Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №45, 2016-11-06
Українським організаціям у Польщі потрібна одна рада, яка би координувала їхні дії та була сильним зовнішнім представництвом. Структура має бути спільна для міґрантів і нацменшини.
Про це говорили учасники Форуму українських міґрантських організацій та ініціатив, який 21–22 жовтня організував у Варшаві фонд «Наш вибір». У форумі представлено більше як 20 українських структур. Перед українцями важливі виклики, а саме: боротьба з мовою ненависті, присутність міґрантських дітей у польській системі освіти і відстоювання прав міґрантів на ринку праці.
Рада
Ми мусимо об’єднатися й подумати, як разом говорити з Посольством України, – відзначала голова фонду «Наш вибір» Мирослава Керик. Інші лідери також вважають, що ряд проблем вирішила б активніша українська дипломатія. Від неї громадський сектор очікує підтримки своїх проектів, допомоги у виході на спонсорів чи партнерів в Україні. Посольство повинно сприяти й тому, щоб у програму офіційних візитів до Польщі представників найвищої української влади частіше, ніж досі, вписували зустріч з місцевою українською громадою. Важлива так само присутність посла чи консула на конференції або іншому заході, що значно підносить ранґ таких ініціатив. Учасники дискусії погодилися, що рада повинна бути представницьким органом меншини та міґрантів, а водночас гуртувати структури за їх спеціалізаціями – культурною, підприємницькою, освітянською тощо. У задумі рада має бути форумом для обміну досвідом, пошуку партнерів, зокрема в Україні та українських діаспорних середовищах, спільного вирішування проблем чи виголошування офіційних становищ. Планується також, щоб рада стала організатором якогось знакового для української громади в Польщі заходу.
Хоч рада в окремих справах має публічно презентувати свою узгоджену оцінку, то однозначно вона залишатиметься аполітичною. Найголовніша політична мета – це підтримка демократичних перетворень в Україні. У задумі раду очолюватиме обраний на певний строк голова або керівництво переобиратимуть згуртовані в ній організації. Останні повинні сплачувати членські внески. Дискусія про раду стосувалася концепційних питань і, як сказано: «це щойно початок дороги до її створення».
Освіта
Інші ключові питання форуму обговорювалися в робочих групах, завданням яких був діагноз проблем і пошук можливих розв’язок. Наприклад, «освітянська група» встановила, що одна з ключових проблем – це брак адаптаційних програм у польській школі щодо міґрантських учнів. Водночас учителі не володіють відповідними дидактичними матеріалами, які би розвивали їх компетенції у праці саме з такими учнями. Потрібні підручники для навчання української мови за кордоном та додаткові уроки польської мови. Якщо адаптаційні проблеми завдяки неурядовому секторові чи відкритості освітньої адміністрації вдається долати в більших містах, то величезним бар’єром вони постають у менших та сільських місцевостях. У плані збереження рідної мови, крім школи, важлива роль батьків. Але вони, повністю зайняті працею в перших роках міґрації, часто забувають про це або просто не знаходять уже сил. Тому учасники цієї групи переконані, що одним з ключових завдань є створення дорадницької системи для батьків, яка допоможе їм працювати з дітьми. Серед ідей появився інтернетний портал, на якому будуть дидактичні матеріали, гри, інформації про конференції, зустрічі, посилання на українські мультфільми тощо. «Багато кого знеохочує самостійне вишукування в Інтернеті таких засобів», – обґрунтовувала ідею створення порталу координатор освітянської групи Тетяна Роднєнкова. Варто відзначити, що саме такі матеріали можна знайти в нацменшинному виданні «Рідна мова», яке виходить у друкованому та електронному варіантах. В освітянському блоці говорилося про доцільність підготовки дитячої передачі, яка могла б транслюватися в Інтернеті.
Ненависть
Наступне питання – це проблема мови ненависті. Вона щораз частіше скеровується в бік українців. Боротьба повинна відбуватися в мас-медіа, у ділянці культури та в адміністративній системі. Зупиняти ненависть може, наприклад, поява в публічному просторі історії конкретних українців, їх професійні успіхи, громадська активність. Варто системно організувати обміни для молоді та студентів чи оксфордські дебати, у яких поляки обстоюватимуть позиції українських колеґ і навпаки. Такі заходи можуть допомогти молодій людині зрозуміти контекст, з якого виходить протилежна сторона. Такі дебати особливо перевіряються у плані історичних питань. В українській громаді є багато журналістів. Тому встановлено, що вони в рамках своїх медіа будуть інформувати про мову ненависті, а також широко інформувати про багатокультурність і співпрацю між різними націями, не лише українцями та поляками. «Ми мусимо показати, що чужий – це не хтось, кого треба боятися», – говорила координатор цієї групи Юлія Лащук про працю, яку слід виконати на рівні шкіл. Саме на тому рівні в молодих людях часто зароджуються радикальні постави. Організації повинні розповсюджувати серед міґрантських учнів інформації про їхні права і про те, що становить їх порушення. Передавання таких знань треба посилити поза більшими містами, там, де немає міґрантської інфраструктури, а щораз частіше потрапляють люди до праці чи на навчання. Системний підхід до мови ненависті необхідний тому, що багато людей не усвідомлює цієї проблеми, не знає, які ситуації можна так кваліфікувати, або боїться це зголошувати стосовним службам. Голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима інформував, що організація саме стартує з проектом щодо боротьби з мовою ненависті. У його рамках експерти моніторуватимуть Інтернет, потім конкертними справами займатимуться юристи. за допомогою інтернет-сторінки можна буде зголошувати такі випадки. «Мусить бути й мережа волонтерів, бо комп’ютерні програми не виявлять ненависницьких написів на мурах чи статей у місцевій пресі», – говорив П. Тима.
Праця
Наступне важливе питання міґрантської дійсності українців – їхня присутність на ринку праці в Польщі. Проблеми починаються вже в Україні, де люди стають жертвами нечесних аґентств чи окремих посередників. Їм платять гроші, а коли люди опиняються в Польщі, виявляється, що обіцяної праці нема. Тут вина й на боці потенційних жертв, оскільки люди часто навіть не читають договорів, які укладають. Юрій Таран, що модерував цю дискусію, відзначав, що помітно більше порушень трапляється у випадку низькокваліфікованих працівників, які займаються найпростішими працями: «Люди, що приїжджають виконувати таку працю, дуже часто нічого не роблять для підвищення своїх кваліфікацій. Тому, перебуваючи чергові місяці чи роки в Польщі, прирікають себе на ті самі проблеми». Сильним є також стереотип щодо міґрантськомго працівника, якого дуже часто вважають тим, хто забирає працю місцевим. Які пропозиції щодо вирішення проблем? Учасники дискусії переконані, що напевно треба посилити нагляд над функціонуванням аґентств посередництва праці. Варто з майбутнім міґрантом працювати вже в Україні: донести до нього інформації про правові аспекти його перебування в Польщі, допомогти у вивченні основ польської мови тощо. У такі завдання повинна включатися й українська державна сторона. Це правда, що виїзд громадян не є в інтересі офіційного Києва, але надрядним питанням повинна все-таки бути безпека людей. Про умови і потенційні проблеми повинні також інформувати українські мас-медіа, хоч спочатку це громадський сектор мав би попрацювати з журналістами стосовно їх знань і вразливості на таку тематику.
Учасники домовилися продовжувати співпрацю між собою вже після варшавського форуму. ■
