Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ 2012-01-27
{mosimage}
Новим провідним органом школи стає неурядова організація, а допомагати їй у деяких справах має ґміна. Лише за таких умов школа в Мокрому, де існує найстарший у Польщі пункт навчання української мови, функціонуватиме як дотепер.
Школу в Мокрому, в якій навчається 36 дітей (більшість з них вивчає тут українську мову), ґміна вирішила закрити. І хоч про закриття шкіл у ґміні Загір’я говорилося ще під час минулорічних парламентських виборів, то ніхто не повідомив про це українську громаду, яку репрезентує в Мокрому місцевий гурток ОУП.
Уперше українська громада дізналася про це під час засідання Спільної комісії ґміни (12-13 грудня м.р.), на яку окремо були запрошені директори шкіл, солтиси, батьки та представники профспілок (пол. związki zawodowe). Як альтернативний, з’явився задум переоформити школу в Мокрому на філію школи в Поражі, в якій навчалися б 0-3 класи.
– Це зруйнувало б усі наші структури, адже діти розділилися б, пішли б до різних шкіл.
Усе те, за що ми досі боролися – навчання української мови, збереження національної свідомості – було б знищене. Внаслідок цього неможливо було б діяти так, як дотепер, тобто підготовлювати концерти чи заходи з участю всіх дітей, – говорить голова гуртка ОУП у Мокрому Ярослав Машлюх.
Це село – особливе: тут діють місцевий гурток ОУП, ансамбль “Ослав’яни”, знаходиться світлиця, церкви, школа.
– Ключове значення в усьому має школа. Це – польська школа, у якій більшість учнів вивчають українську мову, – а це діти з українських, мішаних та польських сімей. Отже, вона має не лише місцеве значення. Вона вносить український дух, сприяє польсько-українському партнерству. Бо саме тут польські та українські діти вчаться взаємної пошани. Важливе це й для дальшого функціонування тутешньої української громади, – говорить парох православної церкви у Мокрому о. Юліян Феленчак. Після поділу школи діти перестали б вчитися української мови.
– В Мокрому не тільки ми вчилися української мови, але й поляки, тому, може, ніколи в школі не було проблем на ґрунті національності, – згадує колишній учень Павло.
(Не)законно та реально
Польща ратифікувала Хартію реґіональних та нацменшинних мов 2009 р. Цим засвідчила, що виконуватиме положення документа. Ще в травні 2011 р. Комітет експертів з питань реалізації рішень Хартії в Польщі заявляв, що велика кількість українців живе у реґіонах, де українську мову вживають традиційно. Немає сумніву, що село Мокре до цього числа зараховується, адже українська мова там звучить з давніх давен. У рапорті, який створено наприкінці 2011 р., Комітет вказав на прояви незгідного з призначенням використання коштів на шкільництво, у чому звинувачують місцеві самоврядні органи, тобто ґміни.
Іншою проблемою є те, що про справи шкільництва ґміна повинна говорити з ОУП. Як заявили члени Головної управи ОУП у листі до бурґомістра Загір’я 16 січня ц.р., брак такої консультації суперечить, між іншим, постановам стратегії освіти, в якій передбачається, що “школи, управляючі органи та куратори освіти повинні співпрацювати з організаціями української меншини”. Для з’ясування справи представники гуртка ОУП у Мокрому, Сяніцького відділу ОУП, духовенства, ансамблю “Ослав’яни” та батьківського комітету школи подалися на розмову до бурґомістра. Під час переговорів виявилося, що громада з Мокрого не має іншого виходу, як прийняти школу на себе – у рамках товариства. Однак депутати Ради ґміни і міста Загір’я 18 січня прийняли постанову про лік відацію школи. Замість неї має бути утворена філіальна школа з 1-3 класами. Остаточно рада погодилася, що скасує своє рішення, якщо протягом тижня з’явиться товариство, яке прийме школу під свій захист.
– Це запізно. Якби з нами вели переговори раніше, то не було б такої проблеми. Виявляється, тепер маємо нашвидку створити товариство, що нормально робиться півроку, – говорить о. Ю. Феленчак. Товариства, які нині існують у Мокрому та Морохові, у своєму статуті не мають відповідних записів для управління школою. Це також треба було б оформити, на що нема часу.
– Як тільки ми отримаємо від товариства заяву, то прийняте радою рішення з 18 січня буде скасовано і буде ухвалюватися нове – про передання школи товариству, – заявляє заступник бурґомістра Аліція Восік. Як додає самоврядник, не мусить це бути вже тепер, це можна зробити щойно навесні. Та якщо товариство захоче утворити від 1 вересня негромадську школу за принципами публічної школи з 0-6 класами, то ґміна мусить формально ліквідувати попередню.
– Так усе виглядає згідно з законом. Немає тут нічого страшного, бо ця школа надалі існуватиме, тільки провідний орган буде інший, – запевнює А. Восік. Поки що рада задекларувала усно, що товариство отримає субсидію з бюджету держави та середню суму від того, що дофінансовується до інших шкіл у ґміні.
– Ми, між іншим, хочемо також, щоб нульовий клас, який підлягає ґміні, надалі вона фінансувала, щоб ми могли безкоштовно користуватися шкільним будинком та щоб ґміна взяла на себе його ремонт, – заявляє о. Феленчак. Рада на це усно погодилася, але все з’ясується 25 січня, адже на тоді заплановане її надзвичайне засідання.
Не вперше
Загалом у ґміні Загір’я призначено до ліквідації дві школи. Проблема закриття малих шкіл існує в Польщі вже кілька років. Подібну ситуацію мали в Поморському воєвідстві кашуби – наприклад, у селі Шопи. Коли ґміна закрила тут школу, її прийняли на себе жителі місцевості, які заклали товариство.
– А знаю, що в нас є багато таких випадків, коли школу збиралися ліквідувати, але батьки організувалися і в рамках товариства прийняли її, – говорить голова Кашубсько-Поморського об’єднання Лукаш Ґжендзіцький. Виявляється, у селі Шопи врятовано не тільки початкову школу – товариству вдалося з часом створити ще й гімназію.
– Фактично після переоформлення такої громадської школи в негромадську вона дешевша для утримання, – стверджує Аліція Восік.
Як видно на прикладі кашубів, така стара школа може функціонувати у нових обставинах. Поки що в Мокрому, для функціонування школи в нових реаліях необхідна була б ще допомога ґміни, але передусім потрібне тут відповідне ставлення ґміни до справи, ставлення серйозне.
“Наше слово” №5, 29 січня 2012 року {moscomment}
