Дев’ятий з’їзд відбувся 16-18 березня. У місто, куди 1000 року до мощів св. Войцеха прибув німецький цісар Оттон ІІІ, приїхало тепер приблизно 3 тис. учасників. Між ними були римо-католицький примас Польщі Юзеф Ковальчик, папський нунцій Челестіно Мільйоре, президент Польщі Броніслав Коморовський, колишній голова Європарламенту Єжи Бузек. Православну церкву в Польщі представляв владика вроцлавський Єремія. Присутніми були високі представники протестантських Церков. Девіз цієї зустрічі – “Громадянська Європа. Роль і місце християн”.

Щойно удруге в історії з’їзду до участі в ньому запрошено Українську греко-католицьку церкву в Польщі. Минулого року представляв її вроцлавсько-ґданський владика Володимир Ющак.
Разом з перемисько-варшавським митрополитом, архиєпископом Іваном Мартиняком у складі делеґації УГКЦ цього року прибули о. Стефан Батрух, о. Петро Кушка та дві монахині. Однак склалося так, що, давно віднайшовши своє місце в Європі, вони мусили докладати зусиль, щоб знайти своє буквальне місце у європейській та екуменічній формі римо-католицького з’їзду. У п’ятницю, в день відкриття заходу, глава делеґації УГКЦ в Польщі з трудом видивився приготоване для нього місце. Воно було – але не у ряді митрополитів та архиєпископів. Карточка на стільці повідомляла: “єпископ Іван Мартиняк”, що не відображало місця цього владики в структурі Католицької церкви у Польщі.
Неявні організаційні провали мали зв’язок з офіційними. Голова з’їзду, архиєпископ Г. Мушинський, невідповідно повівся під час привітання гостей заходу. Він назвав кардиналів, архиєпископів та єпископів, проте між ними не було імені глави УГКЦ у Польщі, тому митрополит І. Мартиняк підвівся та на очах усіх присутніх вийшов із залу ІХ Ґнєзненського з’їзду. Побачивши спину ієрарха, гості зрозуміли, що це – протест проти негідної позиції архиєпископа Мушинського.
– Греко-католицька церква в Польщі була запрошена на Ґнєзненський з’їзд, отож її участь мала б бути рівноправною з іншими Церквами, – сказав митрополит Мартиняк “Нашому слову”. – Представникам та главі делеґації УГКЦ на з’їзді належиться гідність. Ображений не був я – усе-таки не вперше ображена була Церква, яку я представляв як голова делеґації. Якщо організатори соромляться нашої Церкви на з’їзді, що мав би зватися екуменічним, то не повинні її запрошувати. Ніхто не запрошує гостей для того, щоб їх принижувати. Тим часом у Польщі деякі римо-католицькі ієрархи й досі не зрозуміли, що УГКЦ існує окремо й незалежно від латинської церкви. Апостольський престол юридично визнає її Церквою свого права. Згідно з документами ІІ Ватиканського собору, греко-католицьке віросповідання хоч і є меншим, але все ж рівноправним з латинським католицьким віровизнанням у Польщі.
Екуменічна формула з’їзду постраждала не лише цього року. На VIII З’їзді високий римокатолицький чин Г. Мушинський не привітав владики Ющака. Кир Володимир не прореаґував на це офіційним способом та залишився в залі. Тоді можна було вважати, що стався інцидент, однак тепер стало ясно: відбувається частина поточної роботи організаторів заходу. Відомо, що митрополит Мартиняк не буде в офіційному листі-протесті кориґувати допущену в Ґнєзні некоректність, проте вона вкладається в ширший контекст. Важко стриматися від погляду, що своєю позицією щодо делеґації УГКЦ митрополит Мушинський виштовхує греко-католиків Польщі та непрямо й України поза рамки громадянського суспільства в Польщі, але також – оскільки формула з’їзду загальноєвропейська – в усій Європі. Це – промовистий знак партнерам з православної Росії про дійсне становище частини ієрархії латинської церкви в Польщі щодо українських греко-католиків.
Митрополит Мушинський, промотор католицько-іудейського та польсько-німецького діалогу, стоїть перед питанням: чи на ньому не спочиває частина відповідальності за те, що між римською та грецькою частиною католицької церкви в Польщі та у світі нема діалогу? Якщо звернення римо-католицьких владик з Польщі до їхніх німецьких партнерів 1966 р. було одноразове й відразу мало широкий резонанс, то чергові “поєднання” між греко-католиками та римо-католиками в Польщі – просто не сприймаються. Що викликає такий стан, коли акти поєднання між поляками та українцями, ініційовані католицькими владиками, треба повторювати? Перший заклик до поєднання мав місце у Ватикані ще 1987 р., останній – у Варшаві 19 червня 2005 р., проте були й інші. Чому вони виявилися недієвими?
Греко-католицизм та УГКЦ – слабке місце європейської стратегії ієрархії Римо-католицької церкви в Польщі. Польський єпископат дбає про формування свого іміджу як крайньої римо-католицької спільноти на сході Європи. Така позиція дає можливість говорити також про виняткову значущість Польщі як римо католицької держави в системі Європейського Союзу і про посередника західної Європи в контактах з російським православ’ям та державою Росією. У світлі нерозривної спілки “держава – Церква” в сучасній Польщі та Росії позиція УГКЦ слабка: українська Церква не може розраховувати на підтримку влади української держави. Унаслідок цього вона не є сильним суб’єктом у пошуках місця для себе, своєї нації та її держави у Європі.

“Наше слово” №14, 1 квітня 2012 року {moscomment}

C п р о с т у в а н н я

У статті “УГКЦ існує окремо і незалежно віл латинської церкви” (НС, №14, 01.04.2012) авторства Богдана Гука була надрукована помилкова інформація “Щойно вдруге в історії з’їзду до участі в ньому запрошено Українську греко-католицьку церкву в Польщі. Минулого року представляв її вроцлавський владика Володимир Ющак”. Насправді представники УГКЦ були запрошені до участі в цьому заході більше ніж 2 рази, а кир Ющак брав участь у VI з’їзді 2005 р. За допущені помилки перепрошую.
Богдан Гук