Ярослав Бодак ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2011-10-28
{mosimage}
Родовід видатного українського композитора Дмитра Бортнянського протягом тривалого часу залишався майже не дослідженим. Тільки наприкінці 70-их рр. ХХ ст. на підставі вивчення архівних матеріалів виявлено нові дані (це зробили В. Іванов, М. Рицарева), які, однак, потребують уточнень і доповнень.
У статті “Родовід Д. Бортнянського” В. Іванов повідомляє, що в Центральному державному історичному архіві України (м. Київ) у фонді канцелярії Кирила Розумовського № 216 зберігається справа за лютий 1755 р. про запис у козаки мешканця міста Глухова Степана Васильовича Бортнянського, батька майбутнього композитора, яка включає “Донесення” С. Бортнянського на ім’я гетьмана та рескрипт К. Розумовського про позитивне вирішення прохання.
Цей документ не тільки підтверджує вже відомі дані про предків композитора, які віднайшов у своєму сімейному архіві його онук Дмитро Долгов, але й уточнює місце походження всього роду Бортнянського по батьківській лінії – село Бортне Біцького староства Краківського воєвідства. Оскільки село Бортне лежить у центральній Лемківщині (тепер – Новосанчівський повіт Підкарпатського воєвідства Польщі), то беззаперечним є факт лемківського походження предків композитора, зокрема його батька Степана, який з поки що не до кінця з’ясованих причин подався до Глухова. На сьогодні майже ніхто з дослідників творчості композитора Д. Бортнянського навіть не згадує про Лемківщину та її мешканців, хоч це – одна з найдавніших українських етнічних земель, яка ще в Х ст. входила до складу Київської Русі.
Лемки традиційно були православ ними. Після проголошення Берестейської унії 1596 р. почалися утиски та переслідування православних на Лемківщині. Боротьба проти насильно насаджуваної церковної унії тривала в реґіоні протягом усього ХVІІ ст. і І пол. ХVІІІ ст.
Переслідування Православної церкви призвело до того, що її вірні чи неподатні на окатоличування люди часто входили в конфлікти з католицькою владою і змушені були чинити опір. Це спричиняло навіть виникнення розбійницьких загонів. Частина населення тікала на другу сторону Карпат або на Схід, де можна було уникнути переслідування.
Так, наприклад, із села Бортного 1746 р. до Росії виїхало сім родин. Про це свідчить запис у місцевій церковній книзі. Його наводить архиєпископ Адам Дубець: “Старий бортнянський дяк Стефан Дзямба розповідав мені, що в церковній “Постній Тріоді” був лаконічний наступний запис: “…і гонимі за віру, Стефан Шкурат, батько Дмитра Бортнянського, Михав Шкурат, Ілко Шкурат, Василь Пашко (…), Собин…”. Книга після 1945 р. пропала. Стефан Дзямба не міг собі пригадати ім’я Собина, як і прізвища двох родин. Сказав ще, що як був малим хлопцем, то дідо говорив, що син Стефана Шкурата “вышов на люди”, щоби увіковічнити своє походження. Стефан Шкурат назвався Бортнянський”.
Отже, справжнє прізвище батька композитора Дмитра Бортнянського – Шкурат, справжня причина виїзду семи родин із Бортного до Росії – гоніння за віру! На жаль, 1945 р., під час депортації лемків до УРСР, церкву пограбували поляки і книга пропала. Але старожили Бортного і сусідніх сіл, що мешкають тепер у Тернополі, Бориславі, Львові та інших місцях Західної України, до сьогодні пам’ятають перекази своїх батьків і дідів про те, що, залишаючи назавжди рідне Бортне, Стефан Шкурат, щоб увічнити своє походження, назвався Бортнянським, потім служив при козачій сотні постачальником продовольства, одержав старшинське звання від гетьмана К. Розумовського і був зарахований до Глухівської сотні. За родом своєї діяльності він неодноразово бував у Королівстві Польському, не забуваючи завітати до рідного Бортного.
Щоправда, дослідник життя і творчості Д. Бортнянського В. Іванов щодо прізвища Бортнянських висловлює іншу думку: “Звертає на себе увагу назва села Бортне (Bartne) і прізвище Бортнянських, предки яких тут народилися й жили. Спільний корінь “борт” вказує на те, що в селі було дуже розвинене “бортництво”, тобто бджільництво (бджільників називали тоді бортниками, іноді бортневами чи бортнянами). Очевидно, батько прадіда композитора і був одним з таких бортнянів. Пізніше від цього слова шляхом додання характерного польського суфікса “ський” виникло прізвище Бортнянський. Така аристократизація була пов’язана з покращанням майнового становища. Адже вже дід композитора Василь Дмитрович Бортнянський у тому ж Бортному “служив у солтиському званні””.
Поза всяким сумнівом, прізвище Бортнянський походить від назви села Бортне, яке у свою чергу має назву місцевості, де були в лісах борті для бджіл. Люди, що виготовляли борті, на Лемківщині звалися бортниками або бортняками, а не “іноді бортневами чи бортнянами”, як пише В. Іванов. Бортнянами називали всіх мешканців села Бортного їхні сусіди. Так само, як і мешканці Бортного – “бортняне” – звали своїх сусідів: наприклад, мешканців сусідніх сіл Прегонини – “прегоняне”, Пстружного – “пстружняне”, Вапенного – “вапенняне”, Мацини – “мациняне” тощо.
Що ж до додання суфікса “ський” (Бортнянський), то це свідчило не про нібито “аристократизацію”, яка була пов’язана з поліпшенням майнового становища сім’ї, як пише В. Іванов, а про те, що носій такого прізвища – виходець з тієї чи іншої місцевості, який переважно живе за її межами. Таких прізвищ на Лемківщині було чимало і їхніми носіями були звичайні селяни, а не аристократи. Наприклад: Баницький, Боднарський, Вапенський, Вислоцький, Криницький, Новицький, Одрехівський, Роздільський, Мацинський та інші (до речі, прізвище видатного українського співака Модеста Менцінського мало б звучати “Мацинський” від української назви села Мацина, а не польської Менціна).
Відомий львівський історик Іван Красовський, опрацювавши понад 300 томів архівних документів, уклав словник прізвищ галицьких лемків ХVІІІ ст. З посеред прізвищ понад 1700 родин, зафіксованих у Йосифинському поземельному кадастрі 1787-1788 рр., що його опрацював учений, немає жодного Бортнянського.
У своєму “Донесенні” Стефан Шкурат, який назвався Бортнянським, пише: “Родился іа нижайший в Полской области староства Бичского в селе Бортном… где отець мой… сплодилъ меня нижайшого и других своих сыновей, а моих браттей, кои мои братіа и ныне тамо жительство свое имеютъ, а я нижайший с малолетства своего будучи отпущен от отца моего в другие стороны дліа обученіа, и ревность положа быть, и остаться вечно в Россійской имперіи і оставіа имеющоеся в Полской области наследственное мне движимое и недвижимое имущество, також и родственниковъ своихъ, вышелъ оттуда под всероссійскую Еіа імператорскаго величества державу в Малую Россию, где… осталсіа настоящимъ своимъ жителемъ в городе Глухове…”.
Отримавши освіту і не маючи змоги застосувати здобуті знання в “Царстві Польському”, С. Шкурат вирішив податися до Глухова. У Бортному залишилися його рідні брати Шкурати. Якби вони мали прізвище “Бортнянський”, то це, поза всяким сумнівом, знайшло б відображення в тогочасних документах, зокрема й у Йосифинському поземельному кадастрі 1787-1788 рр. Тобто таке прізвище на той час на Лемківщині просто не існувало. Це зайвий раз підтверджує наведене вище свідчення бортнянського дяка Стефана Дзямби про те, що батько майбутнього композитора Дмитра Бортнянського Стефан Шкурат, залишаючи назавжди рідне Бортне, назвався Бортнянським.
У згадуваній вже статті “Родовід Д. Бортнянського” В. Іванов пише, що “за енциклопедичними даними, населення села Бортне складалося з поляків та русинів, а саме Бортне було розташоване у важкодоступній гірській місцевості (w wysokich niedostępnych górach)”. Насправді ж гори там невисокі (найвища гора біля Бортного – Ваткова – має висоту 847 м над рівнем моря), а “важкодоступність” була спричинена браком добрих доріг. Окрім того, у Бортному, як і в інших гірських селах центральної Лемківщини, поляки ніколи не проживали. Не поселилися вони в Бортному навіть тоді, коли воно залишилося порожнім після сумнозвісних подій 1947 р., тобто акції “Вісла”. Це й дало змогу багатьом депортованим у ході операції попри всілякі заборони повернутися в Бортне, де сьогодні проживає понад 80 лемківських родин.
Композитор Д. Бортнянський був знаний і шанований на Лемківщині задовго до того, як віднайдено архівні документи, що підтвердили його лемківське коріння. Упродовж майже двох століть лемки передають із покоління в покоління вістку про те, що Д. Бортнянський – то “наш краянин”, “наш славний музика”. Свою любов до нього лемки виявляли тим, що в кожній сільській церкві – чи то православній, чи греко-католицькій, – виконуються його духовні твори, а такі, як-от “Як славний наш Господь в Сіоні”, “Свят, свят, свят Господь Саваот!”, “Іже херувими” та інші звучали навіть у домашній атмосфері під час родинних та церковних свят. Його ж хоровий твір “Многая літа” постійно звучав на лемківських весіллях, хрестинах та інших родинних святах.
Серед мешканців Бортного і навколишніх сіл до останнього часу побутувало переконання, що, повертаючись 1779 р. з Італії через Відень, Варшаву, Краків та Біч, Д. Бортнянський побував на батьківщині своїх предків, у селі Бортному. За цим переданням, композитора зустрів його батько Стефан, який спеціально приїхав у містечко Біч, де й чекав сина, щоб повезти його в рідне село. Там Бортнянські пробули тиждень як гості на весіллі племінника Степана Шкурата, двоюрідного брата композитора.
Знайде це передання документальне підтвердження чи ні? воно мало б стимулювати молодих дослідників творчості Д. Бортнянського до пошуків нових даних, зокрема, про можливий вплив мелосу лемківського музичного фольклору на його світські твори, які, до речі, ще не всі віднайдені й опубліковані. Адже ґеніальний музикант, якщо він справді був на лемківському весіллі, не міг якимось чином не відобразити у своїй творчості своєрідних мелодичних, ладогармонічних і ритмічних особливостей лемківської народної пісні.
“Наше слово” №44, 30 жовтня 2011 року {moscomment}
