ТАМ, де час пливе повільніше

Іван БакуновичКРИНИЦЯ2009-09-22

{mosimage}

Дорогичин та Мельник. Два історичні міста, що лежать над самісіньким Бугом, німі свідки багатьох історичних подій. Тут схрещували свої списи з хрестоносцями воїни давньої Русі, тут приймав королівську корону Данило Галицький, згодом тут вітали польських королів. Коли ці два міста знаходилися на висоті свого розвитку, про Білосток, сьогоднішню столицю воєвідства, чи недалекі Сідльці ніхто навіть не чув.
Долина Бугу – це чудове місце, яке приваблює не лише польських туристів, а й закордонних, її прекрасними краєвидами вони милуються з дорогичинської Замкової гори.

Про саме місто можна чимало розповідати, але почати треба з того, що про нього було відомо вже в ранньому середньовіччі – тоді воно знаходилося на польсько-руському пограниччі. Метрика цього найстаршого й у ті часи найважливішого з підляських городів відноситься до XI століття. Дорогичин є одним з чотирьох – після Ґнезна, Кракова та Варшави – коронаційних міст у Польщі. Тут-бо 1253 р. королівську корону прийняв руський князь Данило Галицький – правнук Болеслава Кривоустого.
Нині про давнину нагадує лише Замкова гора, яка височіє над кручами Бугу. З неї видно церкву, споруджену на честь св. Миколая – єдиний храм, який свідчить про те, що засновники і перші мешканці Дорогичина були православними.
Другим містечком, яке в давнину дорівнювало за своїм значенням Дорогичинові, був Мельник. Цілком можливо, що його назва виводиться від крейди, яку в давньоруські часи називали “м’ломъ”. Шахта, де видобувають крейду, існує до сьогодні.
– Місто заснував, мабуть, руський князь Ярослав Мудрий, який тоді організовував походи на ятвягів, що постійно нападали на Київську Русь, – розповідає Єжи Снєжко з Мельника, а про своє містечко він знає майже все. – З того часу залишилося городище, звідки видно всю долину Бугу.
Проте Мельник більш відомий з іншої історичної події: тут 1501 р. підписано т. зв. Мельницьку унію, яка була одним із договорів, укладених поміж Польщею та Литвою. Хоч її записи не були реалізовані (а Люблинську унію, яка об’єднала Польщу та Литву, підписано щойно 1569 р.), все одно для Мельника ця подія вийшла на користь, бо ще того ж року він отримав маґдебурзьке право.
– Туристи, які відвідують наше містечко, можуть ознайомитися не лише з його історією та пам’ятками архітектури, але й із навколишньою природою, – додає Єжи Снєжко. – У цьому плані околиці Мельника значно відрізняються від інших частин Підляшшя. Тут температура повітря на 2 градуси вища, ніж у середньому в Підляському воєвідстві. Завдяки цьому можна в нас зустріти рослинність, яка виступає в степах Причорномор’я.
Нетиповим є також рельєф території. І хоч гора Ушестя, яка височіє над Мельником, не є Тарницею (має лише 204 м), все одно Мельник та його околиці називають “Бещадами Підляшшя”. Подібний рельєф можна зустріти лише в околицях Сокулки.
Долаючи шлях із Дорогичина до Мельника, неможливо не помітити численних бункерів обабіч дороги та в навколишніх лісах. Їх спорудили радянські війська після 17 вересня 1939 р. Однак відразу після 22 червня 1941 р. солдати залишили більшість бункерів та втекли від наступу німецького війська. Найбільше цих військових споруд – аж 14, знаходиться на схід від Мощони -Королівської, а місцеві називають їх “іклами Молотова”. Влітку цього року через це село відкрили туристський шлях, який пролягає біля бункерів.
Кожен, хто завітає в ці сторони, обов’язково знайде нічліг та не виїде звідси голодним. У самому Мельнику є майже 400 місць, пристосованих для туристів, це переважно зелені господарства.
Директор Місько-ґмінного центру культури в Дорогичині Уршуля Томасік не має найменшого сумніву, що варто сюди завітати:
– Я тут мешкаю та працюю, – зізнається вона, – але, повірте, почуваюсь тут так, ніби на відпочинку. Тут справді час повільніше пливе. Котить хвилини, мовби хвилі Бугу.

“Наше слово” №39, 27 вересня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Криниця

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*