Вальдемар Балда ■ ГРОМАДА ■ №24 2016-06-12
Функціонують вже 30 років. Починали під тією самою назвою, що й сьогодні, – Бещадський відділ товариства опіки над пам’ятниками (ТОНП) у прикордонному селі Михнівець. Його бюро міститься в Устріках-Долішніх. Вони безперервно і працьовито роблять своє, і весь час те саме: дбають про збереження культурної спадщини Бещадів, опікуються пам’ятниками, які знаходяться під загрозою.
Відділ постав 1985 р. у Михнівці. У місцевій початковій школі (сьогодні вже неіснуючій) працювали двоє ініціаторів його створення: перший голова Здзислав Квасек і перший заступник голови Яцек Канік, які хотіли врятувати, як здавалось, нікому не потрібну дерев’яну церкву в сусідній місцевості Бистре, яка залишилась без парафіян внаслідок виселення звідти корінного населення. Активність членів відділу зосередилась у перші роки на забезпеченні зруйнованої святині і, про що важко забути, на запереченні звинувачень представників народної влади про ведення ними антипольської діяльності.
Церква св. Архангела Михаїла у Бистрому не є пам’ятником архітектури найвищого класу: постала вона щойно 1902 р., архітектурно утримана в естетиці українського народного стилю. Правдоподібно, її проектантом був Василь Нагірний (1848-1921), випускник політехніки в Цюриху, будівничий, який проходив практику у Швейцарії, а від 1882 р. займався проектуванням церков у Галичині. Від 1951 р., тобто відтоді, коли виселено з села автохтонів – це було викликане акцією «НТ» (назва походить від перших літер виселюваних повітів Грубешів – Томашів – ред.), яка полягала на заміні прикордонної території між двома державами, а саме: Польща передала східному сусідові вугільний район коло Сокаля, а Радянський Союз повернув район Польщі Устріки-Долішні і Лютовиська з вичерпаними в більшості покладами нафти, святиня залишилась пуста. Переселенці з-за Бугу, яких поселили в бойківських обійстях, ніколи нею не користувались.
Опіка діячів товариства почалася від забезпечення доступу до церкви, потім почались жмудні документаційні праці, а згодом і ремонтні. Багаторічні праці (заміна балок і контрукційних та елеваційних дощок) довели до стану, з якого можна тільки радіти. Залишається ще покрити дахи і куполи ґонтами (від передвоєнних років забезпечують їх пласти бляхи), але найважливіше, що перекриття щільні і церкві нічого не загрожує.
протягом багатьох років у колі зацікавлення членів Бещадського відділу товариства опіки над пам’ятниками були також інші пам’ятки культури бойків і лемків, а так само щораз менші матеріальні рештки, які залишились по бещадських євреях. Впорядковували цвинтарі і кіркути, громадили інформацію про минуле гір і їх перегір’я, рятували перед знищенням, відновлювали надмогильні та придорожні пам’ятники і хрести. організували 1993 р. в Бистрому фестиваль карпатської культури, у якому взяли участь артисти з Польщі, України, Словаччини, Угорщини і Румунії. З того ж року виходить також власний журнал «Бещади» – первісний інформатор відділу розрісся за три роки до виміру ретельного наукового річника. До 2016 року вийшло вже 20 номерів, найбільший з яких нараховує 450 сторінок! Позитивною стороною річника є те, що відколи в 90-х роках минулого століття знесено прикордонний бар’єр, а виїзди в незалежну Україну стали простішими, члени товариства уважно і систематично досліджують українську частину Бещадів, бо для них Бещади є одні — спільні.
Бещадський відділ 2014 р. досягнув велику славу: у ІІ-ій едиції конкурсу Сенату РП за нагороду і назву «Сторожі спадщини Республіки Польщі» він отримав державну нагороду для інституції за, як це було сформульовано, «відновлення пам’яток Бещадського і Ліського повітів та опіку над ними», а додані до неї 20 тис. злотих керівництво призначило на продовження ремонту церкви у Бистрому і Лісковатому.
Лісковате появилося невипадково – коли про церкву в Бистрому не треба було вже клопотатись, товариство вирішило заопікуватися також церквою в селі, яке лежало на північ від Устріків-Долішніх. Гарна, великої цінності, одна з небагатьох, збережених у Польщі, бойківських церков. Правдоподібно, будівля постала 1832 р. і мала винятково несприятливу долю. Як церква Народження пресвятої Діви Марії служила вірним до 1951 р. Громаду Лісковатого чекала та сама доля, що й мешканців Бистрого. Потім, після поселення на цих теренах колишніх партизанів Греції, політичних біженців, котрі після програної громадянської війни еміґрували до Польщі, святиня стала складом штучних добрив для закладеного ними сільськогосподарського кооперативу.
Кращі часи для будівлі надійшли на початку 70-х років, коли після передачі католицькому костелові будівлі надано функцію святині-філіалу латинської парафії в Кросценку. На жаль, зацікавлення духовних вигасло, коли виявилось, що храмові потрібен ґрунтовний ремонт. Щоб не залишити мешканців Лісковатого без місця молитов, вирішено побудувати новий костел – безвартісну в архітектурному плані муровану будівлю. Відколи стало можливим відправляти літургію під новим дахом, церква знову опустіла.
Члени відділу поспішили на допомогу архітектурній перлині. Завдання, однак, мають важче, ніж у випадку церкви з Бистрого: конструкція, типова для церковних реалізацій з XVII ст. (можливо, вона була побудована не 1832 р., але значно раніше? Може, це творчість Василя Томчака та Івана Рака?) у післявоєнні роки досить безжалісно знищена. Її було перебудовано, поділено на два поверхи, знищено галерею, яка оточувала каплицю, що знаходилась над бабинцем, але, насамперед, бракує історичної документації, у результаті чого є проблеми з плануванням і реалізацією історичної програми відновлення винятково гарного об’єкту. А така програма є, тим більше, що в лютому 2014 р. Бещадський відділ тонп офіційно прийняв від держави церкву. Цю програму опрацьовано з думкою ґрунтовного ремонту і реставраторських робіт, які мають за мету не тільки запобігти будівельній катастрофі, але й повернути архітектурному пам’ятнику давній вигляд з відтворенням знищених фраґментів каплиці і її зовнішньої ґалереї. Звідти активність діячів реалізована паралельно — з однієї сторони, фіналізують реставраторські роботи церкви в Бистрому, з другої – опікуються її сестрою в Лісковатому.
В останні роки вони мали на цьому полі немалі успіхи завдяки допомозі реставратора пам’ятників у Перемишлі, Міністерства культури і національної спадщини, Головної управи товариства опіки над пам’ятниками. Не належить забувати і про власний вклад: уся нагорода, отримана в конкурсі «Сторож спадщини Республіки Польща», була розділена на два об’єкти, 1% від особистих податків, пожертви від спонсорів, різні публічні збірки, а також інші впливи — квоти, зібрані учасниками шлюбної урочистості Марти і Рафала Дарохів, за які сфінансовано виконання трьох вікон у церкві в Бистрому. За останні роки на ремонт видано 250 тис. злотих.
На жаль, найближче майбутнє виглядає менш оптимістично. Найбільший внесок про дотацію з міністерського фонду в 2016 р. був відкинений у першому поданні без пояснення причин, щоправда, поновлено аплікації, але занадто великої надії на продовження підтримки з державного бюджету нема.
У Лісковатому ведуться необхідні для виконання реставраторського проекту роботи, відремонтовано найбільш знищену частина даху, очищено і забезпечено ґонти, які є в задовільному стані, вирубано дерева, через котрі з’явилась надмірна волога стін і підвалин об’єкту. Залишилось ще багато зробити, але можна сказати, що церкві й надалі загрожує небезпека. Знаючи амбітність, працьовитість і посвяту членів відділу, можна з оптимізмом оцінювати шанси виняткової будівлі на відновлення давньої краси.
Багато років на чолі відділу стоїть Мечислав Дароха, а в управі активно працюють Анджей Щербицький, Тадеуш Шевчик, брати Богдан і Мацей Аугустинові (останні — це співтворці успіху і слави панк-рокової групи KSU). Жоден з них не має українського коріння, ба, всі вони устріняни дещо випадково, адже народилися як сини бещадських піонерів, які цивілізували гори після того, як їх залишив Радянський Союз. Щербицький навіть не має і таких зв’язків. Він приїхав сюди з Замостя, щоб обійняти посаду вчителя. Чому ж тоді ці люди присвячують стільки часу, серця і власних грошей на рятування пам’яток лемківської і бойківської культури? Відповідь може бути одна з можливих: бо вони є. І вимагають опіки…
Уся їхня діяльність — історична, документаційна, письменницька і видавнича — має допомогти мешканцям Бещадів у вихованні в собі почуття закорінення, приналежності до багатих, формованих представниками різних націй, культурних традицій, елементом яких не може бути жоден підшитий націоналізмом псевдопатріотизм. Натомість, повинна бути відкритість, партнерство і переконання, що ніякий кордон в терені, на карті чи в голові не повинен ділити людей. ■
