Коментарі, які появлялися після Євро-2012, були різними, але в більшості своїй позитивними. Попри деякі попередні побоювання, в остаточному розрахунку хвалилася підготовка, інфраструктура і врешті атмосфера: у подяці за неї безліч вболівальників пообіцяли повернутись як над Віслу, так і на береги Дніпра. Напевно, такі заяви “осолодили” душі організаторів, особливо тоді, коли їхні збірні команди в змаганнях не вийшли надто високо.
Водночас складається враження, що чемпіонат – без огляду на результат – не мав жодних шансів задовольнити такого “експерта” польсько-українських починів і спільного минулого, яким є ксьондз Тадеуш Ісакович-Залеський.

Він уже багато місяців тому йшов шляхом, на який британське телебачення Бі-Бі-Сі вийшло щойно напередодні чемпіонату. Нагадаймо, воно рекомендувало любителям футболу залишитись удома, щоб не повертатися додому в трунах з ксенофобських Польщі та України. Хоч треба сказати, що Ісакович аж так жорстоким не був, але віддавна заохочував не їхати до Львова – в його оцінці “фашистсько-націоналістичного”. Остаточно чемпіонат тут проходив нормально, а бійка з російськими вболівальниками виглядала просто як дрібне непорозуміння в зіставленні з тим, що сталося на вулицях Варшави в день матчу Польща-Росія.
У зв’язку з таким оборотом справ ксьондз був змушений сягнути до філософії і відомого ствердження: “якщо факти суперечать моїй теорії, тим гірше для фактів”. За цим принципом він діяв, коли напередодні фінального матчу в Києві написав на своїй веб-сторінці: “Ще не виїхали всі футбольні вболівальники зі Львова, а вже українські фашисти з партії “Свобода” довели до чергового скандалу”, – гримів ксьондз, посилаючись на повідомлення одного з інформаційних порталів, де говорилося про віче у Львові й заклики приєднати до України землі, які зараз належать до Польщі. Озвучування будь-яких територіальних претензій між сусідами завжди є небезпечним, тож обурення духовної особи має тут реальні підстави. Однак проблема в тому, що отець б’є на сполох 29 червня 2012 р., спираючись на інформацію про мітинґ, який відбувся… у січні 2012-го! Ну що ж, не відтепер відомо, що у цього ксьондза теорія з фактами “роз’їжджається”, а тут вони додатково “роз’їхались” на півроку і з календарем. Це одна з найтупіших маніпуляцій, немалу кількість яких встиг вже підсунути кс. Ісакович. Однак добре, що текст, на який посилається ксьондз, ілюструє фотографія, адже, мабуть, ніхто не повірить, що якісь протестувальники у Львові в червні 2012 р. стояли на площі посеред міста в… шапках, рукавичках і теплих куртках.
Коли Ісакович говорить про складне польсько-українське минуле й трагедію на Волині, часто любить мету своєю діяльності прикривати словами: “Не за помсту, а за пам’ять волають жертви”. Однак у справі зі Львовом дуже добре показав, що теорія й факти – це для нього терміни досить пластичні. Зрештою, як і календар. У контексті чемпіонату ксьондз крутив ним вже й раніше: коли весь світ зосереджувався на бійці польських та російських фанатів у Варшаві, то Ісакович наступного дня (13 червня) згадував про побиття польських вболівальників у Литві. Хоч такий випадок дійсно мав місце, проте залишається незрозумілим, чому ксьондз вирішив поділитися ним якраз після варшавських сутичок? Такі теоретично-фактажні комбінації можуть вказувати на те, що не про факти йдеться авторові, а про підтвердження його власної теорії, у якій на поляків завжди інші нападають, а не вони самі атакують. Справу побиття поляків у Литві супроводив коментар духівника, у якому він скаржився, що згаданий випадок був цілком проіґнорований польським істеблішментом. І додав, мовляв, було би зовсім по-іншому, якби там побили росіян або жидів. Невже знову якась теорія?