Розмовляла Анна Вінницька ■ КУЛЬТУРА ■ №38, 2014-09-21
«Сьогодні хор „Потік” вийшов на такий рівень, що його хористи деякі простіші пісні можуть з успіхом співати разом з професійними музикантами. На мою думку, саме це і є найбільшим успіхом хору», – говорить дириґент хору Радослав ВІЛЬКЕВИЧ.
Анна Вінницька: У рамках Міжнародного фестивалю органної музики в Кошаліні та реґіоні, який тривав протягом цілих канікул, на завершення виступили три хори та оркестр Кошалінської філармонії. Крім хору «Canzona», який діє при Центрі культури 105 у Кошаліні, хору «Kaнон» із Цевліна, виступив також український хор «Потік», що працює при греко-католицькій парафії в Кошаліні. Це неабияке вирізнення для хору. Звідки задум, щоб хор, який досі насамперед виконував народний репертуар, спробував свої сили у класичному? Нагадаю, що хористи заспівали «Алілуя» з ораторії «Месія» Г.Ф. Генделя, «Agnus Dei» – з Коронаційної меси та «Laudate Dominum» В.А. Моцарта.
Радослав Вількевич: Ідея належить художньому директорові фестивалю Богданові Нарлоху, який уперше запропонував взяти участь у фестивалі хору «Canzona», дириґентом якого я є. Оскільки згадані твори виконуються разом з оркестром, я сумнівався, чи сам камерний хор «Canzona» зможе осилити таке звучання. Тоді Б. Нарлох запропонував, щоб до проекту запросити також хор «Потік» і жіночий хор «Канон» з Цевліна, якими я теж дириґую. Попри мої застереження щодо кількості чоловічих голосів у згаданих хорах, я вирішив спробувати.
На початку хористи до цього проекту ставилися зі здивуванням та певною недовірою, проте, з другого боку, з надією, що в їхньому хоровому співі народиться щось нове. Тому мені цей проект приніс багато задоволення, бо я зміг винести нашу працю на вищий рівень. Як знаємо, хор «Потік» виводиться з української меншини і зберігає українську культуру. Насамперед у його репертуарі звучить українська народна музика. Зрозуміло, що народна музика від класичної відрізняється не лише характером, але й звучанням, настроєм та емоціональним підходом. Класичні твори набагато важче співати, так як їх треба заспівати дуже делікатно та з великою релігійністю, бо все підпорядковане молитві. Вже це ставить перед хористами значно більші вимоги, а тому для «Потоку» це був величезний стрибок уперед і в технічному, і в духовному плані.
Виступ зі симфонічним оркестром – це, з одного боку, виклик для аматорського колективу, а з другого – імпульс до дальшої праці та неймовірне задоволення для самих хористів, яких доцінено.
Поділяю радість хористів, тому що участь у цьому проекті – це велике вирізнення для хору, бо ж не часто вдається отримати запрошення до участі в концерті, який зараховують до циклу концертів Кошалінської філармонії. Слід пам’ятати, що в Симфонічному оркестрі Кошалінської філармонії грають професійні музиканти, подібно як професіоналістом є солістка Доната Гоппель, яка виступила під час завершального концерту. Участь у такому концерті несе з собою баґаж відповідальності. Це вже не недільний концерт, під час якого співаємо раніше вивчений репертуар і на який приходять насамперед знайомі. Отже, одне – це погодитися взяти участь у такому концерті, а друге – виконати його на відповідному рівні. Тому дуже тішуся, що хор «Потік» подолав це завдання, що слухачам сподобалося, а самі хористи повірили, що вони спроможні співати і класичні твори. Кожен успіх дуже мотивує людину, тож тим більше радію, що вдалося реалізувати цей проект. Саме такі концерти дають хористам можливість збагачувати себе та піднімати свою творчість на вищий рівень.
В аматорському виконанні велику роль відіграють емоції. коли йдеться про виконання класичної музики, то тут, насамперед, важливе цілісне звучання. Чи важко тоді було справитися з оцією великою любов’ю до музики і впровадити її в рамки професіоналізму?
Мушу сказати, що спочатку справді було важко. Маю на увазі не останні роки, бо ж хор веду з кінця 2009 року. Важкими були перші роки. все, про що я говорив, для хористів було нове. Хористи були різні не лише за віком, але й досвідом хорового співу, однак вдалося це зробити. Нинішній склад хору відрізняється від того, який був спочатку, але зміни, вважаю, вийшли хористам на користь. Сьогодні у хорі співають лише ті, хто справді цього хоче, і всі однаковою мірою активні в праці хору. Серед хористів нема кращих чи гірших, усі так само люблять співати і так само несуть відповідальність за хор. На мою думку, нинішні хористи – це немовби есенція того, що повинно бути. Але запрошую всіх, хто хоче співати в нашому хорі.
Вважаю, що музика повинна нас об’єднувати, а особливо на цьому терені. Тому хоч я і поляк, все ж не маю проблеми, щоб працювати з українським хором. Це дає мені багато радості, а сама музика надихає. Ідучи на репетицію хору «Потік», немов поринаю в інший світ. Світ, який мені близький, позаяк мій батько родом з Віленщини, і він сам був закоханий у східну музику, тому в дитинстві ця музика дуже часто звучала в нашому домі. Я вважаю, що в нинішню добу ми, слов’яни, повинні об’єднуватися, а не ділитися, і саме цьому допомагає музика.
Хористами «Потоку» є різні особистості як молодшого віку, так і старшого. До цього вони мають різний хоровий досвід. Небагато професійних дириґентів хоче працювати з аматорськими хорами, до яких хоч і належать великі любителі музики, проте особи ці не мають музичної освіти. Чи робота з хором дає Вам задоволення?
Як уже говорив я, в моєму родинному домі дуже часто звучала східна музика, то й не важко було мене зацікавити українською музикою. Коли я вперше почув хор у його українському репертуарі, то немов «повернувся в дитинство». Нескромно скажу, що я відчуваю українську музику, тому деякі мої хористи дошукуються в мені навіть українського коріння. Праця з хором дає мені багато радості та задоволення.
Натомість, коли йдеться про роботу з аматорами, то я дуже її ціную. Після завершення Музичної академії в Бидґощі перший хор, з яким я працював, був саме аматорський. Потім я працював з різними хорами від академічних до студентських. На небагатьох дириґентів чекають посади в оперному театрі чи національній філармонії, бо ж кількість випускників музичних академії є значно більшою, ніж самих музичних установ. І не всі цього шукають. Принаймні я не шукав «теплої посади», оскільки дуже ціную працю від початку. Люблю спостерігати за тим, з чого я починав і чим закінчую. саме це для мене є мірилом успіху. Якщо хтось починає від символічного «нуля», а доходить до «пристойного» рівня, тобто такого, коли аматорський хор може рівнятися з деякими професійними чи напівпрофесійними хорами, то це для мене неймовірний успіх, бо знаю, з чого я починав. Тому робота з аматорськими хорами дає мені величезне задоволення.
Бо не проблема працювати з професіоналістами, а проблема – вивести аматорів на професійний рівень. Хор «Потік» досі здобув багато нагород і відзнак, але участь у Міжнародному органному фестивалі – це своєрідна коронація дотеперішньої праці.
Справді, всі дотеперішні нагороди хору стосуються його аматорського руху, натомість виступ під час фестивалю органної музики, до цього ж у супроводі Симфонічного оркестру Кошалінської філармонії – це дуже велика нобілітація. На мою думку, сьогодні хор «Потік» вийшов на такий рівень, що його хористи деякі простіші твори можуть з успіхом виконувати разом з професійними музикантами, і саме це, вважаю, є найбільшим успіхом хору. ■
