Ігор Щерба ■ ГРОМАДА ■ №26 2016-06-26
Розмова з Мирославом Чехом, учасником групи міжнародних експертів, яку до співпраці з урядом України запросив президент Петро Порошенко
Ігор Щерба: Як це склалося, що українець за походженням, колишній депутат сейму Польщі та активіст ОУП опинився в Києві в команді, яку очолює колишній прем’єр Польщі Лешек Бальцерович?
Мирослав Чех: Запрошення іноземців для реформування України не є випадкове. Така традиція в Україні функціонує давно. Експертів у владних структурах у 90-ті роки і після Помаранчевої революції було чимало. Допомога Україні з боку іноземців ніколи не припинялася. Після Революції гідності, коли почала формуватися в Україні нова демократична влада, іноземці з’явилися і в українському уряді. Вони прийняли українське громадянство та мали свій чималий вклад у реформування України.
Пригадаю, що наприкінці минулого року президент Петро Порошенко вирішив, що треба почати другий етап реформ в Україні. Передумовою цього став факт, що врешті в країні почався процес економічного зростання, а на Донбасі відбулася умовна стабілізація бойових дій.
Президент Порошенко тому вирішив використати досвід країн Центрально-Східної Європи у реформуванні економіки, соціальної сфери та державного управління України. Він запропонував Лешекові Бальцеровичу стати його радником і водночас представником в уряді України. Ця пропозиція не була пов’язана з вимогою прийняття Бальцеровичем громадянства України, саме тому він погодився бути позаштатним експертом. Лешек Бальцерович запропонував Іванові Міклюшу (колишньому віце-прем’єру та міністрові фінансів Словаччини) стати разом з ним, як співголова, на чолі іноземних експертів і створити групу радників для проведення в Україні стратегічних реформ. У цій групі тепер близько 10 чоловік.
Лешек Бальцерович запросив також і співробітників з Польщі – Єжи Міллера (колишнього міністра польського уряду) і мене. Від України в цій групі є відомий український економіст Віктор Пинзеник. Цей склад, на мою думку, буде успішно працювати.
Українці діаспори багато років мріяли про незалежну Україну. Наші діди і батьки боролися за це на різних фронтах протягом усього ХХ століття. Сьогодні українська діаспора своїми експертськими силами закріплює незалежність України. Прекрасний цього приклад громадянки США Наталії Яресько, яка після Революції гідності була міністром фінансів в уряді Арсенія Яценюка. Ми знаємо, що українці з Польщі також працюють в Україні у сфері бізнесу і культури, а так само в дипломатичних установах. Якою бачиш у цьому контексті свою роль у команді Лешека Бальцеровича?
Треба зазначити, що в новітній історії України, зокрема в процесі становлення української державності, присутність діаспори була дуже велика. Процес повернення людей діаспори в Україну сьогодні набирає швидкості. Я бачу, що після Революції гідності нема в державних ешелонах влади поділу на громадян України і громадян західних держав. Цей процес нам зрозумілий, оскільки українці практично використовують свій досвід проживання в Канаді та США, який допомагатиме в реформуванні України.
Децентралізацію влади і корупцію нині вважають основними проблемами в процесі реформування України. Як дивишся на ці справи з «середини» владних структур України?
Група стратегічних радників працювала з прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом, іншими міністрами і самим президентом над підготовкою операційного плану дій уряду на 2016 рік. Цей план ліг в основу документа про стратегію розвитку держави – «Україна 2020», який запропонував президент Порошенко. Він надає розвиткові України п’ять пріоритетів:
1. Зміцнення макроекономічної стабільності України, зокрема бюджету;
2. Зміцнення тенденцій розвитку України, тобто закріплення того, що сталося нещодавно, щоби Україна вийшла з рецесії, завдяки чому люди повинні побачити перспективу покращення життя;
3. Верховенство закону в усіх сферах життя, зокрема боротьба з корупцією.
4. Нова якість державного управління, особливо державних послуг;
5. Зміцнення сфери безпеки громадян та всієї держави.
Лешек Бальцерович на прес-конференції нещодавно заявив у Києві про те, що цей план побудований на професійних основах і має реальні передумови виконання. Цікаво, що українські експерти оцінили план Бальцеровича позитивно, добачаючи в ньому новаторський підхід до реформування України. Тут не йдеться про те, щоб показати урядові, яку школу та в якому селі ремонтувати, але щоб вказати на певні напрямки для розвитку і зростання України.
Лешек Бальцерович у Польщі асоціюється з «шоковою терапією» в економіці та великими коштами трансформації, які понесло населення країни. Чи Україна та її суспільство готове на такі методи економічної «терапії»?
Не йдеться про шокову терапію. Україна 2016 р. – це не Польща 1989 р. Україна, звичайно, переживає кризу, зокрема, якщо згадати про зовнішню військову аґресію.
При кожній нагоді Л. Бальцерович та І. Міклюш підкреслюють, що протягом останніх двох років Україна зробила дуже багато для того, щоб провести необхідні реформи та врятувати державу від упадку.
Професор Богдан Гаврилишин на прохання Лешека Бальцеровича та ІванаМіклюша написав аналітичну відповідь, яку тепер доводять до відома всіх громадян України, зокрема уряду та адміністрації президента. У ній він вказав, що в Україні за її 25 років існування не було реформ, а також назвав заходи, які зараз треба, на його думку, провести.
Ми разом констатуємо факт, що за останні два роки удалося врятувати державу від падіння, а її бюджет – від колапсу. врятували теж від загибелі банківську систему, відбудували, чи радше відродили Збройні сили України, які зупинили кремлівського аґресора. Ми знаємо, що Росія мілітарно напала на Україну, однак чи не важливішим стало те, що вона почала проти України економічну війну, тобто впровадила економічне ембарґо, а також заблокувала транзит товарів. Одним словом, Росія намагалась усяким способом кинути Україну на коліна. Це не вдалося завдяки новій демократичній українській владі.
Сьогодні в країні є всі шанси для того, щоби пришвидшити реформи. Насамперед необхідно провести дереґуляцію повноважень центральних органів влади, щоб поменше було зловживань і корупції, щоб система соціальної допомоги населенню відповідала європейським стандартам. Також треба створити клімат для постання у сфері підприємництва нових робочих місць.
Реформування соціальної сфери в Україні, зокрема підвищення цін на соціальні послуги, особливо ціни газу, – це шлях ліквідації корупції, адже ж олігархи збагатилися, наживаючись на паливно-енергетичному комплексі.
Україна тепер – це одна з найбідніших країн Європи, а олігархи, пов’язані з паливно-енергетичною сферою, наживалися на різниці між ціною, за якою купували газ нібито для населення, а потім продавали його державі за вищу ціну.
Опісля дефіцит бюджету компанії «Нафтогаз» треба було погашувати з державної казни. Кошти цього процесу в кінцевому рахунку лягали на всіх, зокрема на тих найбідніших. Тут маємо справу з наведенням елементарного ладу в енергетичній сфері, боротьбою з корупцією і ліквідацією олігархічного капіталізму.
Трудова імміґрація з України внаслідок реформ має шанси припинитися чи, навпаки, зросте?
На мою думку, створення якнайкращих економічних умов для життя українським громадянам припинить цей процес, зменшить відтік людей за кордон.
Наприклад, з Польщі після того, як вона вступила до ЄС, виїхало 2 млн. людей, але не тому, що вони чомусь захотіли жити поза своєю батьківщиною, а тому, що вони там бачили кращі умови життя для себе і своїх дітей.
Це ж саме стосується України. Доки країна не буде реформована, доки буде правити закостеніла структура, що доводить громадян до бідності, доти країна не буде розвиватися, а люди будуть виїжджати за кордон у пошуках крашого життя.
Державні керівники України до сих пір заявляли про те, що українська держава – багатовекторна, тобто вона не буде приєднуватися до жодних альянсів.
І тому нині маємо таку-то ситуацію: внаслідок війни з’явилося 1,7 млн. біженців, 10 тисяч загиблих на сході країни, десятки тисяч поранених унаслідок бойових дій, втратило життя 2,5 тисяч українських солдатів. Ось якою ціною доводиться Україні платити за колишню багатовекторність! Згадаймо, що в стартовому моменті державотворення економічний потенціал Польщі та України на початку 90-х років був такий сам. Це відповідь на питання, чи проводити реформи в Україні, чи ні. ■
