Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №39, 2014-09-28
У Перемишлі 2–4 жовтня ц.р. відбудеться Собор Української греко-католицької церкви у Польщі. Духовенство, монахи та миряни спільно приглянуться життю, потребам і майбутньому Церкви. Дискусії на рівні деканатів показують, що в полі зацікавлення стоять, зокрема, такі питання, як присутність української та польської мови в Церкві, зміна її структури, зміна календаря тощо.
Як подає прес-бюро собору, його головні теми стосуватимуться літургії і молитви, Божого Слова і катехизації, творення спільноти і місійності, харитативного служіння і міґрації вірян. Ці питання розглядатимуться в контексті реалізації стратегії розвитку УГКЦ до 2020 р. «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Планується, що в соборі візьме участь понад 100 делеґатів. Собор є підготовкою до Патріаршого собору УГКЦ, який відбудеться у вересні 2015 р. в Івано-Франківську (Україна).
Нагадаймо, що УГКЦ у Польщі складається з Перемисько-Варшавської архиєпархії (митрополит Іван Мартиняк, владика-помічник Євген Попович) та Вроцлавсько-Ґданської єпархії (владика Володимир Ющак), які поділяються на 10 деканатів і близько 140 парафій. У них працює 78 священиків. За даними перепису населення з 2011 р., які нещодавно були аналізовані в місячнику «Благовіст», у Польщі греко-католиками визнає себе 33 тис. 281 особа. Найбільше вірян, бо близько 12 тис. 724, проживає у Вармінсько-Мазурському воєвідстві, на другому місці – Західнопоморське (близько 4 тис.), в Поморському та Нижньосилезькому – по майже 3,5 тис., у Підкарпатському – 2 тис. 712 тощо. Хоч процентні показники дуже зближені, все ж більшість вірян живе у містах, а не на селі. Проблемою може бути заміна поколінь, оскільки дітей та молоді до 17 року життя є 4 тис. 743 (14,3%), а людей віком понад 60 років – майже 8 тис. (23,8%).
Більшість віруючих (54,4%) окреслила свою національну ідентичність як «однозначно непольську» (отже як українську, лемківську, або подвійну, на що вперше дозволялося в переписі), 25,3% задекларували «виключно польську» та 20,3% – «польську і непольську». За деякими обрахунками, у Польщі вже після депортації в рамках Акції «Вісла» 1947 р. могло жити до 100 тис. греко-католиків, а наприкінці 80-х років їх кількість скоротилася приблизно до 40 тис.
Варто пригадати, що показники перепису населення не завжди відображають дійсний стан. На цю проблему щодо проведення обліку вказувало, зокрема, ряд організацій нацменшин у Польщі. Йдеться про метод, бо останній перепис не полягав у відвідуванні кожного респондента, тільки дані витягували на основі репрезентативних груп. Інша справа, про що також говорилося, це те, що частина респондентів з різних причин, – як страх перед відмінністю чи неґативні стереотипи щодо їхньої спільноти, – не завжди подавали справжні інформації.
Проте статистика щодо греко-католиків у Польщі якоюсь мірою перегукується з проблемами, які бачать миряни, а які були озвучувані під час дискусії на рівні деканатів. Деякі висновки друкуються на сайтах архиєпархїї та єпархії. Гарячою темою виявилася заміна календаря з юліанського на григоріанський, за яким святкують римо-католики в Польщі. Прихильники такої розв’язки, як видно по голосах з парафій у Вроцлаві, Олаві, Круклянках чи Пясечні, відзначають, що в умовах сучасного світу важко дотримуватися традиційного календаря. Тут за традицію вважають не лише участь, наприклад, у різдвяному богослужінні, але й загальну атмосферу, вільний час на роботі, зустріч з сім’єю тощо. Часто повторюваний арґумент – це те, що багато людей з огляду на виконувану роботу не можуть отримати відпуску на час свят: «Чи святкування, згідно з традицією, має полягати в тому, що ранком біжимо на роботу, а потім увечері – на літургію. І так протягом трьох днів?». Інший відзначає: якщо тут живемо, то й святкувати ми могли б за новим стилем, а крім цього, це «всього дата в календарі». Ще інші переконують, що традиційний календар перешкоджує спільно святкувати в таких випадках, коли частина сім’ї живе і працює за кордоном. Дехто хоче введення змін тільки у випадку великих міст і Різдва, а Великдень повинен відзначатися традиційно.
Звичайно, повідомлення в Інтернеті важко визнати об’єктивним мірилом, проте голосів за зміною можна було тут нарахувати більше, ніж прихильників дотеперішнього порядку. Якраз із цього боку, де лунали голоси, зокрема, з парафій у Валчі, Вроцлаві та Лігниці, наголос роблено на тому, що святкування за юліанським календарем – це «багатство та вірність традиції». Тут і пригадували, що в Польщі законно вільним днем від праці встановлено Свято Трьох Королів, яке співпадає з греко-католицьким Святвечором. Була й пропозиція узагалі не виносити на обговорення собору питання календаря, оскільки серед вірян немає згоди в цій справі, і тому це може доводити до розколів: «Основна тема – питання свідомості грекокатоликів. Календар і мова – незмінні, це штучно викликана „проблема”», – відзначено в одній записці.
Паралельно з календарем виникало й питання мови богослужінь. Одні оптували за введенням додаткових літургій польською мовою, з огляду хоча б на змішані подружжя, інші рекомендували звернення до традиції у всіх її аспектах – мовному, літургійному, календарному, обрядовому тощо. Якщо обидві теми будуть винесені на форум собору, то консенсус, здається, не буде простим. З іншого боку, навіть якщо враховувати арґументи прихильників змін, то постає питання, як досі віруючим удавалося витривати і при традиційному календарі, і при традиційній мові? Може, дійсно, головне тут, як відзначалося в одному з дописів, просто питання волі. Непоганою, здається, була думка, яка з’явилася після дискусії в люблинській парафії, – провести професійне дослідження погляду вірних щодо літургійного календаря.
Звичайно, календар і мова не виповнювали всього спектру питань, яким варто було б приглянутися під час собору. У значній масі бажані були б дискусії щодо більшої відкритості священиків на парафіян, частіших безпосередніх зустрічей, суб’єктності для парафіяльних рад, збагачення форм реколекцій (фільми, дискусії), катехизації дорослих і старшої молоді з поясненням основи віри, церковної історії, ритуалів під час богослужіння, моралі тощо. З цим перегукувалася й ідея щодо покликання недільних шкіл і садочків. Виразно озвучуване питання – це тісніша співпраця пароха з парафіянами, а також зі світськими організаціями. Зокрема, тут наголошувалося на те, що активні як у церковному, так і громадському житті парафії – це часто одні й ті самі люди. Інколи повторювався і постулат ширшого відкриття для громадян України, трактування їх, як повноправних парафіян, а також утворювання парафій у місцях їх компактного проживання.
Учасники дискусії в деканатах ще хотіли повної прозорості і звітування щодо фінансів у парафіях. Водночас наголошувалося на потребі більшої фінансової солідарності в Церкві, тобто допомогу біднішим парафіям з боку багатших. Цікавою пропозицією було запровадження реґулярних внесків парафіян, які б становили процентну частку їх прибутків. Такі пожертви, з яких звільнялися б менш забезпечені парафіяни, можна було б відраховувати від податку. Це функціонує, наприклад, у США, і, як оцінюється у Польщі, також дозволило б відходити від «тацевої» системи. Пропонувалося створення організації, яка в рамках парафії могла б здобувати кошти на свою діяльність з європейських фондів. Інша пропозиція стосувалася організування груп людей, які б допомагали розв’язувати такі проблеми мирян, як насильство в родині, алкоголізм, самотність. З огляду на можливість появи цього роду явищ та, наприклад, приховування психічних хвороб, згадувалося й про потребу в чині вінчання усунути подружній послух, щоб ця присяга не дискримінувала жінок. Появилися й пропозиції щодо устроєво-адміністративних змін у Церкві. Тут респонденти звертали увагу на те, що досі в польському праві УГКЦ не має статусу юридичної особи та не існує її правова окремість від Римо-католицької церкви. Не визначена однозначно назва Церкви і схема назви парафії. Для розвитку УГКЦ у Польщі, як оцінювалося, варто також створити ще дві додаткові єпархії, а церковним центром установити Варшаву.
Рішення і декрети організованого вдруге у Польщі Собору УГКЦ (перший відбувся 2003 р.) – вже незабаром. Від них, як показують представлені голоси, залежатиме не лише суто релігійне майбутнє вірних, але й, великою мірою, доля української громади в Польщі. ■
