ст. пл. Ігор Горків ■ ГРОМАДА ■ №48, 2012-11-25
Цього року «Пласт» відзначав 100 років від заснування. Не так багато організацій, яким вдалося проіснувати стільки років. Про «Пласт» кожен чув і більш-менш уявляє собі, чим він займається. Для багатьох – це просто бігати по лісі, спати в наметах, грати, розпалювати вогнища, співати, проводити змагання. Але все це – лише засоби, які «Пласт» використовує у своїй діяльності. Це не мета, а шлях, яким до мети йдемо, бо суттю «Пласту» є виховування.
Як «Пласт» хоче виховати людину? Варто подивитися, хто за тих сто років пройшов пластову школу, кого «Пласт» дав Україні, діаспорі і світові. Патріарх УГКЦ Любомир Гузар, єпископ УГКЦ, ректор Українського католицького університету Борис Ґудзяк, зарахований до слави винахідників США науковець Любомир Романків, радник багатьох президентів Богдан Гаврилишин. крім них, у пластових рядах були учасники І і ІІ Світових воєн (від рядових членів військових структур до їхніх керівників), науковці, культурні, політичні, громадські діячі, дипломати, лідери українських громад, люди, які роками підтримували й розвивали українське життя в діаспорі, які відбудовують Україну. Перелік можна вести далі, називаючи прізвища, професії, титули, досягнення й заслуги. Для всіх цих людей спільним є одне – пластова ідея. Вони завжди казали, що ключ до успіхів вони знайшли саме в «Пласті».
Ключ в ідеалах
Протягом 100 років «Пласт» дотримувався вірності своїм ідеалам. Попри заборону існування на українських землях, він розвинувся поза межами України. 1954 р. створено Конференцію українських пластових організацій – найвищий пластовий орган у світі, який об’єднує всі організації «Пласту» з різних держав. Чи то в Польщі, чи в Австралії для нас обов’язковими є однакові правила. Маємо такі самі ідеали, молитви, гімни, ідентичну виховну систему (до речі, цього літа пластунам зі США американські скаути надіслали листа, в якому зазначили, що виховна система «Пласту» – найкраща у світі з-посеред усіх скаутських організацій!). Маємо той самий провід «Пласту» на міжкрайовому рівні – цього, наприклад, не змогли досягнути польські скаути.
У серпні цього року під час Ювілейної міжкрайової пластової зустрічі (ЮМПЗ), офіційного святкування століття, – велися розмови про форми співпраці з іншими скаутськими організаціями в Україні. Перше питання було завжди одне – чи для партнерів пластунів на першому місці, принаймні декларативно, стоїть Бог і Україна? І це не змінюється вже багато років. З такими принципами «Пласт» вистояв у тяжкі роки переслідування, заборони, воєн, але і в роки свободи, браку зобов’язань, коли можна все і не треба нічого. Успіх і відмінність «Пласту» полягають у тому, що він виховує не для себе, а для України, для громади. Не йдеться про якісь партійні інтереси. Є розуміння того, що нормальне суспільство, нормальна спільнота починається з людини – не десь там далеко, а тут, у мене, у місці, де я живу, у громаді, членом якої я є. «Пласт» не дає собі – він дає нам. Проте з тим пов’язане одне «але»:
щоб пройти пластову школу, треба мати відповідний підхід.
Спільним для всіх відомих і менш відомих пластунів є те, що всі вони ставилися до «Пласту» й пластування серйозно. І так само серйозно ставилися їхні батьки, для яких пластовий табір не був додатком до літньої програми відпочинку дітей. Це була перша, головна точка в цій програмі. Батьки розуміли, що таборові дисципліна, умови життя, принципи важливі для розвитку дітей; що варто дітей переконувати до участі в таборі (часом наполегливо). Батьки довіряли пластовим виховникам, усвідомлювали, що табір є для дітей, а все, що робиться в таборі – робиться задля дітей, навіть коли дітям щось не подобається.
Звичайно, пластуни – не роботи і помилки трапляються. Проте знають, що виховання без розумної дисципліни і обов’язків не є ключем до здорового суспільства. І це дуже добре знають політики різних держав, які своїх дітей посилають у школи, де є дисципліна, де першими є обов’язки, а потім права. Вони знають – щоб давати добрі накази, треба спершу навчитися їх виконувати і вміти підпорядкуватися. Не буде добрим генералом той, хто не був добрим рядовим. Табір є місцем ґартування людини. Брак мобільного телефону, життя серед природи, далеко від телевізора і «макдональдсів» показує, без чого жити можна, що в житті насправді важливе, що необхідне, а що нас поневолює. У важчих умовах діти і молодь виробляють сильний дух, сильний характер.
Скаутський рух у світі проходить досить важкий момент. Є проблема з новими членами організацій (Україна виглядає тут досить добре) – бо є конфлікт ідеалів. Сьогодні часто діти і молодь та їхні батьки обирають інше. Скаутинґ, пластування вимагає роботи над самим собою, показує, що в житті є важливіші справи, ніж комп’ютер і плеєр, що всього не можна купити, що все треба здобувати своїм чесним трудом. Це – інша модель на фоні того, що пропонує нам сучасний світ, який хоче виховати безвідповідальних, недисциплінованих, м’яких людей, для яких головними є гроші і розваги.
Невтомність сивини
У тижневому ЮМПЗ взяли участь пластуни з Австралії, Арґентини, Великобританії, Канади, Німеччини, Польщі, США, України. Разом – понад 4 тис. учасників. Незабутня атмосфера. Цікава програма для всіх учасників на території Львівської духовної семінарії УГКЦ. Посмертне відзначення пластунів, «які не зрадили своїх присяг», – віддали життя в боротьбі за Україну. Спілкування з людьми, які живуть тисячі кілометрів один від одного, а без проблем знаходять спільну мову. Ватри, концерти, конференції, виставки. Львів у пластових одностроях. Були представники всіх вікових категорій – від наймолодших до найстарших.
Найбільше задоволення ЮМПЗ для мене – це спілкування з пластунами-сеньйорами. Найстарші учасники ювілею вступили до «Пласту» в 1940-ві роки! Усе життя провели в «Пласті», у пластовій школі. Хтось скаже, що «Пласт» – це забава. Проте коли глянемо на оцих сеньйорів, то зрозуміємо, що «Пласт» – це серйозна справа, передусім праця над самим собою, поборювання своїх слабкостей, вірність ідеалам протягом усього життя. Спілкуючись з найстаршими учасниками ЮМПЗ, я зрозумів, що вони, маючи 25, 35 і більше років, не сказали – я свою роботу виконав, іду звідси. Вони через дорадництво, благодійну і видавничу діяльність, нерідко дальшу участь у виховній праці виконують свою місію. Попри те, що багато з них – уже керівники, ці люди далі є активними пластунами. Бо хочуть ними бути.
«Пласт» – це пригода на все життя, тоді пластування має найкращий смак і результати. «Пласт» вважається молодіжною організацією не тому, що вона лише для молоді, а тому, що вона з молоддю працює. До «Пласту» можна прийти в кожному віці – маючи 6, 18, 29 років. Чи як Олесь Терлецький, директор однієї зі шкіл в Західній Україні, який народився 1970 р., а до «Пласту» вступив кілька років тому. Двері організації відкриті для кожного.
Ми на ЮМПЗ
На ЮМПЗ були теж пластуни з Польщі. Представники нашого керівництва «Пласту» брали участь у зустрічах і зборах проводів усіх пластових організацій. Це був час налагодження нових зв’язків і розмов віч-на-віч з людьми, з якими дотепер спілкувалися лише за допомогою Інтернету. Незабутній обмін досвідом. Наші юначки і юнаки дуже добре себе презентували, беручи активну участь у всіх пунктах програми. Їхній приїзд не був би можливим, якби не зусилля комендантки юнацтва ст. пл. Уляни Лайкіш. ЮМПЗ – це також час, коли кожен пластун заряджається новою силою й енергією для дальшої діяльності організації – і в Польщі, і у світі.
Попри тенденції сучасності, віра в те, що «Пласт» існуватиме далі, не безпідставна. Організації слід бути вірній своїм цінностям і активно діяти. А нам усім треба пам’ятати, що «Пласт» – це можливість розвитку наших дітей і молоді в національному дусі, що виховання в цій організації спирається на християнську мораль. Варто усвідомлювати, що «Пласт» потрібний не пластовим виховникам, а всім нам. ■
