Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ №52, 2016-12-25
Розмова з Андрієм ЦЮПОЮ, художнім керівником вокального гурту «Сузір’ячко» з Ольштина
Степан Мігус: Чим є колектив «Сузір’ячко» для його творця?
Андрій Цюпа: Це моє найдорожче музичне дітище. Я його створив, я його формую і плекаю, дбаю про те, щоб він увесь час був оцим гарним «Сузір’ячком», щоб дався так любити, як його люблять нині. І це моя мета.
Сказати, щоб його любили, щоб творчо зростав, набагато простіше, ніж домогтися успіху. Адже сьогодні, коли молодь та навіть маленькі діти до безтями захоплені Інтернетом, мобільними телефонами, «айпадами», смартфонами, з якими не розстаються, дуже важко відірвати їх від цієї супертехніки. Тобі це вдалося. У колективі виступають навіть 4–5-річні дітлахи. Ти чим їх захопив? Що пообіцяв?
Я ніколи собі не ставив таких питань. Може, мені просто вдається, а, може, що зазвучить трохи нескромно, маю якийсь педагогічний талант, добрий підхід до дітей, і вони це відчувають. Я ще у Львові, працюючи в загальноосвітній школі вчителем музики, помітив, що мені вдається згуртувати дітей і юнацтво навколо якоїсь ідеї. Я вів тоді аж три хори і з усіма ними ми досягали неабияких результатів, займаючи перші місця, а третє, що траплялося рідко, було найнижчим. У сьогоднішніх умовах, а треба підкреслити, що це не є школа, де всі діти, так би мовити, під рукою і мають певні обов’язки, такого обов’язку в дітей нема. Ми навіть не перевіряємо, чи хтось прийшов на репетицію, чи ні. Цього пильнують самі батьки, які у всьому процесі нашої громадської праці відіграють основну роль. Завдяки їм діти приходять, вони майже завжди є і на репетиціях, і на концертах. Звичайно, це керування процесом я взяв на себе. Здається, більше впливаю на батьків, ніж на дітей. Це батькам завжди пояснюю, чому дітям потрібний такий творчий колектив.
Саме яких арґументів треба вживати?
Насамперед пояснюю, що, попри всю цю сучасну техніку і захоплення нею дітвори, попри інші обов’язки, як-от навчання іноземних мов, спортивні заняття, завдяки «Сузір’ячку» ці діти далі належать до спільноти української меншини. Через участь у колективі, спільні репетиції, потім концерти, діти природно засвоюють рідну українську культуру, пізнають її цінності, отже, формуються в чужомовному морі як свідомі українці. Від століть надбання передавалися з покоління в покоління. І нині, де б ми не жили, має-мо обов’язок робити це саме. Я, до речі, не проводжу набір дітей до гурту, оцінюючи їхні вокальні можливості чи слух. Найважливіше є те, що дитина хоче, радо приходить в український колектив. Щойно з часом малеча починає усвідомлювати, що належить до українського роду і тому співає. Саме через пісню ми навчаємо наших дітей української мови.
Тут є група батьків, які постійно дають підтримку, допомагають, осмислюючи цінність того, що спільно роблять для добра української громади здаля від рідного краю, для її збереження. У чому, в першу чергу, відчутна допомога батьків, і не лише їх, бо ж до праці включаються люди, чиї діти вже або ще не виступають у «Сузір’ячку»?
Вони разом зі мною проводять організаційну працю, що мені дозволяє якомога більше часу присвячувати творчому процесу, тобто підборові й опрацюванню репертуару, а також репетиціям. Однак я насамперед займаюся художньою частиною діяльності ансамблю, тому що я його художній керівник. Коли ж ідеться про організаційно-виховні справи, то на першому місці обов’язково треба поставити пані Мирославу Четирбу-Піщако, яка є директором усього ансамблю ще від часів «старого» «Сузір’я», котре починало 12 років тому завдяки саме їй. Вона й нині домовляється щодо різних організаційних справ, активно працює з батьками. Тривання і зростання колективу не мислиме теж без Збігнева Піщака. Це професійний менеджер, який домовляється про концерти, шукає спонсорів. Мирослава і Збігнев у цьому вкрай потрібному ділі дуже добре доповнюють один одного, розуміються з півслова, бо вони – подружня пара. Для мене це особлива підпора, як, зрештою, і найактивніші батьки. У нас також є батьківський комітет, який розподілив між собою та іншими батьками певні обов’язки. У нас майже все продумано, цього і тримаємося.
Дорослих можна переконати арґументами, добрим словом, але як тут собі радити з оцими наймолодшими, непосидючим «живим сріблом», яких всюди повно. Тобі вдається їх дисциплінувати?
Іноді чую, що я дуже вимогливий. По-іншому й бути не може, оскільки репетиції проводимо лише раз на тиждень. Ніхто не хоче вірити, що ми досягли непоганого рівня, зустрічаючись лише раз на тиждень і тільки на півтори години. Іноді робимо генеральну репетицію переднього дня перед концертами. Протягом оцих півтори години я стараюся тримати дітей у повному напруженні. Часом роблю для розслаблення п’ятихвилинну перерву, бо ж відомо – це діти. Тут не тільки є моя вимогливість, але і відданість дітей, особливо цих старших, які завжди в нас опікуються молодшими, пильнуючи, де і як мають стати, коли вийти, а коли зійти зі сцени. Радо мені в цьому всьому допомагають. Зрештою, з-посеред членів є староста колективу Аня Ярмола. Ця допомога значно полегшує мені працю, бо ж у цей спосіб краще можна тримати дисципліну. Отже, організаційно все теж є догране до останньої нотки.
Концертуєте не лише в українських середовищах і не лише для українців. Хоча б останнім часом, ще перед ювілеєм, ви виступали в сесійному залі Управи міста Ольштина для представників неурядових організацій і самоврядування. Як вас там сприймали?
Перед цим концертом я думав, який репертуар представити, бо ж виступаємо не в українському середовищі. У зв’язку з війною в Україні я вирішив показати, що ми навіть здаля від материка виховуємо дітей в українському патріотичному дусі. Тому вибрали ми найбільш патріотичні пісні, які маємо в репертуарі. До речі, нам самим було цікаво, як сприймуть це слухачі. Виявилося, що й сам президент Ольштина Пйотр Ґжимович був просто захоплений. Йому наш концерт виразно сподобався, що підкреслив, дякуючи за виступ. Він і всі присутні зрозуміли, що цим репертуаром ми віддаємо шану тим воїнам, які захищають Україну, а то і всю Європу. Раніше ми виступали в польських середовищах з українськими колядками, також з іншим репертуаром, і всюди сприймали нас дуже добре.
Всюди там, де виступаєте, а це філармонії, театри, концертні зали, амфітеатри, вас публіка зустрічає дуже тепло. Велике здивування, а то й недовіру викликає факт, що працюєте на громадській основі, тобто без штатів та оплат, найчастіше без будь-чиєї допомоги. Але маєте не один комплект народних строїв, орендуєте транспорт, видали два диски. На це ж потрібні грошові засоби…
Трапляється, якщо виступаємо у храмах, що священики оголошують збірку. Як я вже згадував, маємо менеджера Збишка Піщака, який займається пошуком спонсорів. Маємо нині в розпорядженні три види костюмів. Усі вони були пошиті за гроші спонсорів. Наш менеджер пише проекти до ЄС, і звідти, трапляється, одержуємо фінансування на розвиток української культури в Польщі. Маємо, можу сказати, двох спонсорів. Це підприємство «Мішелін», у якому працює Збігнев Піщако, та іноді також український «Карітас» Перемисько-Варшавської архиєпархії УГКЦ. Останні костюми спонсорував нам саме «Мішелін», а пошито їх у Львові. У нашому доробку є дві платівки. Ми 2013 року на кошти батьків записали диск коляд «Це Ісус народився». Друга платівка «Заспіваймо разом, друзі» вийшла у вересні 2016 року на кошти фірми «Мішелін-Польща».
Як оце справжній львів’янин опинився на Вармії і Мазурах?
Свого часу, вже в перші місяці вільної України, у Львові діяв музичний колектив «Мандри», у якому теж я виступав. Після одного концерту до нас підійшов пан Мирон Сич і запросив до Ґурова-Ілавецького. Після ряду концертів нам запропонували контракт, згідно з яким ми мали грати живу музику для ансамблю пісні і танцю «Думка». Довелося поміняти назву нашого колективу на «Рух», оскільки попередня належала фірмі, у якій ми раніше виступали. І так я опинився на Вармії та Мазурах. Тут я познайомився зі своєю майбутньою дружиною, українкою Марійкою, а після одруження залишився тут постійно проживати, як майже весь колектив «Рух». ■
Коментарі
Виступав з концертами в Ольштині, зараз в ато!!!
проживаю в Дніпрі з дружиною яка перенесла пять інсультів, зараз бульбарний параліч!
Надіюсь на вашу редакцію і газети діаспори України!!!
Дуже вас прошу тяжко коли нам спалили будинок але всім байдуже до кобзаря!!1
https://www.youtube.com/watch?v=IjrFPTYRko0&feature=youtu.be
http://www.facebook.com/xarchenko/videos/vb.100000761756447/1119700848065296 Україна!
https://www.youtube.com/watch?v=INb0WWC0M0c запис з екрану http://www.facebook.com/xarchenko/videos/vb.100000761756447/1147149665320414 Радіо Свобода