Ярослав Присташ ■ ГРОМАДА ■ №22, 2015-05-31
До вшанування пам’яті св. Володимира (1000-ліття смерті) у Ґданську 16 травня пройшла Міжнародна наукова конференція «Спадщина cв. Володимира Великого, хрестителя Київської Русі-України».
Перша частина конференції була присвячена значенню хрещення для Русі та України. Проф. Володимир Мокрий розповів про європейський вимір хрещення, а також згадав про філософсько-богословський трактат митрополита Іларіона «Слово про закон і благодать», у якому говориться про нову людину після хрещення. Думку митрополита розвинули Нестор Літописець та Григорій Сковорода. Вони ввели хрещення 988 р. у європейський контекст.
Д-р Аґнешка Ґронек з Яґелонського університету проаналізувала зображення св. Володимира в українському мистецтві ХVII і ХVIII ст. Ці картини ховають у собі багато символів і впливів різних культур. Виявляється, першими представили князя Володимира новгородці. Появилися 1619 р. ілюстрації св. Володимира при тексті молитви до нього у «Святій мінеї» (мінея – книга з текстами церковних відправ на кожний день місяця – ред.). Вони були на взір цісарських зображень з ікон Новгорода – корона, берло, престол, німб. Художники актуалізували образ св. Володимира і додавали багато символічного змісту на картинах. У роботах зі св. Володимиром видно навіть подібність до зображень Яна Собеського, котрого тоді в Україні вважали за свого.
У доповіді «Київська традиція Святого Письма: європейський контекст і національні архетипи релігійної і культурної самосвідомості» д-р Сергій Головащенко з Києво-Могилянської академії прирівняв акт хрещення до вступу Русі у європейську спільноту. За словами Головащенка, Біблія у східній традиції є основою літургійного життя, джерелом уяви про світ і людей. Іларіон і Нестор осмислили Біблію і зробили висновок, що жителі Русі є повноправними членами цивілізованого людства. Розуміння цього мало колосальне значення в еволюції свідомості гідності, своєї вартості й утвердження себе. На цій основі виникло прагнення мати Біблію рідною мовою. Після поширення друку Біблію читали, обговорювали та широко інтерпретували. Русь була територією зіткнення думок, позицій, культур. Державотворчі міфи дій св. Володимира і християнство становили основу власної ідентичності.
У тексті відсутньої Олени Матушек з Харківського університету авторка аналізувала барокові твори про хрещення св. Володимира. До хрещення Русі звертаються проповідники Лазар Баранович у творі «Труби словес провідних» ((1674 р.) та Антон Радивиловський та літописець у «Синопсисі», агіографи (життєписці – ред.) у княжих житіях. Твори різних проповідників, зближені до історичної белетристики, поривають з традиціями церковно-житійного плану. Автори користуються попередніми текстами, творять компіляції. Твориться також нова леґенда про хрещення Володимира у Корсуні (Херсонес, Крим), про яку пишуть Л. Баранович і А. Радивиловський і хрещення киян на річці Почайні, а не на Дніпрі, як писав Нестор Літописець. Св. Володимира показують як будівничого християнської держави.
Друга частина конференції була присвячена українському християнству. Про роль Греко-католицької церкви у візії історії України митрополита Андрея Шептицького говорила д-р Маґдалена Новак (Ґданський університет). Вона згадала доповідь А. Шептицького про роль народу (1923 р.), текст «Як будувати рідну хату» (1941 р.), його прагнення навернення Росії та боротьбу за права українців і церковні реформи.
Доповідь проф. Александра Ліпатова з Інституту слов’янознавства Російської академії наук у Москві стосувалася сучасної ідеології та історичної політики Кремля. Російський науковець показав зв’язок сучасних політичних рішень Путіна з відновленням імперської ідеології, у якій складовою є ідея безперервності Росії, починаючи від Київської Русі, згідно з міфологією великоросійської держави історика доби романтизму Миколи Карамзіна в «Історії російської держави». Тепер Росія відновлює цю імперську риторику і свою християнську традицію бачить у хрещенні Володимира у Херсонесі в Криму.
Про релігійно-громадський рух світських греко-католиків у Польщі у 80-х рр. розповів проф. Ігор Галагіда. Їхня активність розпочалася раніше у формі листів, петицій до влади у справі відкриття церкви чи богослужінь. У серпні 1981 р. Громадський комітет віруючих Греко-католицької церкви у Польщі написав до новообраного примаса Юзефа Ґлемпа лист із 10-ма постулатами щодо вирішення ситуації греко-католиків у Польщі. Олег Гнатюк у листі до ігумена отців василіанів Йосафата Романика 1982 р. пропонував працю над поліпшенням ситуації Церкви. Черговою ініціативою була Громадська церковна рада (потім Братство св. Володимира), заснована 1983 р., головним завданням якої мала бути допомога Церкві у підготовці до відзначення 1000-ліття Хрещення Русі-України. Рада видавала також «Листок мирян». В Люблині активними були семінаристи, які почали видавати «Свічадо». Виходили й інші поодинокі номери газет. Греко-католики прагнули інтеґрації, тому 1984 р. о. Ярослав Мадзелян започаткував у Новиці «Сарепту». Мандрівні «оази» 1984 р. в Команчі організували о. Теодозій Янків та о. Володимир Ющак. Від 1984 р. у Білому Борі при нагоді празників почалися з’їзди молоді. Тоді активних було кількасот мирян.
Проф. Тадеуш Стеґнер розповів про контакти польських науковців з українцями в Ґданську і Польщі. Відбувалися зустрічі молодої інтеліґенції (зокрема з Володимиром Мокрим, Боґумілою Бердиховською, Тадеушем Стеґнером). Найважливішими були контакти істориків, які організували 13 польсько-українських конференцій. ■
