«Смішний святий» Віри Вовк – польською мовою

Мирослава ОлійникКУЛЬТУРА№22, 2013-06-02

Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК) презентував вернісаж українських митців із Бразилії, Швейцарії та Польщі. Головними героями вернісажу були вельми відомі творчі особистості: з Бразилії Віра Вовк – авторка нетипової п’єси «Смішний святий»; із Швейцарії Зоя Лісовська – авторка проекту обкладинки до книжки-п’єси; з Польщі Тадей Карабович – поет, перекладач драми Віри Вовк з української мови на польську.

До Львова з прем’єрою двомовної п’єси «Смішний святий» завітали її автор – письменниця і поетеса Віра Вовк (посередині), художниця Зоя Лісовська та поет і перекладач Тадей Карабович. Фото з сайту МІОК-у
До Львова з прем’єрою двомовної п’єси «Смішний святий» завітали її автор – письменниця і поетеса Віра Вовк (посередині), художниця Зоя Лісовська та поет і перекладач Тадей Карабович. Фото з сайту МІОК-у

Дзеркальна зала Палацу Потоцьких, яка виявилася затісною для такої події, імпонувала величі української культури, яка не знає територіальних кордонів. Затамувавши подих, присутні вслухалися у слова інсценізації драми, яку виконали члени театральної студії «Хочу» Народного дому «Просвіта» при «Львівській політехніці». Директор МІОК-у Ірина Ключковська ознайомила нас із «трійкою» вернісажу.
Зі своїми вагомими словами звернулися до головних героїв презентації та до всіх поціновувачів українського слова львівські письменники, лауреати Національної премії ім. Тараса Шевченка – Роман Лубківський та Ігор Калинець; постійний видавець книжок В. Вовк, директор видавництва «БаК» Орест Коссак. Етногурт «Ойкумена» виконав пісні на слова В. Вовк, а гра на кобзі автентичних кантів від Андрія Селецького надала духовного колориту у стінах палацу.
В. Вовк (Віра Остапівна Селянська) – людина, яка все своє творче життя присвятила краю, в якому народилася й виросла. Місцем її народження 1926 р. було місто Борислав, а «виховала» її – Гуцульщина. Львів (а потім і Дрезден) став осередком науки і формування життєвих поглядів. Від 1945 р. розпочався шлях еміґрації В. Вовк (Німеччина, Бразилія).
Проживаючи далеко від України, поетеса, письменниця, драматург, перекладач, професор німецької літератури в державному університеті Ріо-де-Жанейро не зупинялася на досягнутому – активно пропаґувала українську мову, культуру, займалася громадською діяльністю, стала членом Національної спілки письменників України. Вона – автор понад 10 поетичних збірок та понад 20 книжок прозових творів. За всі свої труди удостоєна багатьох нагород, з-посеред них – Національної премії України ім. Т. Шевченка.
– Я щиро вдячна за це свято, за всю увагу й любов, якими щедро обдаровує мене мій рідний Львів. Як довго живу, носитиму на собі його знамено: тут я хрещена в соборі Святого Юра, тут з рук мого хресного батька я прийняла перше причастя, тут я вчилася в гімназії Рідної школи ім. Кукурудзів. Те, що з дитинства тут зачерпнула, було мені щитом і дороговказом на все життя, – згадувала поетеса.
У виступі В. Вовк звернулася до молоді:
– Дорогі! Як переконати вас, що ви мені найважливіші у світі? Бажаю бачити вас щасливими, успішними в житті, блискучими всіма найкращими й найгіднішими прикметами, подиву гідними в колі молодих людей інших народів. Знаю, що живете в складних обставинах, знаю, що завжди порівнюєте себе з однолітками з Заходу, у яких кращі умови для науки, праці й улаштування життя, що переживаєте різного роду розчарування. Україна, на жаль, не захоплює своїм сучасним обличчям. Однак спитайте ваших батьків і дідів: коли обставини для молодих українців були сприятливі? Ви мусите знайти в собі життєдайну силу, щоб перевершити старшу ґенерацію. Не оглядайтесь на молодь упорядкованих держав, що може дозволити собі, тим часом, усякі витребеньки. Кажу «тим часом», бо з історії знаємо, чим кінчилися витребеньки розпусних імперій. А ви не маєте часу. У вас – п’ять до дванадцятої. Треба рятувати Україну від неморальності, корупції, хабарництва, запроданства, егоїзму, лінощів. Це – єдина дорога до самозбереження. А щоб побороти всі ті пороки, які затруюють наше суспільство, мусите починати від вас самих, бо інакше не матимете успіху. Пам’ятайте, що ви є і будете обличчям України! – наголосила В. Вовк.
І якими доречними є ці рядки: «Я мушу свій доробок передати/ Отій єдиній на землі країні,/ Де вишні розцвітають біля хати,/ А хата піднімається з руїни…» (В. Вовк).
Зоя Лісовська, подруга В. Вовк із дитинства, прибувши зі Швейцарії, приєдналася до вернісажу, адже своїм майстерним оформленням обкладинки до новоствореного видання «Смішний святий» додала таємничості й зацікавлення. Народившись у Львові, стала відомою у світі художницею, а щоб не розривати дружніх відносин, проілюструвала багато літературних творів В. Вовк.

велична зала Палацу Потоцьких зібрала чи не всю творчу інтеліґенцію Львова, шанувальників поезії та мистецтва. Фото з сайту МІОК-у
Велична зала Палацу Потоцьких зібрала чи не всю творчу інтеліґенцію Львова, шанувальників поезії та мистецтва. Фото з сайту МІОК-у

Тадей Карабович – відомий поет у Польщі (і не тільки тут), який пише і українською, і польською мовами; перекладач, викладач Люблинського університету Марії Склодовської-Кюрі, головний редактор «Українського літературного провулка», член Національної спілки письменників України. Він відомий створенням музею під відкритим небом у Голі на Володавщині. Щорічно, у липні, там відбувається релігійно-культурний ярмарок, який відвідує понад 3 тисячі осіб.
Свій хист Т. Карабович втілив у переклад відомої п’єси-драми «Смішний святий», яка була створена ще 1968 р. Мені вдалося поговорити з паном Тадеєм, адже знала його тільки заочно. На моє запитання: «Чия ідея перекладу драми „Смішний святий”?» – я почула у відповідь, що ініціатором перекладу складного психологічного твору є він сам. Звичайно, праця непроста.
Тримаю цю свіжовидану книжечку [Wira Wowk. «Śmieszny Święty» (dramat w 14 scenach). Wydawnictwo Episteme. Lublin 2013] наче вінок, сплетений спорідненими людьми. Людьми, які живуть, щоб творити. Гарно продумано поєднання українсько-польських сторінок, тільки, якщо читання двомовне – було б доречним епілог Т. Карабовича написати й українською. Так само і з обкладинкою – виглядає, що книжка написана тільки польською мовою.
Як пише в епілозі перекладач, драма є твором живим, імпульсивним та інтриґанським. Безпосередньою інспірацією до написання був для В. Вовк твір Поля Ґоґена (1848–1903), який висвітлює портрет дівчини з Таїті – Wahine (полінезійською та маорською мовами: жінка – ред.). З’являється вона тут як Марія, носій гріха і пристрасті, а також символ дарування життя, біблійна Єва з раю. Місцем дії філософського твору є монастир у небезпечній гірській місцевості, замкнений високою брамою, зі своїм монастирським порядком, з ізографічною (художньою) майстернею і квітково-овочевим садом. П’єса – міф, який криє в собі об’єктивну правду. В естетичній транспозиції драми, за охарактеризуванням твору «Смішний святий» Т. Карабовича, переплітаються добро і зло, молитва монахів і їхня земна спокуса, вічність і щоденність…
Підсумком огляду твору В. Вовк є наголошення, що п’єса не була поставлена на сцені ні в Україні, ні за кордоном, тому є, так сказати, «твором для читання». До української літератури він «потрапив» 1997 р. завдяки авторці театральної критики Ларисі Залеській-Онишкевич, яка «знайшла» його в «Антології драматургії української діаспори» під назвою «Близнята ще зустрінуться» (Київ–Львів, 1997). Так що переклад Т. Карабовича «Смішного святого» є другим народженням складної праці відомої письменниці В. Вовк, як «важливого сценічного зображення українського театру ХХ ст.».
Вернісаж у Львові відбувся напередодні вручення нашій героїні премії «Глодоський скарб», заснованої головним редактором журналу «Кур’єр Кривбасу», письменником Григорієм Гусейновим. «Глодоський скарб» – це дивовижні ювелірні вироби, які випадково знайшов школяр у 60-ті роки на Кіровоградщині. Як підкреслила І. Ключковська, «в цьому закладена велика символіка: ми відкриваємо наші українські скарби, які живуть, працюють, мислять, творять за межами України, але для рідної землі».
Вернісаж був по-справжньому колоритним. Шкода тільки, що, виголошуючи свою промову, пані Віра зі сумом сказала, що ця зустріч, напевно, остання… А ми віримо, що не остання! ■

Поділитися:

Категорії : Культура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*