася політичними структурами закордонного українства. У поділених на чотири частини матеріалах можна ознайомитися з інформаціями розвідки про такі угруповання, як Українське національне об’єднання (УНО), Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), Центральний союз українських студентів, ОУН, Український католицький союз, Український «Пласт» і січові організації за кордоном тощо. За українською еміґрацією пильно стежили й органи державної безпеки Радянського Союзу. У їхніх матеріалах, подібно як у випадку документів розвідки, представлена діяльність різних українських державних і політичних структур, військових організацій, що функціонували за межами колишнього Союзу, а теж простежуються складні події, які відбувалися в середовищі української політичної еміґрації та навколо неї у міжвоєнний період 1920–1930-х рр.

У Польщі
Окремий пакет документів присвячений українській еміґрації у Польщі за 1927 р. У центрі уваги – знову-таки середовище УНР. Характеризують його лідерів, внутрішні організаційні процеси тощо. Водночас широкий горизонт зацікавлення служб демонструють документи, присвячені як з’їздові українських селян у Польщі, так і присутності українців у польських військових школах. Одним з презентованих у цьому пакеті документів є розпорядження Воєводської команди польської поліції в Тернополі. Функціонери цікавилися посиленням активності українських політичних партій у воєводстві. Нагляд над ними вважали необхідним особливо у зв’язку з близькими виборами. Поліція мусила активізувати всі свої структури задля здобуття інформацій про найбільш популярні партії, їх лояльність стосовно державної влади тощо. В іншому документі з кінця вересня 1927 р. згадано про події в петлюрівському середовищі у Варшаві. Автор документа відзначає, що воно хвилюється з приводу вимог радянської влади щодо ліквідації петлюрівського центру в столиці Польщі. Разом з тим, згадується про переговори керманича УНР Андрія Левицького з маршалом Ю. Пілсудським. Перший задавав питання щодо планованого виселення українців з Польщі. Маршал заперечив такі чутки і, навпаки, заявив про більшу відкритість влади на еміґрацію з України. Ще інший документ присвячений Союзові українських студентів у Польщі, який постав 1922 р. Черговий матеріал говорить про Український клуб у Варшаві, який на той час очолював генерал УНР Марко Безручко. Служби передбачали, що клуб у найближчий час «перейде до активного наступу», який прийме форму організації зустрічей чи ведення лекцій. «Мета створення клубу офіційно антиполітична, а насправді там постійно ведуться дискусії на політичні теми», – написано в документі.
Представлені документи оприлюднюються в рамках демократичних процесів над Дінпром, а з формального боку – на основі Закону України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років». ■

Копії документів з сайту szru.gov.ua

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii