Наталя Кравчук ■ ПОДІЇ ■ №47, 2014-11-23
Охота. Цей житловий район Варшави збагатився на чергову меморіальну таблицю: 18 жовтня цього року тут увічнено пам’ять видатного польського поета і перекладача Єжи Літвінюка. Подія відбулася в другу річницю його смерті.
«Єжи Літвінюк – перекладач-поліглот, який володів винятковим мовним даром та лінгвістичними знаннями, а також етимологічним інстинктом і знанням літератури та фольклору. Був дослідником культури, по площині якої вільно порушувався», – листа від імені Адама Поморського, голови польського Пенклубу, зачитав Адам Бальцер з Товариства «Польща – Україна». Пан Єжи перекладав літературу з 12-ти мов (європейських та азіатських). З-під його талановитого пера 1998 р. вийшов перший у Польщі переклад «Калевалі» – фінського національного епосу. Переклав теж фінську міфологію і казки.
Щоб наблизити польському читачеві літературу сусідніх народів, Є. Літвінюк переклав угорські, литовські, латвійські, естонські, хорватські, чеські, словацькі і сербські вірші.
Чільне місце в його перекладацькому доробку займають твори білоруських, російських та українських письменників і поетів. Будучи вже тяжко хворим, він 2008 р. підготував антологію білоруської поезії.
З української, крім досконало переданих віршів, переклав «Мойсея» Івана Франка і прозу сучасного письменника Валерія Шевчука «Дім на узгір’ї» та «Око безодні», за що 2008 р. від України отримав орден «За заслуги» ІІІ ступеня.
Згадував талановитого, але водночас дуже скромного перекладача Яцек Москва – голова варшавського відділу Об’єднання польських письменників. Він наголосив на тому, що Єжи Літвінюк «наблизив нам не тільки англо-сакську і романську літературу, але й літературу малих народів, та учинив її зрозумілою для нас».
Чому став перекладачем? На це запитання відповіла Александра Немірич, голова Об’єднання польських перекладачів: «У його часи дуже важко було говорити своїм голосом, оприлюднювати свої думки. Трансляторським вибором можна було багато сказати про свої погляди. Про поставу Літвінюка засвідчує добірка текстів дисидентів. Коли перекладав поему про Леніна Маяковського, в підтексті сказав, що поет загинув у таємничих обставинах, бо в певному моменті виступав проти влади».
Поет і перекладач, народжений 30 березня 1923 р. у Кременці на Волині, вирісши на культурному прикордонні, виніс велике зрозуміння для тих культур. Для перекладача це надзвичайна і потрібна база.
«Життя і творчість Єжи Літвінюка є своєрідною літургією слова і духовно-культурного чину, що є шансом, надією та обов’язком нинішніх суспільств і народів, – сказав відомий українознавець Василь Назарук, підкреслюючи вдячність України поетові за подвиги. – Бачимо, до чого веде топтання засад комунікації, а навіть учинення з мови фальшивого претексту до кривавих конфліктів».
Є. Літвінюк, залишаючи після себе великий доробок, записався в культурі не тільки як надзвичайний перекладач зі знаменитим відчуттям краси слова, але і як велика людина, що виросла з польського гарцерства, окупаційної боротьби за батьківщину, за що він заплатив запроторенням у совєтський лаґер, а також як громадський діяч у справах молоді тої частини столиці, де протягом багатьох років жив з дружиною Барбарою і сином Лукашем.
«Кохав людей, у них черпав добру енергію і творчу наснагу. Він зглиблював різні культури і жив у своєму літературному світі». – говорила дружина Літвінюка, з ініціативи і старань якої разом з родиною пам’ять про цього подвижника і позитивіста увіковічено.
Гарцери заспівали баладу «Вогнища вже догасає блиск», автором якої є пан Єжи, і з якою утотожнюється вже друге покоління скаутської молоді. Пам’ятне місце на будинку при вулиці Бялобжеській, де жив і творив Літвінюк, освятив кс. Анджей з парафії Св. Якуба, а врочистим словом зустріч розпочав представник влади Охоти.
На варшавську культурну подію прибули теж представники польсько-фінського товариства та білоруської меншини, дедикуючи перекладачеві прочитаний твір. Прийшла численна родина, друзі та сусіди. Гарним словом вони згадали свого доброго приятеля. У кав’ярні можна було познайомитися зі збіркою перекладів Єжи Літвінюка. ■
