Омелян Вішка ■ ІСТОРІЯ ■ 2011-08-05
{mosimage}
Ця таємнича ікона – це образ Ченстоховської Матері Божої. У Польщі це може здаватися дивним: адже щороку на Ясну Гору, де вона знаходиться понад шістсот років, паломничають тисячі віруючих. У країні ікона добре відома як Королева Польщі. Однак, якщо почати розмову про місце і час її створення, про шлях, яким ікона потрапила до Ченстохови, – то тут знання вже надто скупі. Але навіть якби хтось ці відомості хотів поширити, то виходить, що знавці сакрального мистецтва, знавці давнини не згідні щодо того, хто і коли написав ікону і як прокладався її шлях до павлінського монастиря. У цій статті, отож, не з’ясуємо того, що не вдалося вченим, але наведемо те, що безперечне, а також зазначимо, які існують гіпотези в сумнівних випадках.
Ченстоховська Богоматір з дитятком, яку називають також Чорною Мадонною, написана технікою темпери на дошці розміром 122,2 x 82,2 см. Її походження – візантійське, за даними знавців, ікона була двічі перемальована. За свідченням деяких дослідників, вона постала в XI ст., а інші датують її на XIII або навіть XIV ст. Є також оцінки, що написано ікону значно раніше – у VII ст. Одна з леґенд, натомість, голосить, що в Єрусалимі її намалював св. євангеліст Лука на верхній дошці стола в Маріїній хаті. Звідси, за однією версією, у IV ст. імператор Костянтин привіз її до Константинополя, а за іншою – зробила це його дружина, імператриця Єлена.
У ІІ пол. XII ст., як вважають декотрі дослідники, шляхом через Болгарію і, мабуть, Моравію та Чехію, ікона була перевезена на Русь. Тут її дорога – теж непевна. За даними одних дослідників, її отримав володар Галицько-Волинського Князівства, син Данила Галицького, князь Лев І, який казав помістити ікону в замковій каплиці в Белзі. Якщо так, то це могло статися в останні десятиріччя XIII ст. На питання, від кого князь отримав ікону, немає відповіді. Прийняття цієї версії означає, що Мадонна знаходилася в Белзі близько ста років, що й пояснює її додаткову назву – белзька. Тут постає також інше питання – чому Лев І не помістив її в столичному Холмі або у Львові, до якого переніс столицю князівства? Відповіддю на це питання може бути гіпотеза, що до Белза вона потрапила щойно в XIV ст., бо там була схована від зростаючого тоді польсько-мадярського наступу на Червону Русь.
За іншими даними, ікона, імовірно разом з котримсь із володарів Русі, потрапила до Новгорода. Там вона опинилася в руках литовських князів, і врешті – в одного з синів Ґедиміна (й Ольґердового брата) – Наримунта. Від того – і це радше припущення – перейшла в руки його сина – Юрія Наримунтовича. Останній увійшов на політичну сцену 1349 р., коли йому надали у володіння Белзьке князівство. Це саме він мав прибути до Белза з іконою. На белзькому посту князь Юрій утримався до 1377 р., тобто до часу, коли польсько-мадярська коаліція пішла новим походом проти руських земель Великого князівства Литовського. Белз Наримунтовича був захоплений, князь потрапив у полон. Людовик Угорський приєднав Белжчину до “Regni Russiae”, де протягом п’яти років уже правив його намісник, опольський князь Владислав. У цей же період мало статися чудо – під час облоги Белза татарами Мадонна викликала густий туман, в якому напасники погубилися і в результаті відступили від града.
Владислав Опольчик прославився на Русі доволі суворою, авантюристською поведінкою. Він 1378 р. зрікся функції намісника, але після смерті Людовика Угорського 1382 р. прийняв удруге, на цей раз на недовгий час, посаду правителя. Це саме тоді ікона Белзької Богоматері опинилася в його руках. Того самого року він вивіз її з Белза. Одні говорять, що хотів перевезти ікону до Ополя, а в селі Ченстохові тільки залишив як у тимчасовому сховищі. Інші кажуть, що передав образ монахам-павлінцям, яких того року спровадив з Угорщини і котрим фундував монастир. Цим жестом мав нібито просити вибачення за свої не гідні християнина вчинки. Є також інформація, що ікона потрапила на Ясну Гору не 1382 р., але на два роки пізніше.
Під час грабіжницького нападу на монастир 1430 р. ікона зазнала серйозного ушкодження. Тоді й постали рубці на обличчі Мадонни, яких не замальовано під час реставрації. Від нового місця перебування ікону Богородиці стали називати ченстоховською. Її багаторазово копіювали. Самі ясногірські павлінці користувалися такою копією: наприклад, під час шведської облоги 1665 р. ориґінальний візерунок сховали за містом, а на його місце примістили дублікат.
У Белзі пам’ять про Белзьку Богоматір збереглася, віджила. Для цього міста були виготовлені три копії. Через приблизно триста років, у ІІ пол. XVII ст., виготовлено новий візерунок (мабуть, для відбудованого костелу бенедиктинок у цьому місті). Він постав у майстерні львівського іконописця Федора Сеньковича (Семковича?). Після касації австрійською владою монастирів, костел 1784 р. придбали греко католики й змінили його в церкву св. Миколая. Потім, 1893 р., ікона була вкомпонована в новий, виготовлений у Мюнхені іконостас.
Після ІІ Світової війни Белз опинився в кордонах Польщі, українців вивезено, а святиня 1945 р. перейшла в руки римо-католиків. Кілька років пізніше, 1951 р., на вимогу совєтської сторони реалізовано т.зв. обмін прикордонними територіями: район Белза (з Угневом і Кристинополем) перейшов до СССР, а Польща одержала район Устриків Долішніх. Разом з тим відбулося переміщення населення. Того ж року згаданий візерунок Белзької Богоматері поляки перенесли до костелу Богородиці в Устриках Долішніх.
Покинутий 1951 р. белзький храм не повернуто віруючим. Совєтська влада замінила його на склад. І так його використовували протягом 40-ка років. Лише 1991 р. святиню відано греко католикам, вони її реставрували й повернули церкву до властивого призначення. Мабуть, ще наприкінці XX ст., а найпізніше в перші роки поточного, віряни замовили для церкви копію чудотворної Белзької-Ченстоховської Богоматері. На 1020-ті роковини хрещення Русі-України 2008 р. її, серед інших візерунків Мадонни, показали на виставці в Києві. Авторства не вдалося встановити.
Серед відомих “белзьких” копій Чорної Мадонни треба назвати ще одну – написану у XIX ст. для парафіяльного костелу в Белзі, що була виготовлена на прикріпленому до дошки полотні розміром 96 x 76 см. Вона також відома як Белзька Богородиця. Разом з переселеними католиками 1951 р. її перевезено до Любачева, а 1974 р. – переміщено до парафіяльного костелу в Тарношині Томашівського повіту.
“Наше слово” №32, 7 серпня 2011 року {moscomment}
